Постанова 4803 № 212/2263/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6455/22 Справа № 212/2263/22 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М.Д. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року, яке ухвалене суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 липня 2022 року,- ВСТАНОВИВ: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПРАТ «ЦГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійних захворювань внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 24.03.2022 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 55 % (40% - вібраційна хвороба, 15% - туговухість) та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 14 березня 2022 року до 01 квітня 2023 року, з наступним переоглядом 01 березня 2023 року. Позивач вважає, що у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, йому, з вини відповідача, спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ПРАТ «ЦГЗК»,в рахунок її відшкодування 227 000, 00 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат на користь держави судовий збір в розмірі 1200 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить збільшити його розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Його турбує стійкий біль та обмеження рухів у шийному та попереково-крижовому відділах хребта, стійкий стріляючий біль в ногах, в плечових та колінних суглобах, оніміння рук, загальна слабкість, задишка. В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ЦГЗК» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди,просить зменшити її розмір до 60 000,00 грн. визначивши його з урахуванням податків і зборів фізичних осіб, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Вказує, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц. В зазначеній постанові, вказано, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв. Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача на різних посадах, з 23 вересня 1998 року по 21 квітня 2020 року. Звільнений 21 квітня 2020 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленням невідповідності займаній посаді за станом здоров`я, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.16-19). Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 13 січня 2022 року № 95, позивачу ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладнений гіпертонічною хворобою другої стадії, ступінь 2, гіпертензивне серце. СН 0 ст. Ризик 2; у поєднанні з полірадикулонейропатією (L5, S1, C6,C7), вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість справа четвертого ступеня (зі значиним зниженням слуху), зліва другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової (а.с.20-21). Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07 лютого 2022 року, встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання позивача: ОСОБА_1 , працюючи у Глеюватському кар`єрі помічником машиніста екскаватора, під час роботи екскаватора стежив за показниками засобів вимірювання (в кабіні екскаватора), міцністю канатів, кріпленням двигунів, приймав участь у маневрах екскаватора, очищав залізничні колії від просипів гірничої маси, здійснював профілактичний огляд та ремонт екскаватора. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та шуму (а.с.12-15). Пунктом 18 вищевказаного Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання є вібрація загальна транспортно-технологічна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2 дБ перевищував допустимий рівень та складав 61 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно ДСН 3.36.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Шум: еквівалентний рівень шуму на 7 дБА перевищує гранично-допустимий рівень (87 дБА при ГДР 80 дБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку). Відповідно до пункту 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07 лютого 2022 року зазначено, що враховуючи роботу ОСОБА_1 продовж 16 років 04 місяців в шкідливих умовах, та неодноразову зміну керівництва, підприємств, визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо. Висновком МСЕК від 24.03.2022 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 55 % (40% - вібраційна хвороба, 15% - туговухість) та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 14 березня 2022 року до 01 квітня 2023 року, з наступним переоглядом 01 березня 2023 року. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. З Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07 лютого 2022 року вбачається, що причиною виникнення професійних захворювань позивача є вібрація загальна транспортно-технологічна та шум. Отже, роботодавець ПРАТ «ЦГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПРАТ «ЦГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Суд, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями. Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані. Позивач постійно відчуває загальну слабкість, задишку, сильний сухий кашель, біль у шийному та попереково-крижовому відділах хребта біль та обмеження руху у ліктьових та колінних суглобах. Загалом через стан здоров`я змінився його життєвий уклад, що вимагає додаткових зусиль для організації життя. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ЦГЗК», про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідокушкодження здоров`я на виробництві. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивач в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача ПРАТ «ЦГЗК», відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 55 %, визнання його особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, як відповідача, так і позивача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання відповідача на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, в якій зазначено, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 55% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (120 000,00 грн.) не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2022 року відповідачем до апеляційного суду подано клопотання про витребування доказів, в якому ставиться питання про витребування від позивача ОСОБА_1 довідки, видану банківською установою про наявність у нього рахунку для поповнення. Ознайомившись із клопотанням щодо витребування доказів, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки наявність у позивача ОСОБА_1 банківського рахунку для поповнення не стосуються предмету спору. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 26 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді: