Постанова 4811 № 461/9745/21

Справа № 461/9745/21 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/1819/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 червня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,- В С Т А Н О В И : Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з останньої на його користь суму інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 19.11.2020 року по 22.11.2021 року включно в загальній сумі 100155 гривень 79 копійок, з яких: інфляційне збільшення 75 861,90 гривень, 3% річних (за неправомірне користування чужими грошовими коштами) 24 293,89 гривень. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що 15.01.2020 року між ОСОБА_1 та AT «Ідея Банк» укладено Кредитний договір № I01.00605.006033103 (надалі - Кредитний договір), за яким Кредитор надав Позичальнику на споживчі потреби (під заставу нерухомості) кредит у розмірі 750 000 гривень 00 копійок терміном користування кредитними коштами з 15.01.2020 року по 15.01.2027 року включно, зі сплатою відсотків, згідно з річною змінюваною процентною ставкою в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 15,5 (Маржу Банку). На день укладення Кредитного договору змінювана процентна ставка складала 25% (двадцять п`ять відсотків) та така не змінювалась. Відповідач свої зобов`язання перед Позивачем щодо повернення кредиту, нарахованих відсотків не дотримався, у зв`язку з чим Позивач звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2021 року у справі № 461/9894/20 позовні вимоги AT «Ідея Банк» до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 818 670 грн. 50 коп., розраховану включно по 18.11.2020 року, з яких: прострочений основний борг 738 380,82, прострочені проценти 62 892,41 грн. інфляційне збільшення 12 464,51 грн. 3% річних 5 232,76 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 04.10.2021 року рішення суду першої інстанції у справі № 461/9894/20 залишено без змін. Позивач вважає за необхідне скористатись способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання та стягнути з відповідача грошове відшкодування, згідно ст. 625 ЦК України. Вказує, що відповідно до даних виписки по рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) за період з 15.01.2020 року (дата укладення договору) по 23.11.2021 року включно, на який відповідно до умов Кредитного договору має здійснюватися погашення заборгованості, останній платіж було здійснено 17.11.2020 року. Таким, чином, станом на 23.11.2021 року, сума інфляційних втрат та 3% річних (за ст. 625 ЦК України), нарахована за період з 19.11.2020 року по 22.11.2021 рік включно (надалі - останній період), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 100 155 гривень 79 копійок, з яких: - інфляційне збільшення за Останній період - 75 861, 90 гривень; - 3% річних (відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами) - 24 293,89 гривень. У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги просить задовольнити. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 червня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» суму інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 19.11.2020 року по 22.11.2021 року включно в загальній сумі 100155 (сто тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень 79 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3510 (три тисячі п`ятсот десять) гривень 50 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати понесені з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 7907 (вісім тисяч сімсот сім) гривень 75 копійок. Рішення суду в апеляційному порядку 11 липня 2022 року оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що кредитний договір є забезпеченим іпотекою, в зв`язку з чим банк не в праві вимагати стягнення 3% річних та інфляційні втрати. Окрім цього, вважає, що такі вимоги не підлягають до задоволення, оскільки строк повернення кредитних коштів настає 15 січня 2027 року. Стверджує, що жодних вимог від банку щодо дострокового повернення кредиту та боргу вона не отримувала Також вважає, що стягнення коштів за ст. 625 ЦК України не може мати місце, оскільки кредитним договором передбачено штрафні санкції за несвоєчасне виконання умов кредитного договору. Зазначає, що 22.11.2021 іпотечне майно було реалізоване шляхом проведення електронних торгів через ДП «СЕТАМ» за ціною 1698840 грн., продавець приватний виконавець Яцишин А.М., покупець ТОВ «Юрфактор-Сервис». Зазначає, що Верховний Суд у справі №186/1386/19 зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення іпотекою вимог кредитодавця про стягнення 3% річних та інфляційних збитків у порядку ст.625 ЦК України судам необхідно враховувати умови та правила укладення між сторонами іпотечного договору. Якщо умовами іпотечного договору не передбачено покриття вимог кредитора які нараховані в порядку ст.625 ЦК України, то такі вимоги банку є протиправними. Підписаним між сторонами іпотечним договором, який було укладено разом з кредитним договором 15.01.2020 не передбачено покриття вимог кредитора які нараховуються в порядку ст. 625 ЦК України. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 червня 2022 року і судові витрати покласти на позивача. 07 жовтня 2022 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яком останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з покликанням на безпідставність доводів апеляційної скарги. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 13 жовтня 2022 року, є дата складення повного судового рішення 24 жовтня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з тих обставин, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході судового провадження, а саме, що у зв`язку з наявністю у відповідача перед позивачем зобов`язання згідно судового рішення в розмірі 818670,50 грн., у позивача наявне право щодо вимоги з боржника інфляційних втрат та 3% річних за період з 19.11.202 по 22.11.2021 в розмірі 100155,79 грн. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2020 року у справі № 461/9894/20 позовні вимоги AT «Ідея Банк» до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 818 670 грн. 50 коп., розраховану станом на 19.11.2020 року (включно по 18.11.2020 року), з яких: 738 380,82 гривень простроченого основного боргу, 62 892,41 гривень прострочених процентів, 12 164,51 інфляційного збільшення, 5 232,76 3% річних. Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, сума боргу встановлена на відповідну дату (по 18.11.2020 року включно), що стягнута з Відповідача у справі № 461/9894/20, є встановленою судом, а отже має преюдиційне значення та не підлягає повторному доказуванню. Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту), відповідно до умов договору, та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. При цьому, передбачене частиною 2 ст. 625 ЦПК України нарахування 3% річних має компенсаційний характер, а не штрафний, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанови ВП ВС від 16.01.2019 р. №464/3790/16-ц, від 16.01.2019 №373/2054/16-ц, від 20.03.2019 № 761/26293/16-ц, від 23.10.2019 №723/304/16-ц, від 27.11.2019 №340/385/17). В свою чергу, вимоги ч.2 ст.625 ЦК України мають імперативний характер, які передбачають можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право у сторін забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено (постанова КГС ВС від 16.04.2020 №914/479/19). Обов`язок сплати 3% річних та інфляційних втрат передбачено ст. 625 ЦК України та не ставиться у залежність від пред`явлення письмової вимоги (постанова КГС ВС від 11.04.2019 №910/6543/18). Положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать (постанови ВП ВС від 19.06.2019 № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц). Таким чином, сума боргу встановлена на відповідну дату (по 18.11.2020 року включно), що стягнута з Відповідачки у справі № 461/9894/20, є встановленою судом, а отже має преюдиційне значення та не підлягає повторному доказуванню. Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту), відповідно до умов договору, та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. При цьому, передбачене частиною 2 ст. 625 ЦПК України нарахування 3% річних має компенсаційний характер, а не штрафний, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанови ВП ВС від 16.01.2019 р. №464/3790/16-ц, від 16.01.2019 №373/2054/16-ц, від 20.03.2019 № 761/26293/16-ц, від 23.10.2019 №723/304/16-ц, від 27.11.2019 №340/385/17). В свою чергу, вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер, які передбачають можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право у сторін забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено (постанова КГС ВС від 16.04.2020 №914/479/19). Обов`язок сплати 3% річних та інфляційних втрат передбачено ст. 625 ЦК України та не ставиться у залежність від пред`явлення письмової вимоги (постанова КГС ВС від 11.04.2019 №910/6543/18). Положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать (постанови ВП ВС від 19.06.2019 № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц). Відповідно до даних виписки по рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) за період з 15.01.2020 року (дата укладення договору) по 23.11.2021 року включно, на який, відповідно до умов Кредитного договору, має здійснюватися погашення заборгованості, останній платіж було здійснено 17.11.2020 року. Таким чином, станом на 23.11.2021 року, сума інфляційних втрат та 3% річних (за ст. 625 ЦК України), нарахована за період з 19.11.2020 року по 22.11.2021 року включно (надалі - Останній період), яка підлягає стягненню з Відповідачки на користь Позивача, становить 100 155 гривень 79 копійок, з яких: - інфляційне збільшення за Останній період - 75 861, 90 гривень; - 3% річних (відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами) - 24 293,89 гривень, виходячи з наступних розрахунків: Наведений розрахунок є обґрунтованим та не спростований в ході судового розгляду ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, а тому такий прийнятий до уваги судом першої інстанції як належний. Скаржником не доведено, що на момент звернення до суду з даним позовом у неї було відсутнє зобов`язання згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2020 року у справі № 461/9894/20, в розмірі 818 670 грн. 50 коп. Окрім цього, відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, «боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Згідно судового рішення у справі № 461/9894/20, з Відповідачки стягнуто заборгованість, в тому числі, в сумі 12 164,51 гривень (інфляційне збільшення) та 5 232,76 гривень (3% річних), нарахованих за період станом по 18.11.2020 включно. Тому, як вбачається з розрахунку заборгованості по цій справі № 461/9745/21, нарахування інфляційних втрат та 3% річних (за ст. 625 ЦК України) за період з 19.11.2020 по 22.11.2021 включно, здійснено з розрахунку суми заборгованості по кредиту в розмірі 801 273,23 грн. (прострочений основний борг 738 380,82 грн. + прострочені проценти 62 892,41 грн.), яка була непогашена відповідачем станом на 22.11.2021. Отже, сума інфляційних втрат та 3% річних .(за ст. 625 ЦК України), нарахована за період з 19.11.2020 року по 22.11.2021 включно, яка заявлена до стягнення з відповідачки на користь позивача, становить 100 155 (сто тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень 79 копійок, з яких: 3% річних (відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами) - 24 293, 89 гривень. Інших нарахувань, крім тих, що передбачені ст. 625 ЦК України в суму згідно даного рішення судом не здійснено та позивач згідно доводів позовної заяви не вимагав. Відповідно, враховуючи зазначене, судом першої інстанції обґрунтовано ухвалено оскаржуване рішення у справі № 461/9745/21 про стягнення з відповідачки 100 155,79 грн. Щодо доводів скаржника, що іпотечним договором, який укладено разом з кредитним договором не передбачено покриття вимог кредитора, які нараховуються в порядку ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне звернути увагу, що зазначені доводи не мають правового значення для справи №461/9745/21, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості по кредитному договору, а не стягнення такої заборгованості за рахунок іпотечного майна. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 червня 2022 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 червня 2022 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 жовтня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк