Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/148/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 року справа №200/148/22 приміщення суду за адресою: м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року про повернення позовної заяви у справі № 200/148/22 (головуючий суддя І інстанції Мозговая Н.А.), складену в повному обсязі 25 січня 2022 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 05.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, зобов`язання нарахувати та виплатити разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 9464,00 грн. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Не погодившись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що перебіг процесуальних строків на звернення до суду у справах, пов`язаних із соціальним захистом, розпочинається з моменту коли особа дізналась, або повинна була дізнатись із порушенням своїх прав, а саме з моменту надання відповіді управлінням. Вважає, що посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду по справі № 607/7919/17 є незмістовними. Позивач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, про дату, час а місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Позивачем направлена до суду заява про розгляд справи у його відсутності в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з п. 1ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами про виплату допомоги до 5 травня за 2020 рік. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне. Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Так, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон Держави також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24). Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві. Отже, право особи на отримання соціальної допомоги як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо нездійснення виплати соціальної допомоги до 5 травня у 2020 році, при цьому, саму виплату (у меншому на думку позивача розмірі) позивач отримав у 2020 році. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, встановленого статтею 123 КАС України. Відповідно до ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Згідно із ч. 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Як встановлено судом з матеріалів позовної заяви, виплата частини щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік в сумі 3640 грн. позивачу здійснена у квітні 2020 році. Спеціальним законом встановлено строк, не пізніше якого особа, має можливість отримати виплату за відповідний рік. Так, правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Частиною четвертою статті 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту встановлено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 607/7919/17 дійшов до висновку про те, що перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо непризначення чи невиплати щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, у якому така допомога мала бути виплачена. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаній постанові Верховного Суду, проте, вважає за необхідне зазначити про таке. У вказаній постанові відповідний висновок Верховний Суд зробив, проаналізувавши положення ч. 4 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Як зазначалось раніше, ця норма встановлює, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. У той же час, у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 419/1965/18 Верховний Суд зробив висновок, відповідно до якого: прийменники до і по в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь, а отже зазначення у контракті терміну його дії до 27 червня 2018 року свідчить, що саме ця дата і є останнім днем чинності дії трудового договору. Судом враховує, що 30 вересня 2020 року є останнім днем коли позивач мав право отримати відповідну допомогу за 2020 рік. Отримавши у квітні 2020 року суму 3640 грн. з травня 2020 року по грудень 2021 року (звернення позивача до управління із заявою про виплату спірної допомоги) позивач не вчиняв жодних дій щодо встановлення характеру цього платежу та не звертався до відповідача за проведенням виплати чи доплати суми щорічної допомоги у строки, встановлені ч.4 ст. 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. З дня отримання допомоги до 5 травня особою, якій призначена така допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання зазначеної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо розміру складових призначеної виплати звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. Таким чином, звернення позивача до відповідача з заявою про виплату суми невиплаченої допомоги до 5 травня у грудні 2021 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Відтак, посилання суду першої інстанції на те, що строк на подання позовної заяви сплинув, є обґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої дійшов вірного висновку про необхідність повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Керуючись ст. ст. 311, 316, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 200/148/22 залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 200/148/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць