Постанова 4811 № 464/7211/21

Справа № 464/7211/21 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/1798/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 червня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» про застосування наслідків недійсності попереднього договору купівлі-продажу, стягнення коштів, як частки у спільній сумісній власності подружжя. В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, покликається на те, що 05 січня 2021 року з її відома та згоди між її чоловіком, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив», що діє від свого імені в інтересах і за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Гуд Девелопмент», укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 05 січня 2021 року ОСОБА_4 перерахував на рахунок ТзОВ Компанія з управління активами «Актив» їхні спільні кошти в розмірі 1539075.17 грн.Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, і оскільки попередній договір купівлі-продажу квартири підписано в простій письмовій формі та нотаріально не посвідчено, а договори купівлі-продажу квартир підлягають нотаріальному посвідченню, то укладений попередній договір є нікчемним. Вважає, що підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме, повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору, а, враховуючи, що кошти належать їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, між ними існує спір щодо цього майна, з ТзОВ Компанія з управління активами «Актив» на її користь підлягає стягненню половина від загального розміру сплаченої суми, а саме, 769 537.59 грн. З наведених підстав просить застосувати наслідки недійсності нікчемного попереднього договору купівлі-продажу квартири від 05 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив», що діє від свого імені в інтересах і за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Гуд Девелопмент» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 769 537.59 грн. як частку у спільній сумісній власності подружжя. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що встановивши, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 05 січня 2021 року відповідно до положень ст. 220 ЦК України є нікчемним, суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки недійсності нікчемного попереднього договору. Зазначає, майнові права на квартиру АДРЕСА_1 придбано в інтересах сім`ї Доля, відтак ОСОБА_1 є заінтересованою особою. Покликається, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою, незважаючи на те, що вона не була учасником правочину, відтак позивачка наділена таким правом. Вважає, що половина коштів, сплачених на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 05 січня 2021 року, який є нікчемним, належить ОСОБА_1 . Крім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» набуло грошові кошти ОСОБА_1 в розмірі 769 537.59 грн. без достатньої правової підстави, тому відповідно до ст. 1212 ЦК України такі підлягають стягненню на її користь. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом першої інстанції встановлено, що 05 січня 2021 року між відповідачами ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» та ОСОБА_4 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов`язуються у термін до 30 вересня 2021 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з позовної заяви, позивач була обізнана і не заперечувала щодо придбання квартири, не заперечувала щодо укладення попереднього договору на придбання квартири. Отримання коштів, які на виконання умов попереднього договору внесені відповідачем ОСОБА_4 на рахунок ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив», підтверджується виписками з особового рахунку(а.с.82-84), їх отримання не заперечується. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що оскільки попередній договір є нікчемним, то застосуванню підлягають наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме повернення коштів сплачених на виконання такого договору, а оскільки ці кошти належить позивачу та відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а між ними існує спір з приводу цього майна, просить стягнути на її користь половину коштів від загального розміру сплаченої суми. Відповідно до ст. 220 ЦПК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК Україн договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. На необхідності дотримання вищевказаних положень цивільного законодавства наголошував також Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2021 року по справі № 2-4570/07. Згідно ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторони попереднього договору (відповідачі по справі) передбачили у попередньому договорі, що право власності на об`єкт продажу за основним договором купівлі-продажу перейде від продавця до покупця після проведення покупцем повного розрахунку з продавцем за об`єкт продажу, укладення та нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу в момент державної реєстрації права власності покупця на об`єкт продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у встановленому законом порядку. Передача об`єкта відбуватиметься на підставі акта приймання-передачі об`єкта продажу, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження здачі-прийняття житлового будинку в експлуатацію. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки попередній договір купівлі-продажу з попередньою передачею платежів, укладений між ТзОВ ««Компанія з управління активами «Актив», та ОСОБА_4 укладався з метою подальшого укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, він в силу статей 635, 657 ЦК України підлягав нотаріальному посвідченню, тоді як фактично укладений у простій письмовій формі, тобто без дотримання форми договору, то відповідно до положень ст. 220 ЦК України такий попередній договір є нікчемним. Судом безспірно встановлено, що ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» отримало від ОСОБА_4 грошові кошти, перераховані ним згідно укладеного між ними попереднього договору. Частина 1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. (ч.2 ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в тазі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що попередній договір купівлі-продажу з попередньою передачею платежів, укладений між ТзОВ ««Компанія з управління активами «Актив», та ОСОБА_4 на придбання квартири, є нікчемним, так як такий нотаріально не посвідчений, і наслідком недійсності нікчемного правочину відповідно до ч.1 ст.216 є застосування реституції, і кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а відтак ТзОВ ««Компанія з управління активами «Актив» повинно відшкодувати їй половину сплачених ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору коштів на придбання квартири, що становить 769537.59 грн., оскільки такі є спільним майном подружжя. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Тобто, реституція може бути застосована лише щодо сторін попереднього договору купівлі-продажу квартири, якими є ОСОБА_4 та ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив», і оскільки позивач ОСОБА_1 не є стороною цього договору, коштів на його виконання не вносила, то такий спосіб захисту, як реституція, щодо неї не може бути застосовано. Вважаючи рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт покликається на те, що відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою, і оскільки кошти, внесені відповідачем ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору, який є нікчемним, є спільними коштами подружжя, то пред`явлення нею вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, застосування реституції та стягнення ТзОВ ««Компанія з управління активами «Актив» на її користь половини сплачених ОСОБА_4 коштів вважає правомірним. Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими, оскільки реституція може бути застосована лише щодо сторін договору, а право на пред`явлення заінтересованою особою вимоги про застосування реституції і право на застосування реституції, це різі поняття. Так дійсно, ч. 5 ст. 216 ЦК України передбачає право заінтересованої особи пред`явити вимогу про застосування реституції, однак ЦК України не передбачає застосування реституції щодо заінтересованої особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного договору, у зв`язку з чим заінтересованій особі, яка не є стороною договору, не можуть бути повернуті кошти застосуванням реституції. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить застосувати наслідки недійсності попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 05.01.2021 року між ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» та ОСОБА_4 та стягнути з ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» на її користь половину сплачених ОСОБА_4 коштів, хоча позивач не є стороною нікчемного правочину. А відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України, застосування реституції та стягнення з ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» на користь позивачки половини коштів, сплачених відповідачем ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору. Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт покликається на те, що судом при ухваленні рішення суду не враховано положення ст. 1212 ЦК України. Колегія суддів звертає увагу на те, що ні в позовній заяві, ні в заяві про збільшення розміру позовних вимог, позивач не обґрунтовувала свої позовні вимоги положеннями ст. 1212 ЦК України. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого чи інших осіб чи наслідком події. (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Матеріалами справи безспірно підтверджується, що кошти в сумі 1539075.17 грн. були перераховані ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 05.01.2021 року між ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» та ОСОБА_4 , тобто, відповідач ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» отримав зазначені кошти на підставі попереднього договору. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного та обгрунтованого висновку, що попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений 05.01.2021 року між ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» та ОСОБА_4 , є нікчемним. А відтак, як вважає апелянт, відпала підстава, на якій кошти в сумі 1539075.17 грн., були набуті ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив», що на думку апелянта є підставою для стягнення з відповідача ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» на користь позивача половини цих коштів в розмірі 769537.59 грн., що становить половину коштів, які є спільним майном подружжя. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що кошти були перераховані саме ОСОБА_4 , стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 05.01.2021 року між ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» та ОСОБА_4 , на виконання умов попереднього договору, який суд вірно вважав нікчемним, нікчемність цього договору свідчить, що підстава, на якій ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив» набули ці кошти, відпала, а відтак перераховані кошти підлягають поверненню, однак такі були перераховані саме ОСОБА_4 на підставі попереднього договору, то такі можуть бути повернуті саме відповідачу ОСОБА_4 , оскільки саме він перераховував кошти на підставі попереднього договору, який є нікчемним. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що вона та відповідач ОСОБА_4 перебувають у шлюбі, судом першої інстанції також встановлено, що позивач і відповідач ОСОБА_4 на час розгляду даної справи знаходилися у зареєстрованому шлюбі. Судом також встановлено, що у встановленому законом порядку основний договір не посвідчений, оскільки позивач (один із подружжя) не надала заяву згоду на укладення основного договору. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , придбавались в інтересах сім`ї, і це позивачем не заперечувалося. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даній справі між подружжям виник спір з приводу поділу спільного сумісного майна подружжя, виділення в натурі 1/2 частини коштів, сплачених під час перебування у шлюбі за квартиру АДРЕСА_1 . Зміст позовної заяви, у якій позивач зазначає, що кошти, які були перераховані відповідачем ОСОБА_4 на виконання попереднього договору належать їй та відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, і між ними існує спір з приводу цього майна, а також встановлені судом фактичні обставини справи, свідчить про те, що між сторонами, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 , існує спір щодо спільного майна подружжя, що вірно встановлено судом першої інстанції, разом з тим, жодних вимог до відповідача ОСОБА_4 щодо поділу майна позивач не заявляла. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 червня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25.10.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк