Постанова 4824 № 369/9415/21

справа № 369/9415/21 головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О. провадження № 22-ц/824/9700/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Круглик Валерієм Володимировичем,на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 квітня 2022 року в частині стягнення витрат на правову допомогу в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», треті особи: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський Олександр Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що в травні 2021 року ОСОБА_1 дізналася про існування виконавчого провадження через арешт коштів на картковому рахунку. Від приватного виконавця через адвокатський запит було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.04.2021 року, постановлену приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 470 636,92 грн., на підставі виконавчого напису № 3696 виданого 22.09.2020 року вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В. Вважає, що виконавчий напис №3696 від 22.09.2020 року є незаконним та необґрунтованим, оскільки вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В. з порушенням діючого законодавства України, а саме Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати і, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. 24.05.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 612/ФКВ-07. Постановою Правління Національного банку України № 19 від 21.01.2010 року було відкликано банківську ліцензію ТОВ «Укрпромбанк» та почато процедуру його ліквідації. 30.10.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта банку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. та зареєстрований у реєстрі за № 2258. 12.12.2016 року за результатами розгляду цивільної справи №359/1455/16-ц Бориспільським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено у повному обсязі. Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили 23.12.2016 року, встановлено, що із Договору про передачу Активів та Кредитних зобов`язань від 30.06.2010 року вбачається, що кредитне зобов`язання за Кредитним договором № 612/ФКВ-07 від 24.05.2007 року не передавалися на користь ПАТ «Дельта Банку». Крім того, вказаним рішенням суду від 12.12.2016 року також встановлено, що Додаток 2 до Договору про передачу Активів та Кредитних зобов`язань від 30.06.2010 року не містить підпису представника ТОВ «Укрпромбанку» та Національного банку України, що виключає можливість доведення факту передачі саме Кредитного договору № 612/ФКВ-07 від 24.05.2007 року до ПАТ «Дельта Банк». Таким чином, як встановлено рішенням суду від 12.12.2016 року та вбачається з вищевикладеного, оскільки до ПАТ «Дельта Банк» не перейшло право вимоги за Кредитним договором № 612/ФКВ-07 від 24.05.2007 року, то відповідно не перейшло і право вимоги до ТОВ ФК «ЕЛІТ ФІНАНС». Таким чином, у ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» відсутні правові підстави вимагати стягнення заборгованості, так як вони не є кредиторами. Крім того, будь-якого повідомлення про відступлення права вимоги та вимоги про наявність заборгованості від ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» позивач не отримувала, оскільки не проживає у Київській області, Бориспільський район, с. Петровське, а фактично проживає у селі Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району. У документах для вчинення виконавчого напису є лише розрахунок відсотком заборгованості, жодного документа, який хоча б мав назву «Виписка з особового рахунку боржника» з зазначенням заборгованості та строків її погашення немає. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підтвердження факту безспірності ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» мали б надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати. Позивач заперечує щодо розміру суми заборгованості на яку було винесено виконавчий напис нотаріуса. Сума у розмірі 470336,92 грн. є повністю необґрунтованою та нічим не підтвердженою. На сьогоднішній день, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Однак, не зважаючи на те, що судовим рішенням були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріус Личук Т.В. вчинив в порушення вимог закону виконавчий напис на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений. Також, Пат «Укрпромбанк» вкладено Кредитний договір 27 травня 2007 року, строк кредитування 72 місяця, тобто по 27 травня 2013 року, строк для стягнення за кредитним договором закінчився у грудні 2016 року, а до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріального напису з метою стягнення заборгованості ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» звернулося лише 22.09.2020 року, що також не було взято нотаріусом до уваги. Тому представник позивача просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 3696, вчинений 22.09.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарасом Володимировичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованості у розмірі 470 636,92 грн. Також у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати понесені ним при розгляді справи. В заяві від 21.10.2021 року представник позивача просив суд стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн. та витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви та 454,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», треті особи: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський Олександр Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 3696, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарасом Володимировичем від 22 вересня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором № 612/ФКВ-07 від 24.05.2007 року у загальному розмірі 470636,92 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1362,00 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 17 000 грн. 00 коп. Також апелянт просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 6 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що адвокатом в даній справі проведена значна робота, підготовлено значну кількість документів (позовна заява, заява про забезпечення позову, заява про розгляд заяви про забезпечення позову у строк, передбачений ст. 153 ЦПК України, написання заяви про стягнення судових витрат, написання заяви про закінчення виконавчого провадження, виїзд в суд - 6 разів (26 липня 2021 року, 04 серпня 2021 року, 20 вересня 2021 року, 20 жовтня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 22 липня 2022 року), витрачено достатню кількість часу, тому сума 17 000 грн. 00 коп. відповідає критерію реальності адвокатських витрат (вони є дійсними та необхідними у даній справі) та повністю відповідають критерію розумності розміру, оскільки така сума складає 3,6 % від суми, яку відповідач намагався стягнути з позивача. Апелянт наголошує, що кожна дія адвоката у даній справі підтверджена документально та була необхідною для належного захисту та законних інтересів позивача. Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано судову практику, зокрема, постанови Верховного Суду у справі № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18. Вказує, що відповідачем не спростовано необхідність надання відповідного переліку робіт та обґрунтованості наведеного позивачем в акті надання послуг від 20 жовтня 2021 року складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Наголошує на наявності підстав для стягання витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постановах від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №753/15683/15, від 18 червня 2019 року в справі № 910/3929/18. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 30 серпня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» на апеляційну скаргу, надісланий засобами поштового зв`язку 26 серпня 2022 року. У вказаному відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 квітня 2022 року - без змін. При цьому відповідач вказував на те, що визначені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю даної справі, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Також відповідач просить суд апеляційної інстанції врахувати, що позивач не звертався до відповідача із пропозицією мирного врегулювання спору, а також враховувати, що за позивачем наявна заборгованість за кредитним зобов`язанням перед відповідачем. Вказував на необхідності застосування практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц. А також відповідач наголошував, що ним не здійснювалося будь-яких дій, спрямованих на витрачення додаткових ресурсів для постановлення рішення у справі, а також не вчиняв дій, спрямованих на затягування розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи предмет оскарження (судові витрати) та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат, які поніс позивач на отримання професійної правничої допомоги до суду позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги № 02/07 від 02.07.2021 року, Додаткову угоду № 1 від 20.10.2021 року до Договору № 02/07 про надання професійної правничої допомоги від 02.07.2021 року; Довідку про повний розрахунок за договором №02/07 від 02.07.2021 року; Акт прийому-передачі надання послуг від 20.10.2021 року до Договору № 02/07 від 02.07.2021 року на загальну суму 17000 гривень. Частково задовольняючи заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на перелік послуг, що був наданий адвокатом позивачу у цій справі, враховуючи, те, що складність справи не визначається кількістю судових засідань або ж часом складання позовної заяви, враховуючи сталу судову практику по таким категоріям справ, заява позивача про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 17000 грн. не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, співмірних із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер. При перевірці висновків суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). Заявляючи вимогу про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, позивачем на підтвердження понесених витрат надано: Договір про надання професійної правничої допомоги № 02/07 від 02.07.2021 року (а.с.101-106); Додаткову угоду № 1 від 20.10.2021 року до Договору № 02/07 про надання професійної правничої допомоги від 02.07.2021 року (а.с.107); Довідку про повний розрахунок за договором №02/07 від 02.07.2021 року (а.с.108); Акт прийому-передачі надання послуг від 20.10.2021 року до Договору № 02/07 від 02.07.2021 року на загальну суму 17000 гривень (а.с.109-110), копію заяви від 20.10.2021 року (а.с.111). Відповідно до змісту п.2.3.3. договору про надання професійної правничої допомоги № 02/07 від 02.07.2021 року сторони погодили ставку адвоката - 1 000 грн. 00 коп. (а.