Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5723/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 року Справа № 460/5723/20 пров. № А/857/12355/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року (суддя Комшелюк Т.О., м.Рівне, повний текст складено 28 липня 2022 року), - ВСТАНОВИВ : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ) в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-ХІІ), починаючи з 25.01.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 25 січня 2018 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 11.02.2021 (далі Рішення суду), зобов`язано ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17.07.2018. Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року визнано протиправними дії ГУПФ на виконання Рішення суду щодо нарахування та виплати позивачу, починаючи з 17.08.2018 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Зобов`язано ГУПФ вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні даних судових рішень. Не погодившись із постановленою ухвалою її оскаржив позивач, які із покликанням на порушенням норм процесуального права, просить таку скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу на виконання Рішення суду підвищення до пенсії за період з 17.07.2018 по 30.06.2022 в сумі 157052,95 грн та починаючи з 01.07.2022 в сумі 3524 грн тобто не у розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної плати станом на момент виплати вказаного підвищення. В апеляційній скарзі вказує, що в резолютивній частині Рішення суду зобов`язано ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, а не згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що виконуючи Рішення суду відповідач зобов`язаний застосовувати розмір доплати відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ дві мінімальні заробітні плати згідно із Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань. Відповідно до вимог частини п`ятої статті 383 КАС, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження. З матеріалів справи видно, що у відповідь на звернення позивача щодо стану виконання Рішення суду пенсійний орган повідомив про те, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VІІІ) встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року починаючи з 1 січня 2017 року (зокрема, з 01.01.2018 1762 грн). Отже, на виконання судового рішення у даній справі позивачу проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату з 17.07.2018 по 30.06.2022 на загальну суму 157052,95 грн, тобто виходячи із двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: - в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; - в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат. Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати. Тому, виконуючи Рішення суду у цій справі відповідач зобов`язаний застосовувати розмір доплати відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ дві мінімальні заробітні плати, так як це визначено Рішення суду. За правилами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи». Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні Рішення суду, однак вирішуючи питання про застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС, суд визнаючи протиправними дії ГУПФ на виконання Рішення суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 17.08.2018 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат, повинен був врахувати той спосіб захисту порушеного права, який ним визначений позивачу у резолютивній частині Рішення суду, яке не було змінено чи скасовано і набрало законної сили, а саме те, що в цій резолютивній частині і відповідно до змісту Рішення суду, ГУПФ зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17.07.2018, а не згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, як зазначено в оскаржуваній окремій ухвалі. Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на наведені вище доводи норми права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни судового рішення в його резолютивній частині. В решті окрему ухвалу суду необхідно залишити без змін, так як доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи. Керуючись статтями 308, 311, 312, 316-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини у такій редакції: «Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року у справі № 460/5723/20 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 17 липня 2018 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат станом на момент виплати вказаної доплати.». В решті окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний