Постанова Вінницький апеляційний суд № 930/2882/21

Справа № 930/2882/21 Провадження № 22-ц/801/1835/2022 Категорія: 46 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2022 рокуСправа № 930/2882/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання: Кобенди Ю.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року, ухваленого в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Войницької Т.Є., дата складення повного тексту рішення 19 серпня 2022 року, встановив: В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх зменшення, мотивовані тим, що 25 червня 2021 року, близько 00 год. 30 хв. за адресою: Вінницька область, Немирівський район, с. Райгород, вул. Леніна, буд. 12, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAF XF 105.460», р/н НОМЕР_1 у складі напівпричіпа «KAISER SB 1503», р.н. НОМЕР_2 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_3 від отриманих травм помер. Постановою про закриття кримінального провадження від 30 липня 2021 року, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020000000335, закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ознак кримінального правопорушення. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «DAF XF 105.460», р/н НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/744519 (чинного на дату ДТП). Ліміт відповідальності страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/744519 становить 260 000,00 грн. Відповідач в досудовому порядку здійснив виплату страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди та витрат на поховання в розмірі 92 230,00 грн. на користь позивача ОСОБА_1 . Водночас позивач зазначив, що він, як непрацездатна особа та пенсіонер за віком знаходився на утриманні свого сина ОСОБА_3 , який помер, а тому позивач має право на страхове відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути на його користь з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 167770,00 страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року, позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь ОСОБА_1 167 770,00 грн. страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" судовий збір на користь держави у розмірі 1677,70 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 перебував на утриманні останнього та згідно закону мав право на таке утримання, тому відповідно до статей 1187, 1200 ЦК України та статей 6, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач має право на страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач, як непрацездатна особа, мав дохід (пенсію), що перевищував встановлений законом прожитковий мінімум на місяць, а отже, в розумінні положень чинного законодавства, позивач не вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, а отже не набув права на утримання від ОСОБА_3 . Крім того, у загиблого не було офіційного доходу, тому він не міг утримувати батька. Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 25 червня 2021 року, близько 00 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи сідловим тягачем «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_1 у складі напівпричіпа «KAISER SB 1503», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Леніна у с. Райгород Гайсинського району, в напрямку м. Гайсин, в районі будинку №12, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який перебігав проїзну частину зправа наліво по ходу руху автомобіля. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих травм загинув на місці події. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 30 липня 2021 року, кримінальне провадження №12021020000000335, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 червня 2021 року, закрито за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 11-12). Відповідно до полісу №201101243, який діяв на момент настання ДТП - 25 червня 2021 року, відповідальність водія транспортного засобу «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (а.с. 27). Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14). Факт смерті ОСОБА_3 також підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №106 від 25 червня 2021 року (а.с. 15). ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 - матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданим Райгородською сільською Радою Немирівського району Вінницької області 26 грудня 1995 року (а.с. 13). ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 (а.с. 16). За даними Немирівського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області, в архіві відділу та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відомості щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , 1995 року народження, відсутні (а.с. 17). Відповідно до довідки Райгородської сільської ради №02/24-604 від 02 липня 2021 року, станом на 25 червня 2021 року до складу сім`ї ОСОБА_3 входив батько - ОСОБА_1 , 1963 року народження (а.с. 18). Згідно довідки Райгородської сільської ради №02/24-605 від 02 липня 2021 року, станом на 25 червня 2021 року ОСОБА_1 знаходився на утриманні свого сина - ОСОБА_3 (а.с. 19). ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджуєтсья пенсійним посвідченням № НОМЕР_6 Серія НОМЕР_7 (а.с. 20), щомісячний розмір пенсії якої з січня по березень 2020 року складав 2413 грн., у квітні 2020 року - 3575,14 грн., з травня 2020 року по лютий 2021 року -2575,14 грн., з березня по липень 2021 року - 2675, 14 грн (а.с. 23). 05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 9, 10). 30 липня 2021 року між ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 укладено договір про врегулювання страхового випадку за договором №АР /744519, відповідно до якого, відповідач здійснив виплати по відшкодуванню моральної шкоди у розмірі 72 000,00 грн. та шкоду, пов`язану із витратами на поховання - 20 230 грн., а всього на загальну суму 92 230,00 грн (а.с. 24). Згідно листа ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» №7791 від 04 серпня 2021 року, для відшкодування шкоди життю та здоров`ю третіх осіб у зв`язку із смертю ОСОБА_3 необхідно надати: довідку про доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за рік, що передував даті смерті, рішення суду про те, що ОСОБА_1 перебував на у триманні у ОСОБА_3 , рішення суду щодо визнання водія забезпеченого транспортного засобу винною особою у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди або постанову про закриття кримінального провадження (а.с. 25). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). В абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямований на регулювання відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 цього Закону визначено поняття страхового випадку, яким є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1. статті 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Такий правовий висновок викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц. Водночас, ч. 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України). Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, який проживав однією сім`єю із сином і до загибелі останнього 25 червня 2021 року перебував на його утриманні, про що, зокрема, свідчать довідки Райгородської сільської ради № 02/24-604 та № 02/24-605 від 02 липня 2021 року (а.с. 18-19). З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, з урахуванням отримання позивачем пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові №577/1316/20 від 08 вересня 2021 року. Покликання в апеляційній скарзі про відсутність у загиблого офіційного доходу, тобто постійного, стабільного отримання коштів, які б він систематично надавав би своєму батькові, є безпідставними, оскільки відсутність офіційного працевлаштування особи не свідчить про відсутність у нього доходів та не спростовує поданої позивачем довідки щодо його перебування на утриманні сина, а також не спростовує обов`язку утримання сином його батька в силу ст. 202 СК України. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» залишити без задоволення. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета