Постанова 4807 № 334/4288/22

Дата документу 27.10.2022 Справа № 334/4288/22 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/4288/22Головуючий у 1-й інстанції Коломаренко К.А. Пр. № 22-ц/807/2115/22Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Дашковської А.В., Подліянової Г.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДІНЕРО» (надалі ТОВ «ФК «ДІНЕРО») про визнання недійсним договору ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-3), в якому просив визнати недійсним договір за № L4168274 від 23.10.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ДІНЕРО». В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Коломаренко К.А. (а.с.14). Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року (а.с. 17) дану цивільну справу передано за підсудністю на розгляд Солом`янського районного суду м. Києва. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с.21-23) просив ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати у зв`язку із недотриманням правил підсудності та направити справу на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя за встановленою підсудністю. В автоматизованому порядку для розгляду цієї заяви визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Дашковську А.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 28). Ухвалою апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції у цій справі відкрито (а.с. 29), дану справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи в порядку, передбаченому ст. 369 ч. 2 ЦПК України (а.с. 30). Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 2 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9 («передачі справи на розгляд іншого суду»), 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач ТОВ «ФК «ДІНЕРО» не скористався своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом взагалі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, передаючи вищезазначену позовну заяву позивача за підсудністю на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва, керувався ст.ст. 27-28, 31-32, 187, 258-261, 353 ЦПК України та виходив із такого. Позовними вимогами позивача є визнання незаконним договору позики. Звертаючись до Ленінського районного суду м. Запоріжжя, позивачем подано позов за своїм зареєстрованим місцем проживання. Відповідно до ч.5ст.28 ЦПК України, якою встановлені правила альтернативної підсудності, за зареєстрованим місцем проживання позивача можуть пред`являтись позови про захист прав споживачів. Згідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Як вбачається з позовної заяви, позивачем не зазначено, споживачем саме яких товарів, робіт та послуг відповідача він є. Позивач зазначає, що ніколи не звертався до відповідача та ніколи не укладав і не підписував з ним кредитного договору. Перевіряючи твердження позивача про підсудність вищевказаного позову Ленінському районному суду м. Запоріжжя, як суду за зареєстрованим місцем проживання позивача, суд першої інстанції виходив з такого. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12.05.1991 р №1023-XII "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п.22 ч.1ст.1 Закону №1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно дост.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Законута пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу. Із пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено саме Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду. Але, як вбачається з позовної заяви, підставою звернення позивача з позовом до суду не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача», оскільки позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме, як споживачата способи їх захисту, передбачених саме цим Законом. А відтак, на правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК Українипро право позивача на альтернативну підсудність за його зареєстрованим місцем проживання. Згідно з ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДІНЕРО», юридична адреса: м. Київ, вул. Суркова, буд. 3-А. З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява підсудна Солом`янському районному суду м. Києва, як суду за місцезнаходженням відповідача юридичної особи. Ч. 9 ст.187 ЦПК Українипередбачено, що в разі, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Згідно із п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. Згідно із ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 р, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч.1ст.378 ЦПК України). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана справа не підсудна Ленінському районному суду м. Запоріжжя, у зв`язку з чим її необхідно передати за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. Проте, з такими висновками суду першої інстанції у цій справі повністю погодитись не можна з таких підстав. Вимогам законності та обґрунтованості ухвала суду першої інстанції у цій справі не відповідає. Оскільки, апеляційним судом встановлено, що висновки суду першої інстанції у цій справі про те, що предметом оскарження з боку позивача за вищезазначеним позовом у цій справі є договір позики, а не кредитний договір, та, відповідно, що позивач не є споживачем, а тому на його вищезазначений позов у цій справі не розповсюджується альтернативна підсудність (за його зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем реєстрації у Дніпровському (стара назва - Ленінському) районі м. Запоріжжя а.с. 16) є передчасними та ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. Так як копія оскаржуваного договору позивачем до його позовної заяви взагалі не додавалась і суд першої інстанції позовну заяву позивача не залишав без руху із цих підстав. Крім того, позивач до свого позову у цій справі додавав копії двох його заяв на ім`я відповідача ТОВ «ФК «ДІНЕРО» з підтвердження їх надіслання відповідачу поштою (а.с. 7-10), в яких він просив відповідача надати йому копію вищевказаного договору, який він просить визнати недійсним у цій справі. Також, позивач у цій справі до свого вищезазначеного позову подавав клопотання в порядку ст. ст. 83-84 ЦПК України (а.с. 11-12), в якому просив суд першої інстанції витребувати у відповідача ТОВ «ФК «ДІНЕРО» копію вищезазначеного договору, оскільки у нього є труднощі в отриманні цього доказу особисто у відповідача, останній ухиляється від його надання у добровільному порядку. Так, апеляційним судом встановлено, що у своєму позові позивач в одному реченні зазначає «договір позики», а в подальшому по тексту позовної заяви постійно зазначає «кредитний договір». Також, із загальнодоступної інформації в Інтернет вбачається (а.с.33-36), що основним видом діяльності відповідача ТОВ «ФК «ДІНЕРО» (ЄДРПОУ 41350844) є саме «кредитування» та на його сторінці в Інтернет міститься інформація про наявність численних судових рішень за його участю - ТОВ «ФК «ДІНЕРО», за змістом яких визнавались такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи нотаріусів про стягнення з споживачів заборгованості саме за кредитними договорами тощо. Таким чином, у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв реалізації права позивача на позов у цій справі, самоусунувся від з`ясування обставин цієї справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення вищезазначеного процесуального питання по вищезазначеному позову позивача у цій справі. За відсутності у матеріалах цієї справи копії оскаржуваного договору, який позивач у цій справі просить визнати недійсним та витребувати у відповідача суд першої інстанції, останній не міг правильно вирішити, а апеляційний суд достовірно перевірити правильність (неправильність) висновків суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Оскільки, якщо позивач ОСОБА_1 , дійсно як фізична особа - споживач, звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя, як суду за своїм зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 16, 32) із вищезазначеним позовом про визнання недійсним саме кредитного договору, то він мав на це право в порядку ст. 28 ч. 5 ЦПК України (підсудність справ за вибором позивача), враховуючи, що у цій справі відсутні підстави для застосування виключної підсудності. Так як відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011: «дія положень Закону «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору». Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим для виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржено. За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 лише частково ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у цій справі доказах. Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до постановлення передчасної помилкової ухвали суду, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, та в силу вимог ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду (вирішення процесуального питання) до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 141, 367, 369, 371-372, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року про передачу справи на розгляд іншого суду у цій справі скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови апеляційним судом складений 27.10.2022 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Дашковська А.В.Подліянова Г.С.