Постанова КАС ВС № 320/5804/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2022 року м. Київ справа № 320/5804/18 адміністративне провадження № К/9901/48316/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф., за участі: секретаря судових засідань: Жураковської Б.М., представника Позивача: Писанки А.М., представників Відповідача: Ларіної Т.М., Цісар Г.І., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (суддя Балаклицький А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (надалі також - Позивач, ТОВ «Фоззі-Фуд») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків; надалі також - Відповідач, скаржник) від 7 серпня 2018 року №0008801402, від 1 листопада 2018 року №0011581402, від 25 жовтня 2017 року №0007561402, від 6 липня 2018 року №0007741402 та від 6 липня 2018 року №0007751402. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що контролюючий орган дійшов помилкових висновків про порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами з нерезидентами та наявність підстав для нарахування ТОВ «Фоззі-Фуд» пені за порушення строків зарахування валютної виручки за операціями експорту товарів. Стверджував, що ним не було допущено порушень статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки у межах строків для зарахування валютної виручки Позивач звернувся до третейського суду з вимогами про стягнення з контрагентів-нерезидентів заборгованості за поставлені відповідно до зовнішньоекономічних угод товарів, що відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зупиняє нарахування пені. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 серпня 2018 року №0008801402 та від 1 листопада 2018 року №0011581402 суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у зв`язку з нездійсненням оплати нерезидентами-покупцями за зовнішньоекономічними договорами Позивачем було ініційовано вирішення спорів арбітражним (третейським) судом за процедурою «ad hoc» (спеціально створеним судом для вирішення конкретного спору), який є судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Подання позовних заяв до дати закінчення строків повернення валютної виручки та задоволення рішеннями арбітражного суду позовів ТОВ «Фоззі-Фуд» у повному обсязі має наслідком звільнення Позивача від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Роблячи висновки в частині податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402 суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за нормою пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» обов`язок декларування валютних цінностей виникає у разі, якщо валютні цінності та інше майно резидентів, перебуває за межами України. Оскільки ООО «Крымторг-С» має місцезнаходження на території вільної економічної зони «Крим» (Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольска, 47), а Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (надалі - Закон №1207-VII) визначено тимчасово окуповану територію України невід`ємною частиною території України, суди дійшли висновку, що грошові активи (валютні цінності), стосовно належного декларування яких виник цей спір, за укладеними договорами з ООО «Крымторг-С», перебувають на території України, в силу Закону №1207-VII. Щодо несвоєчасного надходження валютної виручки від нерезидента Lanzo Trade LP, то оскільки до дати закінчення строків повернення валютної виручки Позивач звернувся з вимогою стягнення заборгованості по контракту з Lanzo Trade LP до третейського суду «ad hoс», який є судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», суди дійшли висновку, що Позивач звільнений від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 суди обох інстанцій, надаючи оцінку заявленим підставам оскарження цього індивідуального акту, зробили висновок, що на контролюючі органи покладено обов`язок здійснювати контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, застосовувати та своєчасно стягувати суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства, однак контролюючим органом винесено податкове повідомлення рішення №0007561402 від 25 жовтня 2017 року, яким, по суті, замість стягнення передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства встановлено податкове зобов`язання зі сплати пені за порушення валютного законодавства. При цьому судами зазначено про те, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України для стягнення суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства повинен був скористатися іншим порядком стягнення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), що встановлений законодавством. Також судами зроблено висновок, що у Відповідача були відсутні повноваження виносити оскаржуване податкове повідомлення рішення №0007561402 від 25 жовтня 2017 року, оскільки він не є органом доходів і зборів в розумінні Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У відзиві на касаційну скаргу Позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 1) У період з 21 червня 2018 року по 5 липня 2018 року посадовими особами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі наказу від 20 червня 2018 року №1156 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами №SFM-1212 від 12 грудня 2016 року, №EZ-06/10-16 від 6 жовтня 2016 року, №EZ-15/11-16 від 15 листопада 2016 року, №SFM-0111 від 1 листопада 2016 року, №SFM-2111 від 21 листопада 2016 року, №SFM-2810 від 28 жовтня 2016 року, №SFО-2110.2 від 21 жовтня 2016 року за період з 12 грудня 2016 року по 21 червня 2018 року. За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 12 липня 2018 року №2102/28-10-14-02/32294926, згідно з висновками якого встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині не надходження валютної виручки в законодавчо встановлені терміни відповідно до експортних договорів від 6 жовтня 2016 року №EZ-06/10-16, від 1 листопада 2016 року №SFM-0111, від 28 жовтня 2016 року №SFM-2810, від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.2, від 15 листопада 2016 року №EZ-15/11-16, від 21 листопада 2016 року №SFM-2111. На підставі висновків цього акта перевірки Офісом великих платників податків ДФС було прийняте податкове повідомлення-рішення від 7 серпня 2018 року №0008801402, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 19876974,85 грн. Позивачем оскаржено винесений індивідуальний акт у процедурі адміністративного оскарження. Рішенням Державної фіскальної служби України від 16 жовтня 2018 року №33555/6/99-99-11-02-02-25 податкове повідомлення-рішення від 7 серпня 2018 року №0008801402 залишено без змін, а скаргу Позивача - без задоволення. 