с.102-103). Також згідно з п. 2.3.4. сторони погодили, що вартість послуг, визначених в п. 1 даного Договору визначається із загальної суми годин трудовитрат - 10 (десять) годин та становить 10 000 грн. 00 коп (а.с.103). Згідно з Додатковою угодою № 1 від 20.10.2021 року до Договору № 02/07 про надання професійної правничої допомоги від 02.07.2021 року сторони погодили внести зміни до п. 2.3.4. Основного договору та викласти його в наступній редакції: «Сторони погодили, що вартість послуг визначених в пункті 1 даного Договору визначається із загальної суми трудовитрат - 17 (сімнадцять) годин та становить 17 000 грн. 00 коп. (а.с.107). Відповідно до Довідки про повний розрахунок за договором №02/07 від 02.07.2021 року, дана довідка була видана клієнту ОСОБА_1 та підтверджує факт розрахунку за договором про надання професійної правничої допомоги № 02/07 від 02 липня 2021 року та факт отримання адвокатом Кругликом Валерієм Володимировичем грошових коштів в сумі 17 000 грн. 00 коп. за юридичні послуги (надання професійної допомоги) при супроводженні цивільної справи № 369/9415/21 (а.с.108). Згідно акту прийому-передачі наданих послуг до договору № 02/07 від 02.07.2021 року з урахувань змін, внесених додатковою угодою № 1 від 20.10.2021 року, адвокат Круглик Валерій Володимирович надав, а ОСОБА_1 прийняла юридичні послуги, що полягають у супроводженні справи № 369/9415/21, а саме: аналіз документів та розробка стратегії захисту клієнта в суді (1,5 год. 01.07.2021) - 1 500 грн. 00 коп.; пошук та аналіз судової практики з аналогічних правовідносин (1год. 02.07.2021) - 1 000 грн. 00 грн.; складання та подання позовної заяви (3 год. 05.07.2021) - 3 000 грн. 00 коп.; написання та подання заяви про забезпечення позову (2 год. 05.07.2021); написання та подання заяви про розгляд заяви про забезпечення позову у строк, передбачений ст. 153 ЦПК України (1 год. 26.07.2021) - 1 000 грн. 00 коп.; виїзд в суд, написання та подання заяви про отримання ухвали від 08.07.2021 року, направлення ухвали приватному виконавцю до виконання (1,5 год. 04.08.2021) - 1500 грн.; участь в судовому засіданні (час в дорозі, очікування, час засідання) (3 год. разом за 20.09.2021, 20.10.2021); написання та подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу (1 год. 21.10.2021) - 1 000 грн.; написання та подання заяви про видачу рішення та виконавчих листів (0,5 год.) - 500 грн., отримання рішень суду та виконавчих листів для пред`явлення їх до виконання (2 год.) - 2 000 грн., написання заяви про закриття виконавчого провадження (0,5 год.) - 500 грн. Апеляційний суд звертає увагу, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту. Отже, як вбачається з письмових матеріалів справи, адвокатом Круглик В.В. в інтересах ОСОБА_1 08 липня 2021 року було подано до суду позовну заяву з додатками на 53 арк., в тому числі й заяву про забезпечення позову (а.с.1-53). Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальність витрат на правничу допомогу в частині аналізу документів та розробки стратегії захисту клієнта в суді, пошуку та аналізу судової практики з аналогічних правовідносин, складання та подання позовної заяви та написання та подання заяви про забезпечення позову - 7.5 годин - 7 500 грн. 00 коп. Вимогу сторони позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в частині виїзду в суд, підготовки заяви від 26 липня 2021 року про розгляд заяви про забезпечення позову (а.с.61) та заяви від 04.08.2021 року про видачу копії ухвали (а.с.62) апеляційний суд оцінює критично, оскільки, з урахуванням критеріїв розумності та співмірності витрат, дані заяви є шаблонними та не потребують значного часу на їх виготовлення й, при цьому, могли бути подані також і засобами електронного зв`язку шляхом їх направлення на електронну адресу суду. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що цивільним процесуальним законом, зокрема статтею 153 ЦПК України, визначено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, і такий розгляд не потребує звернення учасника справи з заявою про розгляд заяви про забезпечення позову у строк, передбачений ст. 153 ЦПК України. Окрім того, право учасника на отримання копії судового рішення передбачене цивільним процесуальним законодавством, яке забезпечується судом незалежно від подання учасниками клопотання (заяви) про видачу чи направлення судового рішення. Тобто звернення до суду з заявою про видачу копії ухвали є волевиявленням сторони. А тому, враховуючи викладене, судові витрати в частині виїзду представника позивача в суд, підготовки заяви від 26 липня 2021 року про розгляд заяви про забезпечення позову, заяви від 04.08.2021 року не можуть покладатися на іншу сторону. Щодо участі представника позивача в судових засіданнях 20 вересня 2021 року та 20 жовтня 2021 року апеляційний суд зазначає про таке. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2021 року було призначено підготовче судове засідання в даній справі на 20 вересня 2021 року о 12 год. 30 хв. (а.с.63). Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відомості щодо участі представника позивача в підготовчому судовому засіданні 20 вересня 2021 року. Так, як вбачається зі змісту ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року підготовче судове засідання в справі було проведено без участі сторін. Вказаною ухвалою суд першої інстанції закрив підготовче провадження в справі № 369/9415/21 та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 20 жовтня 2021 року о 10 год. 30 хв. (а.с.88). Однак, відомості щодо участі представника позивача в судовому засіданні 20 жовтня 2021 року в матеріалах справи відсутні. Зі змісту копії заяви від 20 жовтня 2021 року, поданої представником позивача, вбачається, що представник позивача просив ухвалити рішення у справі згідно доказів, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, проти заочного рішення представник позивача не заперечував (а.с.111). При цьому, вказана заява не є доказом участі представника позивача в судовому засіданні 20 жовтня 2021 року. Отже, витрати позивача на правничу допомогу в частині участі представника позивача в судових засіданнях 20 вересня 2021 року та 20 жовтня 2021 року суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. З матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2021 року представником позивача було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення з додатками (всього на 19 арк.) (а.с.96-114). Отже, судові витрати в частині подачі заяви про стягнення витрат на правову допомогу (1000 грн. 00 коп.) є реальними та такими, що підтверджуються наявними в справі доказами. Щодо витрат позивача на правничу допомогу для написання та подання заяви про видачу рішення та виконавчих листів, отримання рішення суду та виконавчих листів, пред`явлення їх до виконання, написання заяви про закриття виконавчого провадження апеляційний суд зазначає, що вказані витрати не підлягають стягненню з відповідача, зважаючи на таке. Право учасника на отримання копії судового рішення передбачене цивільним процесуальним законодавством, яке забезпечується судом незалежно від подання учасниками клопотання про видачу чи направлення судового рішення. Тобто звернення до суду з заявою про видачу копії судового рішення є волевиявленням сторони та судові витрати в цій частині (500 грн. 00 коп.) не можуть бути покладені на іншу сторону. Судові витрати на правничу допомогу позивачеві в отриманні виконавчих листів, пред`явлення їх до виконання, написанні заяви про закриття виконавчого провадження (2000 грн. 00 коп. та 500 грн. 00 коп.) не входять до витрат, пов`язаних з розглядом справи. А відтак, судові витрати в цій частині також не підлягають стягненню з відповідача. Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Отже, з урахуванням вищевикладеного та вимог діючого законодавства, суд дійшов висновку про достатність підстав для відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу в розмірі 8 500 грн. 00 коп. Реальність наданих адвокатом послуг на вказану суму в суді першої інстанції підтверджується матеріалами справи. Також апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Окрім того, в апеляційній скарзі апелянт просить стягнути з відповідача на користь позивача 6 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених апелянтом витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до апеляційної скарги додано такі документи: 1) додаток № 2 від 25 липня 2022 року до Договору про надання професійної правничої допомоги №02/07 від 02 липня 2021 року (а.с.174), зі змісту якого вбачається, що 25 липня 2022 року між позивачем та адвокатом Кругликом В.В. укладено даний Додаток №2, в якому сторони погодили надання правової допомоги у справі шляхом подання апеляційної скарги. Вартість послуг визначена вказаним додатком складає 6 000 грн. 00 коп.; 2) акт наданих послуг (виконаних робіт) до Додатку №2 від 25 липня 2022 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 02/07 від 02 липня 2021 року (а.с.175). Відповідно до вказаного акту наданих послуг адвокатом Куликом В.В. було надано ОСОБА_1 юридичні послуги, а саме: написання та подання апеляційної скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 квітня 2022 року в частині стягнення судових витрат (6 год. - 6 000 грн. 00 коп.); 3) квитанцію до прибуткового касового ордеру №18 від 27 липня 2022 року (а.с. 173), згідно якої ОСОБА_1 , на підставі додатку № 2 від 25 липня 2022 року до договору № 02/07 від 02 липня 2021 року оплатила 6 000 грн. 00 коп. за написання та подання апеляційної скарги. А відтак, враховуючи надані апелянтом письмові докази, апеляційний суд вважає доведеними належними, допустимими та достатніми доказами судові витрати позивача на правову допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн. 00 коп. Відповідачем заперечень щодо вказаного розміру судових витрат в суді апеляційної інстанції до суду подано не було. Разом з тим, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відтак, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, що становить 50% (17 000 грн. 00 коп. - 100%, відповідно 8 500 грн. 00 коп. - 50 %), з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн. 00 коп. Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення вимог. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Круглик Валерієм Володимировичем, - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 квітня 2022 року в частині стягнення витрат на правову допомогу - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф.Лапчевська Г.І.Мостова