Постанова 4805 № 295/8784/15

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/8784/15 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О. Категорія 20 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Шевчук А.М, Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Франчука В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/8784/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про усунення порушень прав власника, визнання договору купівлі-продажу та державного акту недійсними, витребування майна та усунення перешкод в користуванні майном за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 року,ухвалене суддею Грубіяном Є.О. встановив: У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про усунення порушень прав власника, визнання договору купівлі-продажу та державного акту недійсними, витребування майна та усунення перешкод в користуванні майном. Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0616 га за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2007 року. 17 жовтня 2007 вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. У лютому 2015 року нею виявлено розпочате будівництво на частині належної їй земельної ділянки. Після проведення перевірки з`ясовано, що будівництво здійснюється ОСОБА_4 , який є власником земельної ділянки площею 0,12 га, по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року, укладеного із ОСОБА_3 , який у свою чергу 08 жовтня 2010 року придбав ділянку у ОСОБА_2 . Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 25.07.1995 видано на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року №

47. Оскільки земельна ділянка не розташована у межах населеного пункту с. Кам`янка, виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області не мав повноважень щодо передачі у власність земельної ділянки, розташованої на території м. Житомира ОСОБА_2 , який в свою чергу також не мав права її відчужувати ОСОБА_3 . При цьому, придбана ОСОБА_4 земельна ділянка частково накладається на її земельну ділянку, що порушує її права як землевласника. Таким чином, враховуючи ті обставини, що належна позивачу земельна ділянка вибула з її володіння без її волі, шляхом незаконного та неправомірного відчуження відповідачами, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівліпродажу земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822083200:05:000:0579 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від 8 жовтня 2010 року; визнати недійсними державний акт серії ЯЛ №961769 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0606, виданий 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 і державний акт серії ЯЛ №961770 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0607, виданий 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 , з відміткою про перехід права власності на дану земельну ділянку до ОСОБА_4 ; витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 належну земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка перебуває у його володінні та зобов`язати ОСОБА_4 знести побудовані ним споруди на належній ОСОБА_1 земельній ділянці. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 року, з урахуванням додаткових рішень Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 року, від 23 березня 2021 року та ухвали про виправлення описки від 02 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Визнано недійсним договір купівліпродажу земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822083200:05:000:0579 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від 8 жовтня 2010 року; визнано недійсним державний акт серії ЯЛ №961769 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0606, виданий 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 і державний акт серії ЯЛ №961770 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0607, виданий 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 . Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача судові витрати в розмірі 9531,68 грн. У задоволені решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. При цьому зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що земельна ділянка не відчужувалась позивачем нікому із відповідачів, а тому набуття ними права власності на земельну ділянку є незаконним. Таким чином вважає, що оскільки її право на земельну ділянку не припинилося, а тому вона з урахуванням ст.330, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України має право витребувати спірну земельну ділянку від відповідача ОСОБА_4 та зобов`язати останнього знести побудовані на ній споруди. У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_2 володів земельною ділянкою на підставі нелегітимних документів, оскільки рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11.02.2020 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 17.12.2020 року, якими було визнано недійсними рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району від 27.07.1994 року № 47 в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 та державний акт на право приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку від 25.07.1995 року, на даний час є предметом перегляду в касаційному порядку. Крім того, часткове задоволення позовних вимог, яким визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та державні акти на право власності на землю, не вичерпує конфлікту сторін і не відновлює права позивача, саме за захистом яких вона звернулася до суду. Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 та його представник, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 за безпідставністю та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені. Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кудіної М.Г. до суду надійшло чергове клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість з технічних причин взяти участь в її розгляді в режимі відеоконференції. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів визнає чергову неявку представника відповідача в судове засідання без поважної причини та вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити виходячи з наступного. Судом під час розгляду справи встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27 липня 1994 року ОСОБА_2 видано державний акт від 25.07.1995 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0616 га по АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2007 року. 17 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 789525, кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:07:033:0024. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08 жовтня 2010 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останній набув у власність земельні ділянки, що розташовані на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області, по АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 822083200:056000:0606, та площею 0,02 га, по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства - кадастровий номер 822083200:056000:0607. На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 17 серпня 2012 року власником земельних ділянок став ОСОБА_4 . Відповідно до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи 24 грудня 2020 року № 466/20, співставивши координати фактичного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_4 до координат земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:033:0024 ОСОБА_1 (відомості яких внесені до Публічної кадастрової карти України) та координат фактичного розміщення будівель експерт встановив, що на земельній ділянці кадастровий номер 1810136300:07:033:0024 розташовані частина житлового будинку під літерою «А», площею 0,0154 га та господарська будівля під літерою «Б», площею 0,0051 га, які побудовані та належать ОСОБА_4 (а.с.186-200, т.2). Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району від 27.07.1994 № 47 в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 . Визнано недійсними державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ ЖТ № 003367 від 25.07.1995, виданий на ім`я ОСОБА_2 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 8 жовтня 2010 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також державних актів про право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 володів земельною ділянкою на підставі нелегітимних документів, оскільки рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 11.02.2020 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17.12.2020 року, були визнані недійсними рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району від 27.07.1994 року № 47 в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 та державний акт на право приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку від 25.07.1995 року. За таких обставин, у останнього були відсутні правові підстави для реалізації такого майна, а тому оспорюваний договір та державні акти підлягають визнанню недійсними. Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України). Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги в цій частині приписами статей 203, 215, 216 ЦК України, в яких визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, загальні підстави та правові наслідки недійсності правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий. Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16). Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Отже для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц). За таких обставин, враховуючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання недійним державних актів про право власності та земельну ділянку ОСОБА_3 , з відміткою про перехід права власності на дану земельну ділянку до ОСОБА_4 , колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду від 19.02.2021 в даній частині та додаткове рішення суду від 23.03.2021 підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог з вищевказаних підстав. Однак колегія суддів погоджується із рішенням суду в частині відсутності підстав для задоволення вимог щодо витребування від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_4 знести побудовані ним споруди на належній ОСОБА_1 земельній ділянці виходячи з наступного. За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). Власник має право витребувати свою річ за віндикаційним позовом від добросовісного набувача лише у випадках, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України, а саме: а) якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (окрім випадку, коли майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень); б) якщо майно було набуте безвідплатно в особи. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України добросовісним набувачем визнається набувач, який не знав і не міг знати, що майно ним придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач мав засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Вирішуючи спір, районний суд на підставі належним чином оцінених доказів правильно виходив з того, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, тому у нього не може бути витребувано земельну ділянку на підставі статті 388 ЦК України. При цьому прийняття органом місцевого самоврядування не в межах своєї компетенції рішення щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, яка частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 , не свідчить про вибуття такого майна з власності позивача поза її волею. Крім того, рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району від 27.07.1994 № 47 в частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 та виданий на його підставі державний акт від 25.07.1995, не могли порушувати права та інтереси ОСОБА_1 станом на дату їх прийняття, оскільки остання набула право власності на земельну ділянку лише 03 липня 2007 року, тобто пізніше ніж отримав її у власність ОСОБА_2 . Отже вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги щодо незаконності набуття відповідачем ОСОБА_4 у власність земельної ділянки. Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність підстав для витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, то вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання ОСОБА_4 знести побудовані ним споруди на належній ОСОБА_1 земельній ділянці, які є похідними, також не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1461,60 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 року, додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівліпродажу земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822083200:05:000:0579 за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від 08 жовтня 2010 року, визнання недійсними державного акту серії ЯЛ №961769 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0606, виданого 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 і державного акту серії ЯЛ №961770 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:05:000:0607, виданого 05.12.2011 року на ім`я ОСОБА_3 , та додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 року про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача судових витрат в розмірі 9531 грн. 68 коп. - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1461,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 31 жовтня 2022 року. Головуючий Судді