Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/16707/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/16707/21 пров. № А/857/7578/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Гриньків І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 року (суддя першої інстанції Димарчук Т.М., м. Луцьк) В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №1089-1 від 28.12.2021. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.12.2021 виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 1089-1, яким зобов`язав власника конструкції (прибудови до будинку), що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів протягом п`яти днів з дати ухвалення цього рішення демонтувати її за власний рахунок та відновити благоустрій території. Вважає, що дане рішення є безпідставним та неправомірним, оскільки прийняте виконавчим комітетом Луцької міської ради поза межами своїх повноважень та порушує права позивача, як власника приміщення. Вказує на те, що вона є власником торгового закладу (приміщення 76) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.11.2021 за № 282424507. Приміщення вищезазначеного торгового закладу, відповідно до технічного паспорту, складається з двох торгових залів зовнішнього та внутрішнього, коридору та санвузла. Отже, конструкція (прибудова до будинку), яку вимагає демонтувати виконавчий комітет Луцької міської ради, є невід`ємною архітектурною частиною нерухомого майна, що належить позивачу на праві приватної власності. Відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пункту 9.4 Правил благоустрою міста Луцька, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 № 44/2, виконавчий комітет Луцької міської ради наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та надавати відповідні доручення виключно щодо об`єктів, які належать до малих архітектурних форм або тимчасових споруд. Разом з тим, згідно з приписами частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Зважаючи на те, що конструкція (прибудова до будинку) є невід`ємною частиною торгового закладу, тобто нерухомим майном, вважає, що вимога виконавчого комітету Луцької міської ради щодо демонтажу конструкції (прибудови до будинку),є протиправною. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №1089-1 від 28 грудня 2021 року «Про демонтаж конструкції на АДРЕСА_1 ». Стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Луцької міської ради судовий збір у розмірі 908 грн. Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що було встановлено, що 13.12.2021 на земельній ділянці комунальної власності вздовж будинку по АДРЕСА_1 влаштовано металеві колони, на частині яких влаштовано металеві прогони із закріпленням в стіні будинку. Зазначені конструкції на землях комунальної власності носять ознаки тимчасової споруди і порушують правила благоустрою міста Луцька. Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради за вказаною адресою містобудівна документація не видавалась. Відділом ДАБК Луцької міської ради на вказані роботи дозвільні документи не реєструвались, що свідчить про їх незаконність (самочинне будівництво). Торговий заклад на АДРЕСА_1 влаштований на землі комунальної власності. Оскільки ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2387494007101, до якого незаконно було встановлено конструкцію на земельній ділянці комунальної власності усупереч законодавству та порушено права Луцької міської територіальної громади в особі Луцької міської ради, таким чином створено перешкоди у користуванні землею комунальної власності. Отже, оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж об`єкту є правомірним. У судове засідання представник апелянта повторно не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи шляхом надсилання електронної судової повістки на офіційну зареєстровану у встановленому порядку електронну адресу відповідача, що підтверджено відповідною довідкою про доставку електронного листа від 22 серпня 2022 року. Позивач у судове засідання також повторно не заявилась, хоча повідомлялась про час та місце судового розгляду шляхом надсилання судових повісток за вказаною нею поштовою адресою. Оскільки зазначені судові повістки не були вручені адресату з незалежних від суду причин, позивач вважається повідомленою належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.10.2021 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. здійснено реєстрацію права власності нерухомого майна нежитлового приміщення, торгового закладу загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .. Підставою для державної реєстрації слугував: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 1805, виданий 12.10.2021 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В.; технічний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.10.2021 ЄДЕССБ; висновок про технічний стан об`єкта нерухомого майна номер 723, виданий 26.10.2021 ТзОВ «Арт Буд Проект». Вказані обставини підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.11.2021 за № 282424507 (а.с.7). З технічного паспорта на торговий заклад за адресою: АДРЕСА_1 (виготовленого ТОВ «Арт Буд Проект») видно, що приміщення вищезазначеного торгового закладу складається з двох торгових залів зовнішнього та внутрішнього, коридору та санвузла (всього 100, 2 кв м) (а.с. 5). Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 28.12.2021 № 1089-1 «Про демонтаж конструкції на АДРЕСА_1 » зобов`язано власника конструкції (прибудови до будинку), що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів на вул. Конякіна, 12-б, протягом п`яти днів з дати ухвалення цього рішення демонтувати її за власний рахунок та відновити благоустрій території (а.с.4). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаного рішення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 (далі - Закон №2807-IV) благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання. Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону № 2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом. Статтею 5 Закону №2807 передбачено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону №2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону № 2807-IV на об`єктах благоустрою забороняється: самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо. Пунктом 2 ч. 2 ст. 17 Закону № 2807-IV передбачено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів. Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 20 Закону № 2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону №2807-IV Правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил. Згідно із пп. 7 п. «а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. Частиною 1 ст. 73 цього Закону встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Згідно з ч. 2 та ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Відповідно до п. 1 Правил благоустрою міста Луцька, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 №44/2 (далі - Правила благоустрою м. Луцька), ці Правила установлюють порядок благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою міста Луцька, визначають права та обов`язки учасників правовідносин у сфері благоустрою на території міста. Правила спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини і містять загальнообов`язкові норми, щодо порядку здійснення благоустрою, належного утримання та раціонального використання територій міста, організації упорядкування і охорони об`єктів благоустрою міста, за порушення яких настає відповідальність, передбачена законодавством України. Згідно із пп. 2.5.5.1.13 Правил благоустрою м. Луцька на об`єктах благоустрою міста забороняється: самовільно встановлювати рекламоносії, різноманітні конструкції, інформаційно-рекламні плакати, стаціонарні малі архітектурні форми. Відповідно до п. 9.3.5 Правил благоустрою м. Луцька малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені (встановлені або збудовані) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами, тимчасовими спорудами чи конструкціями, а використання земельної ділянки під ці споруди класифікується як самовільне зайняття/захоплення землі. Вищезазначені об`єкти підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення. Якщо особа, що здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не здійснила демонтаж у визначені приписом строки, демонтаж малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому цими Правилами. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не набуває права власності на них. Підпунктом 9.4.2. Правил благоустрою м. Луцька передбачено, що рішення про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій приймається виконавчими органами Луцької міської ради. Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів. На об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо. Питання щодо благоустрою, в тому числі і щодо здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та порядку його проведення, відноситься до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Крім того, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності можливо лише за наявності дозвільної документації на таке розміщення. Із рішення Виконкому Луцької міської ради від 28.12.2021 слідує, що воно прийняте на підставі ст.30, 31, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пункту 9.4 Правил благоустрою міста Луцька, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 №44/2. Приймаючи спірне рішення про демонтаж конструкції (прибудови до будинку), Виконавчий комітет Луцької міської ради виходив з того, що вказана конструкція розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів та є тимчасовою спорудою (малою архітектурною формою). Пунктом 1.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11. 2011 за № 1330/20068 (далі - Порядок № 244), встановлено, що цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Відповідно до п. 1.3 Порядку № 244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що на момент прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_1 була власником торгового закладу (приміщення 76) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.11.2021 за №282424507. Приміщення вищезазначеного торгового закладу, відповідно до технічного паспорту, складається з двох торгових залів зовнішнього та внутрішнього, коридору та санвузла (всього площею 100, 2 кв м). Згідно п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 3 вказаного закону визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, враховуючи наявність факту реєстрації нотаріусом права приватної власності за позивачем на торговий заклад, як об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на рухоме майно про реєстрацію права власності, вказаний торговий заклад не є тимчасовою спорудою в розумінні пункту 1.3 Порядку №

244. Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, Правила благоустрою м. Луцька, затверджені рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 №44/2, які вказані в оскаржуваному рішенні виконавчого комітету, не поширюються на демонтаж об`єктів нерухомого майна, яке зареєстроване у встановленому законом порядку. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень порушує право власності позивача. Згідно ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Аналогічні приписи містяться у ст.321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст.19 Конституції України органи владних повноважень, їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та іншими законами. Повноваження міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені ст. 10, 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до пп. 7 п. а ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. Отже, компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів не поширюється на прийняття рішень, наслідком яких є звільнення території міста від нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності, примусове припинення права власності на таке майно. Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо протиправності рішення приватного нотаріуса Курти Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 60917183 від 12.10.2021, з огляду на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування та розгляду судом першої інстанції спору щодо його законності, вищевказане рішення приватного нотаріуса було чинним, його дія не була зупинена, тощо. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Як видно з матеріалів справи, відповідач звернувся до суду із цивільним позовом про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Курти Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 60917183 від 12.10.2021 лише у серпні 2022 року, тобто після виникнення спірних правовідносин щодо зобов`язання позивача демонтувати прибудову до будинку. Таким чином, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення право власності позивача на об`єкт будівництва було зареєстровано і таким чином визнано у встановленому порядку, у відповідача були відсутні правові підстави для зобов`язання власника демонтувати прибудову до будинку. На підставі викладеного, колегія суддів, вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 31.10.2022 у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді Затолочного В.С. та судді Качмара В.Я.