Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4001/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/4001/22 пров. № А/857/12505/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року (суддя першої інстанції Андрусенко О.О., м. Луцьк) В С Т А Н О В И В : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19.01.2022 №263040007640 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001, починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 28.10.2021. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19 січня 2022 року №263040007640 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28 жовтня 2021 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20 грудня 1988 року по 04 грудня 1989 року та з 30 квітня 1993 року по 27 квітня 2001 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. Не погодившись із рішенням, вважаючи таке незаконним, постановленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Просить скасувати оскаржене рішення 14.07.2022 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог зазначило, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, так як в трудовій книжці, наданій позивачем деякі записи зроблені недбало, зокрема, в записі №9 у графі 4 не зазначено номер наказу про звільнення. Також співставивши дані з довідки ОК-5 та записи трудової книжки виявлено розбіжність, а саме відсутність відомостей по підприємству «БУДО Федерація України» в довідці при наявності запису в трудовій книжці. Отже, для зарахування до страхового стажу зазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки. Таким чином, рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу є правомірним, оскільки періоди роботи достовірно не підтверджені, тому відповідач не мав законних підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу роботи позивача, при цьому, страховий стаж позивача становить 21 рік 05 місяців 10 днів, а тому права на призначення пенсії за віком він не має. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення віку 60 років, 12.01.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2022. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19.01.2022 №263040007640 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», становить 28 років; страховий стаж заявника становить 21 рік 5 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989, оскільки відсутній номер наказу про звільнення, рекомендовано залучити довідку про період роботи та перейменування. Для зарахування періоду роботи з 30.04.1993 по 27.04.2001 необхідно залучити витяг з реєстру про місцезнаходження підприємства та направити запит для надання уточнюючої довідки, оскільки в даних ОК-5 відомості по даному підприємству відсутні. Листом від 24.01.2022 № 2600-0213-8/11686 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивача про прийняте рішення від 19.01.2022 №263040007640. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Період роботи позивача з 30.04.1993 по 27.04.2001 підтверджено записами його трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів відповідачем в оскаржуваному рішення не зазначено. При цьому записи трудової книжки позивача про періоди роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001 вчинені в хронологічному порядку, містять чітку дату прийому, та звільнення з роботи, дати наказів та їх номери, посади на яких працював позивач, записи про звільнення засвідчені підписами керівників підприємств та печатками таких підприємств. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи не надано. Отже, періоди роботи позивача з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001 повинні бути зараховані до його страхового стажу, оскільки відсутність номеру наказу про звільнення (запис №9) та відсутність в даних ОК-5 відомостей по підприємству не можуть бути самостійними підставами для відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача. Враховуючи, що станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком та на дату досягнення ним віку 60 років безспірний страховий стаж становить 21 рік 5 місяців 10 днів, тому, з урахуванням його періодів роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001, які безпідставно не зараховано відповідачем до страхового стажу позивача, страховий стаж ОСОБА_1 буде становити більше 28 років, тобто умова для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV виконується. Отже, необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, а саме з 28 жовтня 2021 року. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV). Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Згідно ч.1 ст.1 Закону №1058-ІV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Статтею 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, право на призначення пенсії за віком позивач набуває за наявності страхового стажу не менше 28 років. Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, (далі Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а. Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі Інструкція). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. На момент внесення записів за період роботи позивача з 20.12.1988 по 04.12.1989 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412), пунктом 2.3 глави 2 якої передбачено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Зазначена Інструкція не застосовується з прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію №58. Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації. Встановлено, що записами в трудовій книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивач з 20.12.1988 прийнятий на посаду завідуючого спорткомплексу у Фізкультурно-оздоровчий кооператив «Самсон» відповідно до наказу від 20.12.1988 №10 (запис №8), а 04.12.1989 позивач звільнений в порядку переведення на інше підприємство згідно наказу від 04.12.1989 (запис №9). При цьому відсутність у трудовій книжці позивача номеру наказу про звільнення (стосується запису №9) є недоліком, який носить формальний характер, адже інша інформація яка внесена до трудової книжки дає можливість встановити місце роботи, посаду та період роботи позивача. Згідно пункту 2.4 Інструкції 58 запис про звільнення вноситься у трудову книжку на підставі наказу (розпорядження). Отже, факт внесення запису від 04.12.1989 та дати наказу про звільнення від 04.12.1989 вказує на прийняття роботодавцем наказу, який передував запису, а не зазначення реквізитів цього наказу (саме номеру наказу) у трудовій книжці не може бути підставою незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989. При цьому доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даного періоду роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу. Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи довідці. Посилання на неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Отже, відсутність номеру наказу про звільнення (запис №9) в трудовій книжці є формальною неточністю та не може бути підставою для виключення таких періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа №548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), у справі №754/14898/15-а. Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період з 20.12.1988 по 04.12.1989, цей запис є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.04.1993 по 27.04.2001 у зв`язку з відсутністю відомостей в даних ОК-5 по підприємству, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, періоди трудової діяльності здобуті до впровадження системи персоніфікованого обліку зараховуються до страхового стажу особи в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV. Таким чином, період трудової діяльності позивача з 30.04.1993 по 27.04.2001 повинен зараховуватися до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тому безпідставними є доводи апелянта щодо незарахування до страхового стажу позивача вказаного вище періоду роботи з підстав відсутності відомостей в даних ОК-5 по підприємству. Водночас записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивач з 30.04.1993 прийнятий конференцією правління на посаду виконавчого директора федерації у «БУДО Федерація України» відповідно до наказу від 30.04.1993 №2 (запис №14), а 27.04.2001 позивач звільнений за власним бажанням відповідно до наказу від 27.04.2001 №27/3 (запис № 15). Отже, період роботи позивача з 30.04.1993 по 27.04.2001 підтверджено записами його трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області в оскаржуваному рішення не зазначено. Як правильно зауважив суд першої інстанції, записи трудової книжки позивача про періоди роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001 вчинені в хронологічному порядку, містять чітку дату прийому, та звільнення з роботи, дати наказів та їх номери (за винятком запису №9 в частині зазначення номеру наказу про звільнення), посади на яких працював позивач, записи про звільнення засвідчені підписами керівників підприємств та печатками таких підприємств. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачами не надано. При цьому наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Такі висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17. Як зазначив Верховний Суд, наявність в органів, що призначають пенсію, права вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пунктом 4.7 Порядку №22-1. У свою чергу суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду добросовісно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Враховуючи вищенаведене, відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у зарахуванні позивачу до страхового стажу періоду роботи з 20.12.1988 по 04.12.1989 та з 30.04.1993 по 27.04.2001 є протиправною, оскільки стаж підтверджено основним документом трудовою книжкою працівника (позивача), недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі. Таким чином, судом правильно визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19 січня 2022 року №263040007640 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пунктом 1 ч.1 ст.45 Закону України №1058-ІV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Отже, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії. Встановлено, що пенсійного віку позивач набув 27.10.2021. Із заявою про призначення пенсії звернувся 12.01.2022, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку. Таким чином, судом першої інстанції правильно зобов`язано відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 28.10.2021, тобто з дня, що настав за днем досягнення пенсійного віку. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар