Постанова 4815 № 569/26544/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2022 року м. Рівне Справа № 569/26544/21 Провадження № 22-ц/4815/1127/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Вейтас І. В. секретар судового засідання Крижов В. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТІ-БУД» розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2022 року у складі судді Тимощука О. Я., постановлену в м. Рівне, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТІ-БУД» про визнання недійсним правочину, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання права власності та витребування майна. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2022 року вказаний позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 893, з моменту його укладення. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 32687078 від02.12.2016 року, внесений Приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1102432556101). Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 5 459,40 грн. та 454,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням матеріальних і процесуальних норм, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що судове рішення, яке стало підставою для пред`явлення цього позову, на даний час переглядається в касаційному порядку. Зазначає, що ТОВ «Аванті-Буд» на даний час є стороною договору № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового 14-поверхового будинку по АДРЕСА_3 , що був укладений ним як виконавцем із замовником ОСОБА_4 , а тому зобов`язаний виконувати взяті на себе за цим договором зобов`язання. Додає, що 15.08.2012 року між ОСОБА_4 як цедентом та ОСОБА_1 як цесіонарієм було укладено договір відступлення права вимоги за договором № 54-2/2006 від 01.04.2006р.. При цьому, ТОВ «ІБК «Град-Буд» ніколи не укладало ні з ОСОБА_4 , ні з ОСОБА_1 жодних договорів, предметом яких була б передача у власність таким особам квартири АДРЕСА_1 . Доводить, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки придбала її у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №893 від 02.12.2016 року, який був нотаріально посвідчений та на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності. Звертає увагу, що на момент укладення цього договору право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване ОСОБА_2 (відчужувачем) і жодних записів про судовий спір відносно цього майна чи його обтяження не було. Зазначає, що факт незаконного відчуження та допущення спірної квартири до продажу не може породжувати наслідків для добросовісного набувача, яким вона є. З наведених підстав просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Відзивів на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 04.01.2006 року між ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) та ОСОБА_4 (учасник) був укладений договір № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового будинку по АДРЕСА_3 . 22 квітня 2009 року між ОСОБА_4 (учасник) та ТзОВ «Аванті-Буд» (Виконавець) було укладено додатковий договір № 1 до Договору № 54-2/2006 пайової участі у будівництві житлового чотирнадцятиповерхового цегляного будинку по АДРЕСА_3 , відповідно до якого Учасник може переуступити право вимоги за цим Договором на користь інших фізичних або юридичних осіб до фактичної здачі в експлуатацію Об`єкта будівництва. ОСОБА_4 сплатила внесок згідно договору № 54-2/2006 повністю, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 16.07.2010 року № 15/07, а також квитанціями № 326516 від 12.06.2008 року, № 265038 від 12.06.2008 року, № 290913 від 27.06.2008 року, № 348740 від 31.07.2008 року, № 90 від 16.07.2010 року, листом № 42 від 01.02.2016 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2011 року у справі №2-6593/11 позовні вимоги ОСОБА_4 до ТзОВ «Аванті-Буд» про визнання майнових прав на житлові приміщення задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об`єкт інвестування, яким виступає квартира АДРЕСА_4 . 15.08.2012 року між ОСОБА_4 (Цедент) та ОСОБА_1 (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до Цесіонарія перейшло право вимоги Цедента на суму пайового внеску у розмірі 364 331,00 грн. в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору. 30.09.2011 року ТзОВ «Аванті-Буд» та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» уклали договір № 08-09/11, за яким ТзОВ «Аванті-Буд» набуло статусу інвестора-забудовника. Відповідно до довідки до договору № 08-09/11 від 30 вересня 2011 року, ТзОВ «Аванті-Буд» заявляє, що на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 (друга черга будівництва), були укладені договори пайової участі по яким у ТОВ «Аванті-Буд» виникають боргові зобов`язання перед пайовиками, чиї кошти були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Аванті-Буд», які обліковуються по бухгалтерському обліку ТОВ «Аванті-Буд» на балансовому субрахунку 361 в розрізі пайовиків, зокрема ОСОБА_4 за договором №54-2/2006 від 04.01.2006 року. 18 квітня 2013 року між УМВС України в Рівненській області та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» укладено договір № 1/2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , предметом якого, відповідно до п. 1.1 є дольова участь Сторін щодо добудови та введення в експлуатацію другої черги житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці по АДРЕСА_3 . Відповідно до акту розподілу площ до договору № 1/2013 про дольову участь та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 від 18 квітня 2013 року відбувся розподіл житлової площі між УМВС України в Рівненській області та ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд». У розпорядження УМВС України в Рівненській області віднесені, зокрема, квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 площ залишилось у розпорядженні ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд». Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Іванюка І. В. задоволено. Рішення Рівненського міського суду від 14 травня 2014 року скасоване. В позові ТОВ «Інвестиційна компанія «Град-Буд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Самсонюк Олена Анатоліївна, ТОВ «Аванті-Буд», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) відмовлено. 18 листопада 2014 року в Управлінні ДАБІ у Рівненській області зареєстрована Декларація про готовність другої черги будівництва житлово-адміністративного комплексу по АДРЕСА_3 . ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд», у порушення вимог Договору № 54-2/2006 від 04.01.2006 року, квартиру АДРЕСА_1 як Об`єкт будівництва ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) не передав, чим порушив її право власності. 01 грудня 2016 року між ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1487. На час укладення цього Договору, ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» було відомо про наявність рішення Рівненського міського суду від 10 листопада 2011 року (справа № 2-6593/11), яким визнано майнове право ОСОБА_4 на квартиру та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22.08.2014 року у справі № 569/16918/13-ц щодо правомірності відступлення права вимоги (цесії) від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 .. Однак, в порушення майнові права позивача, ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» зареєструвало за собою право власності на вищевказану квартиру. 02.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки № 288813067 від 07 грудня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 02 грудня 2016 року була перереєстрована на праві власності на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О., зареєстровано в реєстрі за номером 893 від 02.12.2016 року. Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 569/2823/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2021 року скасоване. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» (припинило діяльність з 16.08.2018), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТзОВ «Аванті-Буд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Кострикін В.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1487, з моменту його укладення. Звертаючись до суду із цим позовом про захист свого порушеного майнового права, ОСОБА_1 просила суд про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 893, з моменту його укладення, а також скасування запису про державну реєстрацію права власності за цим договором і визнання права власності на спірну квартиру за нею. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява N 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява N 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви N 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії»). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98). В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права. У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому. Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі N 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі N 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі N 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі N 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі N 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах N 6-1502цс15 та N 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі N 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі N 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах N 6-3129цс15 та N 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі N 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі N 6-1111цс16. Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону). Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17). Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном. Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства. Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868). У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо). Нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним правочин договір купівлі-продажу квартири, на яку вона претендує, і щодо якої відбулося відчуження між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Згідно ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справах № 2-6593/11, № 569/16918/13-ц та № 569/2823/18 встановлені обставини, які підтверджують, що ОСОБА_4 сплатила пайовий внесок в сумі 364 331,00 грн. у повному обсязі; за нею визнано майнові права на об`єкт інвестування, яким є квартира АДРЕСА_1 ; ТзОВ «Аванті буд» не виконав свої зобов`язання та не ввів у встановлений строк (І квартал 2011 року) будинок в експлуатацію, чим порушив права ОСОБА_4 ; ТзОВ «ІБК «Град-буд» на час розгляду справи також не ввів будинок в експлуатацію; договір від 15.08.2012 року відступлення права вимоги (цесії) між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , укладений у відповідності до вимог ст.ст. 512-516 ЦК України і порушення норм, встановлених ст.ст.203, 204, 215 ЦК України не містить, і є чинним; ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» припинило свою діяльність за рішенням засновників з 16 серпня 2018 року, що вказує на те, що неможливо зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» передати ОСОБА_1 всі необхідні документи для проведення нею державної реєстрації права власності на об`єкт будівництва (квартира АДРЕСА_1 ), оскільки такі вимоги пов`язані виключно з конкретною юридичною особою та не допускають правонаступництва, закриття провадження в частині цих вимог є обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства; позивачка є інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним, і вартість квартири повністю оплачено; позивачка має право після введення будинку АДРЕСА_3 експлуатацію оформити право власності на спірну квартиру; укладення забудовником спірного договору купівлі-продажу квартири, суперечило ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а тому такий правочин не є чинним; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 визнаний недійсним. Встановлені обставини справи дозволяють зробити висновок про те, що позивачка ОСОБА_1 є інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним, вартість квартири оплачена в повному обсязі, а, отже, позивачка має право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну квартиру. При цьому, позивачка ОСОБА_1 не може отримати необхідні документи для реєстрації права власності на квартиру від Забудовника через припинення юридичної особи. Таким чином, рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права. У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1858цс15 про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який введено в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. У разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, якщо об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень ст. 392 ЦК України. Позивачка має обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права отримання новозбудованої квартири у власність. При цьому, вона позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений ст. 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює права позивачки, порушені укладенням договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Град-Буд» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним Володимиром Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1487, та подальшою перереєстрацією на праві власності на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В.О., зареєстрованого в реєстрі за номером 893 від 02.12.2016 року. ОСОБА_1 є заінтересованою особою, яка не була стороною оспорюваного правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину, але претендує на те, щоб майно було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку вимагає визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, і який дозволить ОСОБА_1 реалізувати свої порушені права. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2022 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Вейтас І. В.