Постанова 4824 № 761/19214/21

Справа № 761/19214/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/9590/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Коцюрби О.П., Шебуєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А., у цивільній справі № 761/19214/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Зазначав, що 26 січня 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «VW Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Йому не було відомо, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у страховій компанії, оскільки остання не повідомила про це. А тому він самостійно звернувся до СТО для розрахунку вартості пошкодження завданого його транспортному засобу. Після чого він надав такий розрахунок відповідачці, однак остання не відшкодувала завдану йому майнову шкоду. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду в розмірі 6 146,70 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 300,94 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині незадоволення позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_2 своєчасно не надала йому інформацію про наявність страхового полісу та сплату по ньому страхових внесків. Такі докази також відсутні і в матеріалах справи. Тому, вважає, що, відмовляючи у відшкодуванні шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а обов`язок відшкодування шкоди покладено на страховика ПрАТ «СК «Здорово». Звертає увагу на те, що в порушення вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_2 не повідомила страховика про настання страхового випадку та не подавала заяви про страхове відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілої особи. Відтак у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 . 26 січня 2018 року у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «VW Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 6). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Здорово» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/1651160 від 22 серпня 2017 року. Відповідно до рахунку-фактури № 0000007006 від 16 травня 2018 року загальна вартість ремонту автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , склала 6 146,70 грн. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_2 на користь позивача 3 000,00 грн. моральної шкоди. В стягненні майнової шкоди в розмірі 6 146,70 грн. суд першої інстанції відмовив, з тих підстав, що такі вимоги пред`явлено позивачем до неналежного відповідача. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним Законом у даних правовідносинах. Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Положеннями ч.1 ст. 36 вказаного Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Здорово» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/1651160 від 22 серпня 2017 року. Положення статей 33, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Тим самим Закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Водночас у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону). Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика. ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 2, 4 ст. 14 ЦК України). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц. Відтак Велика Палата Верховного Суду наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). Уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц. Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Здорово», суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди пред`явлено позивачем до неналежного відповідача та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 майнової шкоди в розмірі 6 146,70 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції. Висновки суд першої інстанції відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. сторонами не оскаржено, а тому відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у суду відсутні підстави для перегляду рішення в цій частині. Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 27 жовтня 2022 року Суддя-доповідач Судді