Постанова КАС ВС № 816/1789/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2022 року м. Київ справа № 816/1789/18 адміністративне провадження № К/9901/66109/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О.П., судді - Берназюк Я.О., Кравчук В.М. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 (суддя - Головко А.Б.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 (судді - Бартош Н,С., Мінаєва О.М., Макаренко Я.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 в частині відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га; - зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст.118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 27.04.2018 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Новотагамлицького старостинського округу Машівського селищної ради Машівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства. До заяви було додано графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера, копії свідоцтва про народження. Листом від 21.05.2018 №4238/0/26-18 відповідач повідомив заявника про те, що за результатами розгляду додатків доданих до клопотання, а саме свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 25.04.2005 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та має вік 13 років. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства. Враховуючи викладене у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення заявленого клопотання. Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те що, відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправною, оскільки Земельним та Цивільним кодексами України, а також іншими законодавчими актами реалізацію права на безоплатну передачу земельних ділянок не віднесено до тих дій, які не можуть вчинятися фізичними особами не самостійно, а через представників. Таким чином, малолітні особи мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, а подання заяви, передбаченої ч. 6 ст. 118 ЗК України, а також здійснення інших необхідних дій, пов`язаних із такою приватизацією, мають здійснювати від їх імені їх батьки (усиновителі), що і було зроблено у даному випадку. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії щодо відмови, викладеної у листі-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 за №4238/0/26-18, у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 , подану її законним представником ОСОБА_1 27.04.2018, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди дійшли висновку про безпідставність відмови відповідача у наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Крім того суди дійшли висновку, що фактично відповідач, не здійснив розгляд заяви позивача та не прийняв жодного, з передбачених законодавством рішення, при цьому лише повідомив позивача листом про відповідні обставини, що не дають можливості позивачу отримати земельну ділянку у власність, чим порушив законні права позивача. Оскільки відповідачем фактично не приймалось жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України, у визначений законом строк, суди дійшли висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції застосував висновки щодо застосування норм матеріального права у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2208/17. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зокрема, покликається на неефективність обраного судами способу захисту, оскільки рішення суду повинно ухвалюватись таким чином, що б унеможливлювати звернення громадян до суду повторно з цього ж самого питання. Крім того, посилався на те, що після прийняття постанови судом апеляційної інстанції він звернувся до відповідача з клопотанням про повторний розгляд клопотання від 27.04.2018 та надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за наслідками розгляду якого відповідачем прийнято наказ від 30.10.2018 №586 про відмову у наданні дозволу. При цьому, свою відмову відповідач обґрунтував підставою, яка не була зазначена ним під час розгляду клопотання вперше. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Частиною 7 ст.118 ЗК України установлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з тих підстав, що ОСОБА_2 , в інтересах якого позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, досяг лише 13 років, а тому не має права вчиняти правочини спрямовані на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Тобто підстава для відмови, яка була зазначена відповідачем, нормами Земельного Кодексу України не передбачена. Крім того, у постановах від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18, від 30.11.2020 у справі №804/4743/16, від 21.10.2021 у справі №804/4434/16 Верховний Суд дійшов висновку, що: «… за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. Відтак, рішення Держгеокадастру, прийняті за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути оформлені у вигляді листів-відповідей. <…> Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи вказує на протиправну бездіяльність.». Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що лист відповідача від 21.05.2018 не можна розглядати як мотивовану відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідач мав прийняти відповідний наказ. Крім того, мотиви такої відмови не ґрунтуються на положеннях ст. 118 ЗК України. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а їх зміст зводиться до додаткової перевірки доказів, що, в силу положень частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних шляхом зобов?язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняли рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Покликання позивача на неефективність обраного судами способу захисту порушеного права та необхідності зобов`язання відповідача ухвалити рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є безпідставним, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура, пов?язана з встановленням відповідності поданих документів вимогам закону та наявності передбачених законом підстав для надання дозволу. Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, подане позивачем клопотання разом з відповідними документами відповідачем на відповідність критеріям ст. 118 Земельного кодексу України не перевірялось, а надана листом відмова позивачу у наданні дозволу на розробку землеустрою була обґрунтована лише тим, що ОСОБА_2 є неповнолітнім. Також безпідставним є покликання позивача в обгрунтування касаційної скарги на наказ відповідача від 30.10.2018 про відмову у наданні дозволу на розробку землеустрою, прийнятого за наслідками повторного розгляду клопотання, із зазначенням підстави для відмови, оскільки подальші дії і рішення відповідача, пов?язані з розглядом клопотання відповідача, не можуть впливати на правовідносини, які мали місце раніше і бути підставою для задоволення позову. До того ж такі дії та рішення не були предметом дослідження під час розгляду цієї справи і підстави відмови відрізняються від тих, які були викладені у листі від 21.05.2018. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О.П. Стародуб Я.О. Берназюк В.М. Кравчук