2) У період з 26 вересня 2018 року по 8 вересня 2018 року посадовими особами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі наказу від 19 вересня 2018 року №1730 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.1 та від 1 листопада 2016 року №SFО-0111.2 за період з 1 липня 2017 року по 17 вересня 2018 року. За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 8 жовтня 2018 року №2890/28-10-14-02/32294926, згідно з висновками якого встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині не надходження валютної виручки в законодавчо встановлені терміни відповідно до експортних договорів від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.1 та від 1 листопада 2016 року №SFО-0111.2. На підставі висновків акта перевірки Офісом великих платників податків ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року №0011581402, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 60409855,57 грн. 3) У період з 31 жовтня 2017 року по 30 травня 2018 року посадовими особами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 ПК України та згідно з наказом від 20 жовтня 2017 року №2359 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного законодавства за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року. За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 6 червня 2018 року №1657/28-10-14-01/32294926, за висновками якого, зокрема, встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» вимог податкового законодавства, зокрема: 7. статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (надалі також - Закон №185), в частині несвоєчасного надходження/неповернення виручки згідно з договором від 1 січня 2015 року №15-ОО-15 з нерезидентом ООО «Крымторг-С»: та згідно з договором від 21 жовтня 2016 року №SFO-2110.1 з нерезидентом Lanzo Trade LP (Великобританія); 8. пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме не подано до податкових органів та регіонального відділення НБУ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України: не задекларовано протерміновану дебіторську заборгованість станом на 1 січня 2016 року у сумі 12641414,07 рос. рублів, на 1 квітня 2016 року в сумі 16880538,27 рос. рублів, на 1 липня 2016 року в сумі 22326870,90 рос. рублів, на 1 жовтня 2016 року в сумі 1344812,16 рос. рублів, на 1 січня 2017 року в сумі 2370905,14 рос. рублів по нерезиденту ООО «Крымторг-С», та станом на 1 квітня 2017 року в сумі 2224415,12 дол. США по нерезиденту Lanzo Trade LP (Великобританія). На підставі вказаних висновків акта перевірки Офісом великих платників податків ДФС прийнято: податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007741402, згідно з яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 22849121,44 грн; податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007751402, згідно з яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 2040,00 грн. 4) У період з 12 вересня 2017 року по 15 вересня 2017 року посадовою особою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі наказу від 6 вересня 2017 року №1928 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами №EZ-23/08-16 від 23 серпня 2016 року, №SFO-2110.2 від 21 жовтня 2016 року, №481 від 18 січня 2016 року, №EZ-06/10-16 від 6 жовтня 2016 року, №SFM-2810 від 28 жовтня 2016 року, №SFM-0111 від 1 листопада 2016 року, №SFO-0111.2 від 1 листопада 2016 року, №EZ-15/11-16 від 15 листопада 2016 року, №SFM-2111 від 21 листопада 2016 року за період з 18 січня 2016 року по 12 вересня 2017 року. За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 22 вересня 2018 року №3224/28-10-14-02/32294926, за висновками якого встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження виручки згідно з: договором від 6 жовтня 2016 року №EZ-06/10-16 з нерезидентом Lanzo Trade LP; договором від 15 листопада 2016 року №EZ-15/11-16 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU; договором від 23 серпня 2016 року №EZ-23/08-16 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP; договором від 1 листопада 2016 року №SFM-0111 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP; договором від 21 листопада 2016 року №SFM-2111 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU; договором від 28 жовтня 2016 року №SFM-2810 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP; договором від 1 листопада 2016 року №SFM-0111.2 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP; договором від 21 жовтня 2016 року №SFO-2110.2 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP. На підставі висновків акта перевірки Офісом великих платників податків ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 31614945,30 грн. Позивачем оскаржено винесене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги Позивача Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 28 грудня 2017 року №31820/6/99-99-11-02-02-25, яким податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 залишено без змін, а скаргу Позивача - без задоволення.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу) Скаржник насамперед акцентує, що податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 вже було предметом судового розгляду в адміністративній справі №810/248/18, тобто Позивач намагається повторно оскаржити індивідуальний акт, правомірність якого підтверджена рішенням суду, що набрало законної сили. У справі №810/248/18 у постанові від 7 жовтня 2021 року Верховним Судом вже викладено висновок щодо застосування норми права у тотожних з цією справою правовідносинах, які характеризуються: порушенням строків розрахунків в іноземній валюті, 2) наявністю дебіторської заборгованості на момент настання граничного терміну розрахунків, 3) відповідність контрагентів ознакам нерезидента України, 4) зверненням Позивача до Третейського суду, який не відноситься до судових органів, визначених статтею 4 Закону №185. Однак судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду на момент ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі. Пояснює, що за змістом спірних правовідносин у цій справі Позивачем з нерезидентами було укладено ряд третейських угод, у яких сторони, керуючись Законом України «Про третейські суди», домовились, що усі спори, які виникають щодо виконання умов зовнішньоекономічних контрактів, вирішуються третейським судом. Саме у третейський суд, створений відповідно до Закону України «Про третейські суди» і звернувся Позивач з позовами про стягнення заборгованості за укладеними контрактами. Однак, третейський суд не є судом у розумінні статті 4 Закону №185 для цілей визначення підстав щодо зупинення нарахування пені за несвоєчасне надходження валютної виручки. Щодо нарахування пені та штрафних санкцій за порушення строків розрахунків в іноземній валюті по контрактах з «ООО Крымторг-С» підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема Закону №185, у подібних правовідносинах, які характеризуються: 1) нерезидент зареєстрований в АР Крим; 2) веде податкову політику та сплачує податки відповідно до законодавства Російської Федерації. Водночас Відповідач стверджує, що Позивачем було укладено зовнішньоекономічний договір з ООО «Крымторг-С» як з нерезидентом, оскільки це товариство зареєстровано суб`єктом господарювання РФ, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації, а також реквізитами сторони у договорі, актах прийому-передачі робіт (послуг). 3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) Позивач стверджує про безпідставність посилання скаржника щодо повторного оскарження податкового повідомлення-рішення №0007561402 від 25 жовтня 2017 року, оскільки підстави заявленого позову у цій частині відмінні від визначених у межах справи №810/248/18, що не утворює підстав для закриття провадження у справі у цій частині. Наведені доводи скаржника отримали правильну оцінку суду першої інстанції при вирішенні клопотання про закриття провадження у справі, яким констатовано відмінність підстав оскарження спірного індивідуального акта зі справою №810/248/18. Щодо висновку Верховного Суду у постанові від 7 жовтня 2021 року у справі №810/248/18 вважає, що позиція Суду у справі №810/248/18 не є висновком про застосування норм права та не має преюдиційного значення для цієї справи. Відзначає, що позиція Верховного Суду у справі №810/248/18 ґрунтується на встановлених обставинах тієї справи, що є відмінними від обставин у справі №320/5804/18. Так, судами першої та апеляційної інстанцій у справі №810/248/18 не було досліджено ряд важливих обставин, зокрема відповідності третейських угод Позивача вимогам міжнародних конвенцій про арбітраж, факту не реалізації Відповідачем свого права на оскарження таких третейських угод, факту поширення на відповідні рішення дії Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року. Натомість укладені Позивачем з нерезидентами третейські угоди повністю відповідають положенням Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що підтверджує, як вважає Позивач, що рішення третейського суду «аd hос» (спеціально створеним судом для вирішення конкретного спору) відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року №4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» (надалі - Закон №4002), звернення до якого мало місце до закінчення строків повернення валютної виручки, є підставою для зупинення нарахування пені за порушення термінів, передбачених статтями 1 та 2 Закону №185. Посилаючись на норми Закону №4002 стверджує про безпідставність посилань в актах перевірки на пункт 12 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року №1701-IV «Про третейські суди» (надалі також - Закон №1701), оскільки законодавство не обмежує можливості вирішення комерційних спорів із нерезидентами в арбітражному (третейському) суді, а рішення арбітражного (третейського) суду, в тому числі створеного за спеціальною процедурою, вирішує спір між сторонами і є підставою для зупинення нарахування пені за порушення строків розрахунків за експортними операціями. Позивач також наполягає й на тому, що Відповідач, стверджуючи про неправомірність звернення Позивача до третейського суду, створеного за процедурою «аd hос» та діючим відповідно до Закону №4002 (третейський суддя Ярмолаш Ганна Олександрівна), на реалізацію функцій контролю мав би оскаржити додаткові угоди в частині передання спорів на вирішення такого третейського суду, створеного за процедурою «аd hос», до суду. Водночас рішення міжнародного комерційного арбітражу за процедурою «аd hос» свідчить про відсутність підстав для нарахування пені Позивачу за спірними індивідуальними актами, про що, зокрема, йдеться у судових рішеннях Вищого адміністративного суду, а також аналогічні висновки викладено і в ухвалах Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №560/3657/18 та від 21 січня 2019 року у справі №2240/2710/18. Також, всупереч функціям контролю за строками проведення розрахунків в іноземній валюті та своєчасного стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) Відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0007561402 від 25 жовтня 2017 року щодо визначення податкового зобов`язання зі сплати пені. Також акцентує й на тому, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України не є органом доходів і зборів в розумінні Закону №185, що свідчить, як вважає Позивач, про відсутність повноважень щодо винесення податкового повідомлення-рішення №0007561402 від 25 жовтня 2017 року.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду виходить з такого. Матеріалами справи підтверджується, що 31 жовтня 2018 року Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 7 серпня 2018 року №0008801402, згідно з яким на підставі акта перевірки від 12 липня 2018 року №2102/28-10-14-02/32294926 встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» вимог статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України і частин першої, шостої статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 19876974,85 грн за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» (а.с.49 т.1). Обґрунтовуючи позов ТОВ «Фоззі-Фуд» стверджувало, що ним не було допущено порушень статті 1 Закону №185, оскільки у межах строків для зарахування валютної виручки Позивач звернувся до третейського суду з вимогами про стягнення з контрагентів-нерезидентів заборгованості за поставлені відповідно до зовнішньоекономічних угод товарів, що відповідно до статті 4 Закону №185 зупиняє нарахування пені. 29 листопада 2018 року Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (а.с.188-203 т.1), згідно з якою ТОВ «Фоззі-Фуд» просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 7 серпня 2018 року №0008801402, від 1 листопада 2018 року №0011581402 та від 25 жовтня 2017 року №0007561402. У цій заяві Позивач стверджує про те, що податкові повідомлення-рішення від 7 серпня 2018 року №0008801402 та від 1 листопада 2018 року №0011581402 винесені за схожих обставин, які мають однакове правове регулювання. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що внаслідок не отримання оплати від покупців-нерезидентів за зовнішньоекономічними договорами Позивачем ініційовано вирішення спорів арбітражним (третейським) судом за процедурою «ad hoс» (спеціально створеним судом для вирішення конкретного спору), що відповідно до частини другої статті 4 Закону №185 є підставою для зупинення строків нарахування пені за порушення строків розрахунків за експортними операціями. Щодо податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, Позивач, обґрунтовуючи підстави для оскарження цього індивідуального акта посилається на норми пункту 41.1 статті 41 та підпунктів 19-1.1.4 та 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України стверджуючи про те, що податковий орган замість стягнення передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства визначив Позивачу податкове зобов`язання зі сплати пені за порушення валютного законодавства. Наводячи викладене Позивач покликався до висновків Верховного Суду України у постанові від 7 лютого 2012 року у справі №21-904во10 та Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №802/1619/13-а. Позивач вважає, що у податкового органу були відсутні повноваження виносити оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, оскільки таким встановлено податкове зобов`язання зі сплати пені за порушення валютного законодавства. Натомість Відповідач для стягнення суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства повинен був скористатися іншим порядком стягнення штрафних санкцій. Також зазначає про відсутність повноважень у Відповідача щодо винесення цього податкового повідомлення-рішення, оскільки він не є органом доходів і зборів у розумінні Закону №185 з огляду на те, що ПК України (на час виникнення спірних правовідносин) не містив визначення поняття «орган доходів і зборів», натомість таке визначення містилось у Митному кодексі України. У таких доводах Позивач посилається на норми пункту 34-1 частини першої статті 545 МК України, пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236. 18 грудня 2018 року Позивачем подано іншу заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначено про те, що за наслідком проведеної документальної планової перевірки було встановлено порушення статті 1 Закону №185 і на підставі акта перевірки від 6 червня 2018 року №1657/28-10-14-01/32294926 винесено податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402. В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що контролюючим органом зроблено безпідставні висновки щодо порушення статті 1 Закону №185 в частині несвоєчасного надходження/неповернення виручки згідно з договором від 1 січня 2015 року №15-ОО-15 з нерезидентом ООО «Крымторг-С» та згідно з договором від 21 жовтня 2016 року №SFO-2110.1 з нерезидентом Lanzo Trade LP. Насамперед Позивач акцентує на тому, що ООО «Крымторг-С» є особою з мізцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим», а тому відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону України від 12 серпня 2014 року №1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» на операції Позивача з цим контрагентом, а також на розрахунки за такими операціями не поширюються норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». При цьому Позивач зауважує, що статтею 9 Декрету №15-93 встановлено обов`язок декларування валютних цінностей, які перебувають виключно за межами України. Щодо порушень в частині взаємовідносин з нерезидентом Lanzo Trade LP Позивач наголошує, що внаслідок невиконання контрагентом-нерезидентом умов зовнішньоекономічного контракту Позивач звернувся до арбітражного (третейського) суду, створеного за спеціальною процедурою, що є підставою для зупинення нарахування пені. Також стверджує, що накладені за спірними індивідуальними актами штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, які можуть бути накладені виключно у разі невжиття господарюючим суб`єктом заходів, спрямованих на недопущення господарського правопорушення. 