Ухвала КЦС ВС № 936/654/21

Ухвала 02 листопада 2022 року м. Київ справа № 936/654/21 провадження № 61-10477ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), просила стягнути з відповідача на її користь 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Воловецького районного суду від 25 жовтня 2021 року - без змін. У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Українська залізниця», в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у цій справі становить 300 000,00 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн). Отже, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Заявник посилається на те, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції статті 164.2.14 Податкового кодексу України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом фізичної особи. Зазначені аргументи Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Заявник не зазначив в чому полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Фактично доводи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Доводи про відсутність висновку Верховного Суду у справах зазначеної категорії є лише виконанням вимог процесуального закону щодо змісту касаційної скарги, необхідності зазначення підстав касаційного оскарження. Верховний Суд зауважує, що предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, а не питання оподаткування сум, сплачених на відшкодування такої шкоди. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі «Golder v. the United Kingdom» (Голдер проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення ЄСПЛ у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник Г. І. Усик