4.1.1. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в частині висновків щодо податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 колегія суддів враховує таке. Вирішуючи заявлені позовні вимоги по суті в частині податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у Відповідача були відсутні повноваження виносити оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки Відповідачем фактично визначено ТОВ «Фоззі-Фуд» податкове зобов`язання зі сплати пені за порушення валютного законодавства. Натомість, Офіс великих платників податків ДФС для стягнення суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства повинен був скористатися іншим порядком стягнення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), що встановлений законодавством. Роблячи такі висновки суди обох інстанцій виходили з аналізу змісту положень норм пункту 41.1 статті 41, підпунктів 19-1.1.4, 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України зазначаючи про те, що на контролюючі органи покладено обов`язок здійснювати контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, застосовувати та своєчасно стягувати суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства. Проте контролюючий орган виніс податкове повідомлення рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, яким замість стягнення передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства встановив ТОВ «Фоззі-Фуд» податкове зобов`язання зі сплати пені за порушення валютного законодавства. У таких висновках суди попередніх інстанцій посилались на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №802/1619/13-а. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок про відсутність повноваження Відповідача щодо винесення податкового повідомлення рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, оскільки він не є органом доходів і зборів у розумінні Закону №185. При цьому суди виходили з того, що відповідно до абзацу 6 статті 4 Закону №185 органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею. Як зазначили суди, на момент виникнення спірних правовідносин діяв Податковий кодекс України у редакції від 7 вересня 2017 року, який не містив визначення поняття органу доходів і зборів. Натомість, визначення поняття органу доходів і зборів міститься в Митному кодексі України (далі - МК України), який відповідно до положень пункту 3.1 статті 3 ПК України є складовою частиною податкового законодавства України. Виходячи з положень пункту 34-1 частини першої статті 545 МК України, пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що у Офісу великих платників податків ДФС відсутні правові підстави виносити податкове повідомлення рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402, оскільки він не є органом доходів і зборів в розумінні Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Також судами попередніх інстанцій зазначено й про те, що вищезазначені обставини вказують на невідповідності між положеннями Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та положеннями Податкового кодексу України, що свідчить про можливість неоднозначного (множинного) трактування нормативно-правових актів. За наведеного, враховуючи норму підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, та на підставі вищевикладеного судами обох інстанцій визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402. Перевіряючи обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в частині наведених Позивачем підстав оскарження податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 колегія суддів касаційного суду звертає увагу на таке. Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України (тут і надалі в редакції на час винесення спірного індивідуального акта) контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. Згідно з підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів. У підпункті 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України визначено, що контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. В свою чергу, підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України встановлено обов`язок контролюючого органу самостійно визначити суму, зокрема, грошових зобов`язань якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Верховним Судом у постанові від 29 грудня 2021 року у справі №826/20290/16 зроблено висновок, що несвоєчасність здійснення розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності є валютним правопорушенням, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені, застосування якої віднесено до повноважень органів ДФС. За змістом частини третьої 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. На виконання наведених норм Верховний Суд враховує висновок, сформований у справі №826/20290/16, якому не відповідають висновки судів попередніх інстанції у цій справі щодо відсутності повноваження Відповідача щодо винесення спірного податкового повідомлення як такі, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Надаючи оцінки висновкам судів щодо способу реалізації функцій контролюючого органу щодо застосування та стягнення пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності Суд звертає увагу, що з набранням 01 січня 2011 року чинності Законом України від 02 грудня 2010 року №2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» порядок застосування фінансової відповідальності за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, врегульовано нормами ПК України. Відповідно до підпункту 111.1.1 пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовується фінансова відповідальність. Пунктом 111.2 статті 111 цього Кодексу передбачено, що фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. У статті 4 Закону №185 зазначено, що фінансова відповідальність за порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, визначена у виді пені. Відповідно до викладеного, висновок судів про неправомірність покладення контролюючим органом на Позивача обов`язку зі сплати грошового зобов`язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є безпідставним (до такого ж висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 14 вересня 2021 року у справі №817/1590/16). В контексті наведеного правового регулювання висновки судів попередніх інстанцій про те, що Офіс великих платників податків ДФС для стягнення суми передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення валютного законодавства повинен був скористатися іншим порядком стягнення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), що встановлений законодавством, зроблено за неправильного застосування норм матеріального закону у їх системному тлумаченні. При цьому суд апеляційної інстанції помилково посилався на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №802/1619/13-а, оскільки висновок, про який зазначає апеляційний суд щодо відсутності повноважень податкового органу, зроблено Верховним Судом в аспекті застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у зазначеній справі), оскільки повноважним органом щодо застосування таких санкцій є Національний банк України та підпорядковані йому особи. Зміст встановлених обставин у цій справі за наведеного правозастосування дає підстави для висновку про обґрунтованість доводів скаржника у цій частині спору. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ґрунтуються на висновках, зроблених з неправильним застосуванням норм матеріального права, що утворює підстави для відмови в позові в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402. Заявляючи клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав існування виключної правової проблеми, а саме: наявності двох протилежних рішень суду, які набрали законної сили щодо одного і того ж акта індивідуальної дії, Відповідачем не наведено жодних судових рішень із застосування судом інших підходів щодо визначення факту повторного звернення до суду у разі оскарження відповідного акта з інших, аніж у попередніх спорах, підстав. Стверджуючи про відсутність єдиного підходу щодо можливості повторного оскарження одного і того ж податкового повідомлення-рішення в судовому порядку та наслідків протилежних результатів судового розгляду в аспекті статусу узгодженого/неузгодженого грошового зобов`язання за оскаржуваним індивідуальним актом, Відповідач помилково посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі №816/4476/14 та у постанові від 14 вересня 2022 року у справі №640/20750/21. Так, у постанові від 22 квітня 2021 року по справі №816/4476/14 Судом зазначено про те, що перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такий же підхід продемонстровано Судом і у наведеній Відповідачем постанові від 14 вересня 2022 року по справі №640/20750/21, де Суд виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підстави позову є відмінними від підстав, зазначених у позові у іншій адміністративній справі. За наведеного, клопотання Відповідача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою є необґрунтованим, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо можливості повторного оскарження податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 з інших, аніж у справі №810/248/18, підстав, є обґрунтованими та відповідають правозастосуванню положення пункту 4 частини першої статті 238 КАС України у рішеннях Верховного Суду. 4.1.2. Надаючи оцінки оскаржуваним судовим рішенням в частині податкових повідомлень-рішень від 7 серпня 2018 року №0008801402 та від 1 листопада 2018 року №0011581402 колегія суддів виходить з такого. Як встановлено у ході судового розгляду в судах попередніх інстанцій, грошове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 7 серпня 2018 року №0008801402 визначено Позивачу на підставі висновків акта перевірки від 12 липня 2018 року №2102/28-10-14-02/32294926 про несвоєчасне надходження валютної виручки від нерезидентів Lanzo Trade LP та Blumbaltic OU, а саме: - згідно з договором від 6 жовтня 2016 року №ЕZ-06/10-16 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 144875,80 дол. США на 445 днів; - згідно з договором від 15 листопада 2016 року №ЕZ-15/11-16 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU (Естонія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 213623,55 дол. США на 395 днів; - згідно з договором від 1 листопада 2016 року №SFМ-0111 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 53140,36 дол. США на 442 дні та в сумі 158535,01 дол. США на 437 днів; - згідно з договором від 21 листопада 2016 року №SFМ-2111 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU (Естонія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 99243,50 дол. США на 412 днів та в сумі 65647,08 дол. США на 407 днів; - згідно з договором від 28 жовтня 2016 року №SFМ-2810 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 289144,07 дол. США на 447 днів, в сумі 29465,19 дол. США на 442 дні та в сумі 68139,93 дол. США на 437 днів; - згідно з договором від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.2 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія) протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 260000,00 дол. США на 468 днів. Грошове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2018 року №0011581402 визначено Позивачу на підставі акта перевірки від 8 жовтня 2018 року №2890/28-10-14-02/32294926 у зв`язку з про несвоєчасним надходженням валютної виручки від нерезидентів Lanzo Trade LP та Blumbaltic OU, а саме: - по договору від 1 жовтня 2016 року №SFО-0111.2 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 1114996,00 дол. США на 224 дні; - по договору від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.1 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 2224415,12 дол. США на 353 дні. Перевіряючи висновки судів у цій частині спірних правовідносин колегія суддів погоджується, що на час виникнення спірні правовідносини у межах цієї справи врегульовувались положеннями Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (Закон №185), який 7 лютого 2019 року втратив чинність на підставі Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції». Відповідно до статті 1 Закону №185 виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством. Як визначено у частині першій статті 4 Закону №185 порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). Частинами третьою, п`ятою статті 4 Закону №185 передбачено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для зупинення строків, передбачених статтею 1 Закону №185, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків є рішення суду про задоволення позову. Суди попередніх інстанцій з`ясували і це не є спірним між сторонами, що за наслідками проведених перевірок встановлено порушення строків зарахування валютної виручки на валютні рахунки та порушення нерезидентами умов зовнішньоекономічних угод в частині оплати за поставлені Позивачем товари. Не є предметом спору у цій справі і кількість днів прострочення зарахування валютної виручки на рахунки Позивача. Вирішуючи спір в частині спірних податкових повідомлень-рішень від 7 серпня 2018 року №0008801402 та від 1 листопада 2018 року №0011581402 суди обох інстанцій виходили з того, що Позивачем було ініційовано вирішення спорів третейським судом за процедурою «ad hoc» (спеціально створеним судом для вирішення конкретного спору) у зв`язку з неоплатою покупцями за контрактами від 6 жовтня 2016 року №ЕZ-06/10-16 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія), від 15 листопада 2016 року №ЕZ-15/11-16 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU (Естонія), від 1 листопада 2016 року №SFМ-0111 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія), від 21 листопада 2016 року №SFМ-2111 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU (Естонія), від 28 жовтня 2016 року №SFМ-2810 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія), від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.2 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP (Великобританія). Таким чином, ключовим питанням, що постало перед судами у цій справі та має визначальне значення для правильного вирішення цього спору, є віднесення третейського суду створеного за процедурою «ad hoc» до судових органів, визначених статтею 4 Закону №185. Визначаючись, чи є третейський суд, створений на підставі угод ТОВ «Фоззі-Фуд» з нерезидентами Lanzo Trade LP, Blumbaltic OU, «судом» для цілей застосування застереження, встановленого частиною третьою статті 4 Закону №185, Суд звертає увагу таке. Пунктом 12 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року №1701-IV «Про третейські суди» (надалі - Закон №1701) визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України від 24 лютого 1994 року №4002-XII (надалі - Закон №4002; у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном. Статтею 2 Закону №4002 визначено, що для цілей цього Закону: «арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону); «третейський суд» - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; «суд» - відповідний орган судової системи держави. Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону №4002 цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що під «судом», вказаним у статті 4 Закону №185, слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений у відповідності до положень Закону №4002. Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 11 червня 2019 року по справі №826/25956/15 поняття Міжнародного комерційного арбітражного суду та третейського суду не є тотожними. Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов укладених Позивачем контрактів з нерезидентами Lanzo Trade LP (Великобританія) та Blumbaltic OU (Естонія) сторонами погоджено, зокрема, що у разі виникнення спірних питань, розбіжності або вимоги, що виникають за контрактом або у зв`язку з ним, у тому числі, що стосуються його тлумачення, виконання, порушення, припинення або недійсності, у вирішенні яких сторони не можуть скласти єдину думку, підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України м. Київ у складі одного арбітра відповідно до його Регламенту (а.с.60-65, 74-79, 88-94, 105-111, 121-127, 137-143 т.1). Згідно з додатковими угодами до цих контрактів сторони домовились, що такі спори можуть вирішуватись, зокрема: третейським судом, створеним за процедурою «ad hoc» та діючим відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» або Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України відповідно до його Регламенту (а.с.69, 83, 97, 116, 128, 146 т.1). Роблячи висновки про те, що Позивач не порушив строки граничних розрахунків за поставку товару, оскільки звернувся до третейського суду «аd hoc», який є судом, створеним на підставі положень Закону №4002 та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ цього Закону, суди першої та апеляційної інстанцій не вказали жодних доказів, що слугували підставою для такого висновку, як і не надали жодної оцінки вищенаведеним Судом обставинам достеменно не з`ясувавши: чи є суд, до якого звернувся Позивач, судом, створеним саме на підставі положень Закону №4002 та чим це підтверджується. Наведене свідчить про те, що суди обох інстанцій не встановили наявність компетенції третейського суду, до якого звернувся Позивач, приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону №4002, побудувавши свої рішення на підставі невмотивованих та не підтверджених доказами в матеріалах справи висновків. Водночас, Позивач, покликаючись на те, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо незастосування пені за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, помилково посилається на ухвали Суду від 27 травня 2019 року у справі №560/3657/18 та від 21 січня 2019 року у справі №2240/2710/18. Так, в ухвалі від 27 травня 2019 року у справі №560/3657/18 Верховний Суд констатував, що звернення позивача до міжнародного комерційного арбітражу Ad Hoc свідчить про відсутність підстав для застосування пені за порушення строків, визначених статтею 1 Закону №185. В ухвалі від 21 січня 2019 року у справі №2240/2710/18 Судом враховано, що позивач звернувся до міжнародного комерційного арбітражу Ad Hoc для вирішення спору про примусове стягнення боргу і міжнародний комерційний арбітраж стягнув такий борг, тому з урахуванням статті 4 Закону №185 позивач не порушив строки граничних розрахунків. Вирішуючи спір у цій частині судами зроблено посилання на нерелевантну практику Верховного Суду, зокрема, висновки у постановах від 27 грудня 2018 року у справі №821/81/16 та від 11 березня 2019 року у справі №826/7409/16, адже предметом доказування у цих справах було питання визначення дня подання позовної заяви до арбітражного суду, а саме Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, як дати зупинення нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». У постанові ж від 12 червня 2018 року у справі №820/5238/17, на яку також посилаються суди, Верховним Судом не вирішено спору по суті заявлених позовних вимог, а, направляючи справу №820/5238/17 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд й виходив з необхідності перевірки та встановлення судами попередніх інстанцій того, чи є суд, до якого звернувся позивач, судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», дослідження змісту його регламенту й встановлення наявності компетенції цього суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Окрім того, роблячи висновки у цій частині спірних правовідносин суди обох інстанцій виходили з ініціювання Позивачем вирішення спорів арбітражним (третейським) судом за процедурою «аd hoc» у зв`язку з неоплатою товару покупцями-нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами, правопорушення за якими слугувало підставою для нарахування пені за спірним податковим повідомленням-рішенням від 7 серпня 2018 року №0008801402. Водночас, констатуючи, що грошове зобов`язання за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2018 року №0011581402 також визначено за результатом податкової перевірки у зв`язку з несвоєчасним надходженням валютної виручки від нерезидентів Lanzo Trade LP та Blumbaltic OU, судами попередніх інстанцій у судових рішеннях не наведено таких же обставин щодо звернення Позивача до арбітражного (третейського) суду за процедурою «аd hoc» за наслідком ненадходження валютної виручки за контрактами від 1 жовтня 2016 року №SFО-0111.2 з нерезидентом компанією Blumbaltic OU , від 21 жовтня 2016 року №SFО-2110.1 з нерезидентом компанією Lanzo Trade LP, що викликає обґрунтовані сумніви щодо дійсного встановлення таких обставин під час судового розгляду. Проте, факт звернення до судових органів, визначених статтею 4 Закону №185, має визначальне значення для правильного вирішення спору у цій частині справи, тому відповідні обставини потребують з`ясування та перевірки судів. Наведене в сукупності дає підстави вважати, що судами обох інстанцій не повно встановлено усі обставини цієї справи й не надано жодної оцінки обставинам, які мають визначальне значення для правильного вирішення спору у цій частині спірних правовідносин. 4.1.3. Надаючи оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402 колегія суддів зазначає таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007741402 лягли висновки акта перевірки від 6 червня 2018 року №1657/28-10-14-01/32294926, зокрема, щодо несвоєчасного надходження валютної виручки згідно з договором від 21 жовтня 2016 року №SFO-2110.1 від нерезидента Lanzo Trade LP (Великобританія) в сумі 2224415,12 дол. США, а саме: з 1 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року на 91 день. Щодо цієї частини спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій встановлено, що аналогічно епізодам, описаним вище, Позивач відповідно до умов третейської угоди від 28 лютого 2017 року звернувся до третейського суду з вимогою стягнення з компанії Lanzo Trade LP заборгованості по зовнішньоекономічному контракту. Враховуючи викладене у цій постанові, судами зроблено такі ж передчасні висновки про те, що Позивач звернувся до третейського суду «ad hoc», який є судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що звільняє його від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій, аналогічно з попередніми епізодами, не надано жодної юридичної оцінку змісту умов угод між сторонами щодо вирішення спорів між учасниками зовнішньоекономічного контракту та не встановлено чи є суд, до якого звернувся Позивач, судом, створеним саме на підставі положень Закону №4002, відтак залишено не з`ясованим компетенцію цього третейського суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону №4002, що має визначальне значення для підтвердження обґрунтованості встановленого порушення статті 1 Закону №185. За наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині також є такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору. Щодо оцінки оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007741402 в частині висновку щодо несвоєчасного надходження валютної виручки від ООО «Крымторг-С», перевіряючи обґрунтованість висновків судів в частині цього індивідуального акта колегія суддів виходить з такого. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у акті перевірки від 6 червня 2018 року №1657/28-10-14-01/32294926, що слугував підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007741402, зроблено висновки про порушення, з-поміж іншого, статті 1 Закону №185 внаслідок несвоєчасного надходження валютної виручки від ООО «Крымторг-С», а саме: - згідно з договором від 1 січня 2015 року №15-00-15 з нерезидентом ООО «Крымторг-С» протерміновано надходження товарів (повернення коштів) в сумі 1337082,97 рос. руб. з 2 травня 2015 року по 28 вересня 2015 року на 516 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 травня 2015 року по 28 вересня 2015 року на 488 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 червня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 457 днів; в сумі 829757,63 рос. руб. з 30 липня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 427 днів, в сумі 583283,77 рос. руб. з 30 липня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 427 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 серпня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 396 днів, в сумі 339761,54 рос. руб. з 29 вересня 2015 року по 29 вересня 2016 року на 366 днів, в сумі 441240,81 рос. руб. з 29 вересня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 366 днів, в сумі 632039,05 рос. руб. з 29 вересня 2015 року по 28 вересня 2016 року на 367 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 жовтня 2015 року по 29 вересня 2016 року на 336 днів, в сумі 82696,65 рос. руб. з 30 листопада 2015 року по 29 вересня 2016 року на 305 днів, в сумі 128102,17 рос. руб. з 30 листопада 2015 року по 29 вересня 2016 року на 305 днів, в сумі 1202242,58 рос. руб. з 30 листопада 2015 року по 29 вересня 2016 року на 306 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 грудня 2015 року по 30 вересня 2016 року на 276 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року на 245 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 1 березня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 215 днів, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 30 березня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 184 дня, в сумі 1413041,40 рос. руб. з 31 квітня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 153 днів, в сумі 2023897,67 рос. руб. з 30 травня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 124 днів, в сумі 2009393,56 рос. руб. з 30 червня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 93 дня, в сумі 1947683,74 рос. руб. з 29 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 33 днів, в сумі 256617,35 рос. руб. з 29 вересня 2016 року по 30 вересня 2016 року на 2 дня, в сумі 1252604,98 рос. руб. з 29 вересня 2016 року по 12 жовтня 2016 року на 12 днів, в сумі 92207,18 рос. руб. з 29 вересня 2016 року по 17 листопада 2016 року на 36 днів, в сумі 1160397,80 рос. руб. з 28 жовтня 2016 року по 22 грудня 2016 року на 20 днів, в сумі 412735,22 рос. руб. з 29 жовтня 2016 року по 17 листопада 2016 року на 35 днів, в сумі 767984,11 рос. руб. з 29 листопада 2016 року по 22 грудня 2016 року на 24 дня, в сумі 805148,91 рос. руб. з 29 листопада 2016 року по 17 січня 2017 року на 26 днів, в сумі 375570,42 рос. руб. з 30 грудня 2016 року по 17 січня 2017 року на 19 днів, в сумі 1179345,35 рос. руб. з 30 грудня 2016 року по 9 лютого 2017 року на 23 дня, в сумі 10840,46 рос. руб. з 30 грудня 2016 року по 10 березня 2017 року на 29 днів. Судами встановлено, що фактичні обставини проведення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом з ООО «Крымторг-С», а також кількість днів прострочення зарахування валютної виручки за поставлені товари, що викладені у висновках акта перевірки, сторонами визнаються. Під час судового розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині порушення статті 1 Закону №185 за спірним податковим повідомленням-рішенням від 6 липня 2018 року №0007741402 Позивач акцентував на тому, що згідно з частиною другою пункту 9.4. статті 9 Закону України від 12 серпня 2014 року №1636-VІІ «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1636) на операції, що здійснюються між резидентами України та особами з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим», а також на розрахунки за такими операціями не поширюються норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Оскільки ООО «Крымторг-С» є особою з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим» (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47) Позивач стверджував, що висновки податкового органу щодо порушення статті 1 Закону №185 та нарахування пені є безпідставними. Надаючи оцінки спірним правовідносинам з ООО «Крымторг-С» суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ООО «Крымторг-С» має місцезнаходження на території ВЕЗ «Крим»: Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольска, 47, що відповідно до статей 1 та 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (надалі - Закон №1207-VII) є невід`ємною частиною території України, в той час як пунктом 1 статті 9 Декрету №15-93 обов`язковому декларуванню у Національному банку України підлягають валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України. Зазначаючи про те, що грошові активи (валютні цінності), стосовно належного декларування яких і виник даний спір, відповідно до укладених договорів та документів щодо господарської діяльності між ТОВ «Фоззі-Фуд» та ООО «Крымторг-С» перебувають на території України в силу Закону №1207-VII, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ «Фоззі-Фуд» не допущено порушень вимог статті 1 Закону №185 та пункту 1 статті 9 Декрету №15-93 по контрагенту ООО «Крымторг-С». У касаційній скарзі наводячи доводи в частині податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402 Відповідач акцентує, що ООО «Крымторг-С» є нерезидентом, оскільки є суб`єктом господарювання Російської Федерації, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації: компанія зареєстрована господарюючим суб`єктом за законодавством РФ з 29 квітня 2014 року. Реєстраційні дані: ОГРН (основний державний реєстраційний номер) №1149102002092, ИНН (індивідуальний податковий номер) №9102001987. Скаржник наполягає на тому, що зовнішньоекономічний договір від 1 січня 2015 року №15-00-15 укладено з ООО «Крымторг-С» як із суб`єктом господарювання Російської Федерації, що підтверджується зазначеними реквізитами у договорі, актах прийому-передачі робіт (послуг) та на «мокрій печатці» на цих документах. Таким чином, як зазначає Відповідач, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фоззі-Фуд» статті 1 Закону №185 по зовнішньоекономічних операціях з ООО «Крымторг-С». За змістом встановлених судами попередніх інстанцій обставин розрахунки з ООО «Крымторг-С» за контрактом від 1 січня 2015 року №15-00-15 проведено в російських рублях, виручку у яких не було своєчасно зараховано на рахунки Позивача, що й слугувало підставою для висновку про порушення статті 1 Закону №185. При цьому фактичні обставини проведення розрахунків за контрактом від 1 січня 2015 року №15-00-15 з ООО «Крымторг-С», а також сам факт і кількість днів прострочення зарахування виручки не є спірним і Позивачем визнається. Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402 в частині визначення штрафних санкцій та пені по контракту з ООО «Крымторг-С» Відповідачем вказано пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Суд зазначає, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Надаючи оцінку правовідносинам з ООО «Крымторг-С» суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відповідно до статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (надалі - Закон №1207) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Створення вільної економічної зони «Крим» (далі - ВЕЗ «Крим»), врегулювання інших аспектів правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 12 серпня 2014 року №1636-VII (надалі - Закон №1636) «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який набрав чинності з 27 вересня 2014 року ( в подальшому, з 21 листопада 2021 року втратив чинність на підставі Закону України від 1 липня 2021 року №1618-IX «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та внесення змін до деяких законодавчих актів України»). Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Закону №1636 ВЕЗ «Крим» запроваджується у межах двох адміністративно-територіальних одиниць України: Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У пункті 2.2. статті 2 Закону №1636 передбачено, що функціонування ВЕЗ «Крим» під час режиму тимчасової окупації її території здійснюється з урахуванням особливостей, визначених розділом II «Перехідні положення» цього Закону. Відповідно до пункту «а» пункту 12.11. статті 12 розділу II «Перехідні положення» Закону №1636 під час тимчасової окупації суб`єкти господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на території ВЕЗ «Крим» та суб`єкти господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на іншій території України укладають договори на підставі використання норм права України та пункту 9.1 статті 9 цього Закону. У пункті 9.1. статті 9 Закону №1636 встановлено, що на території ВЕЗ «Крим» може застосовуватися мультивалютний режим, за яким в оплату вартості товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) у межах ВЕЗ «Крим», приймається як гривня, так і валюти іноземних країн, включені Національним банком України до 1-2 груп Класифікатора іноземних валют та банківських металів. Будь-які безготівкові платежі (перекази) з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України чи з іншої території України на територію ВЕЗ «Крим» здійснюються виключно у гривні або у вільно конвертованій валюті. Особливості режиму таких платежів (переказів) встановлюються Національним банком України. Відповідно до норм пункту 9.4 статті 9 Закону №1636 на операції, що здійснюються між резидентами України та особами з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим», а також на розрахунки за такими операціями не поширюються норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України та обмежених доводами касаційної скарги, надаючи оцінку доводам скаржника в контексті положень пункту 9.4 статті 9 Закону №1636 Суд звертає увагу, що ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не перевірено дійсного місцезнаходження ООО «Крымторг-С». Констатуючи, що ООО «Крымторг-С» має місцезнаходження території ВЕЗ «Крим»: Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольска, 47, суди обох інстанцій посилались на дані договору від 1 січня 2015 року №15-00-15. Проте цей договір від 1 січня 2015 року №15-00-15 між Позивачем та ООО «Крымторг-С» в матеріалах справи відсутній, як і виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації, на яку посилається Відповідач у своїх доводах стверджуючи про те, що ООО «Крымторг-С» зареєстровано суб`єктом господарювання Російської Федерації. Суд зауважує, що застереження у пункті 9.4 статті 9 Закону №1636 щодо непоширення на розрахунки за операціями резидентів України норм Закону №185 обумовлено здійсненням відповідних операцій з особами з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим». Водночас, нормами Закону №1636 не розкрито змісту поняття «особа з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим»», як і не міститься його визначення у пункті 9.4. статті 9 цього Закону. Разом з тим, необхідно враховувати й те, що відповідно до частини другої статті 13 Закону №1207 здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Однак, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження місцезнаходження контрагента Позивача - ООО «Крымторг-С» на території ВЕЗ «Крим» у розумінні Закону №1636 та його податкової адреси, як і залишилось поза межами судового дослідження питання щодо юридичного статусу контрагента ООО «Крымторг-С» (резидент/нерезидент), що має значення для визначення поширення на спірні операції Позивача з означеним контрагентом положення пункту 9.4 статті 9 Закону №1636. Крім того, як встановлено у акті перевірки від 6 червня 2018 року №1657/28-10-14-01/32294926 й підтверджено під час судового розгляду, в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 6 липня 2018 року №0007751402 покладено висновки контролюючого органу щодо порушення Позивачем положень пункту 1 статті 9 Декрету №15-93, що виявилось у не поданні до податкових органів та регіонального відділення НБУ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України, чим не задекларовано протерміновану дебіторську заборгованість, що належить резиденту за межами території України як по взаємовідносинам з ООО «Крымторг-С», так і Lanzo Trade LP (Великобританія). Проте, жодної правової оцінки спірних правовідносин на предмет дотримання Позивачем норм пункту 1 статті 9 Декрету №15-93 по операціям з Lanzo Trade LP (Великобританія) судами попередніх інстанцій не надано. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій з`ясовані всі обставини операцій Позивача з контрагентами ООО «Крымторг-С» та Lanzo Trade LP (Великобританія), висновки за якими покладено в основу спірних податкових донарахувань за оскаржуваними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями від 6 липня 2018 року №0007741402 та №0007751402 і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи у цій частині. Отже, Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2018 року №0007741402 і №0007751402 такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в силу норм процесуального закону є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За результатом касаційного перегляду Верховний Суд доходить висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позов ТОВ «Фоззі-Фуд» в частині податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 неправильно застосовано норми матеріального права, а доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду. Неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень в частині податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402 відповідно до частини першої статті 351 КАС України утворює підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині та прийняття нового рішення про відмову в позові ТОВ «Фоззі-Фуд» в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402. У іншій частині оскаржуваних судових рішень Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України. Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, а тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 3, 344, 351, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків задовольнити частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року скасувати. Відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків) в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року №0007561402. В іншій частині справу №320/5804/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Н.Є. Блажівська Судді В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова