LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855320/8554/21

від 25.10.2022 ·

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8554/21 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від "20" грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927 гривень 84 копійки із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463 гривні 15 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 включно в сумі 160817 гривень 20 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В обґрунтування позову зазначено, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період проходження ним військової служби в період з 01.12.2015 по 01.03.2021. Позивач зауважив, що розрахунок індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 мав бути здійснений із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, оскільки саме в цьому місяці відбулись зміни посадового окладу військовослужбовців на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Розрахунок індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 01.03.2021 мав бути здійснений із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення в розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "20" грудня 2021 р. позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, та зобов`язання відповідача за зазначений період нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення є обґрунтованими. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що зобов`язання відповідача при нарахуванні та виплаті йому індексації враховувати базовий період - січень 2008 року не підлягає задоволенню, оскільки у спірний період (з 01.12.2015 по 28.02.2018) відповідачем індексація грошового забезпечення позивача не проводилася і така обставина унеможливлює надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при виконанні свого обов`язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу. Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у суду відсутні відомості, що станом на час розгляду справи №420/2530/20 права позивача в цій частині порушені. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем самостійно зроблений розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги, адже з приводу визначення конкретної суми індексації позивачу спору між сторонами на час розгляду справи ще не виникло, через нездійснення її нарахування суб`єктом владних повноважень. Крім того, не підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021, оскільки підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по грудень 2018 року у відповідача відсутні, а починаючи з грудня 2018 року по березень 2021 року індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась, що підтверджується відповідною довідкою. Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у визначенні базового місяця січня 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4463,15 грн за період з 01.03.2018 по 01.03.2021, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що січень 2008 року є місяцем підвищенням посадових окладів, а тому відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.04.2020 у справі №816/1728/16, скаржник зазначає, що єдиним встановленим законодавцем методом визначення чи належить позивачу фіксована індексація грошового забезпечення у березні 2018 року є визначення суми, яка належна позивачу до виплати із застосуванням базового місяця "січень 2008 року" за виключенням суми збільшення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року. Отже, грошовий дохід позивача не збільшився, тому він набуває право на щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 включно в розмірі 4463,15 грн. Відповідач також не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що позивач у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 отримував виплати з індексації в межах фонду грошового забезпечення В/Ч НОМЕР_1 , тому підстави для зобов`язання відповідача здійснити виплату коштів відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 02.03.2015 по 01.03.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до відповідача із заявою від 21 квітня 2021, у якій просив: нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018; провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 01.03.2021. Як зазначено у позові, відповіді на вказану заяву позивачем не отримано. З відзиву на позов вбачається, що заяву позивача від 21 квітня 2021 року відповідач не отримував. Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву посилається на те, що виплати індексації військовослужбовцям здійснювались у межах наявного фінансового ресурсу, зазначає, що за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексація не була нарахована та виплачена позивачу, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін повинен бути серпень 2015 року. Щодо проведення перерахунку та здійснення доплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 відповідачем зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення здійснювалась у повному обсязі. Незгода позивача із протиправними діями відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 01.03.2021 не у повному обсязі зумовила звернутися до суду з цим адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржників, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Згідно з статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Статтею 19 ЗУ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ). Згідно з ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно з ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015, який набув чинності 01.01.2016, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103". Відповідно до ст. 5 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 (чинній з 11.10.2017), проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078). Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, цифри 101 замінено цифрами

103. Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016. Згідно з п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення). Відповідно до п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Суд не приймає до уваги посилання відповідача, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки такі посилання є необґрунтованими. Так, положеннями Закону №1282-ХІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, вищевказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , були відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та зобов`язання відповідача за зазначений період нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача при нарахуванні та виплаті йому індексації враховувати базовий період - січень 2008 року, з огляду на таке. Так розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення. Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів, суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання". Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Оскільки у спірний період (з 01.12.2015 по 28.02.2018) відповідачем індексація грошового забезпечення позивача не проводилась, то такі обставини унеможливлюють надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при виконанні свого обов`язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу. На думку колегії суддів питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у суду відсутні відомості, що станом на час розгляду цієї справи права позивача в цій частині порушені. Крім того, із заяви позивача від 21.04.2021 вбачається, що останній не просив відповідача нарахувати та виплатити доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового періоду - січень 2008 року. Зазначений правовий висновок суду ґрунтується на правової позиції Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021, колегія суддів зазначає таке. Постановою Кабінету Міністрів України № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 р., в редакції від 24.02.2018 р., яка набрала чинності з 01.03.2018 р., змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, постановою Кабінету Міністрів України № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу. Відповідно до ч. 2 п. 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 р. № 260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року. Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%. Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, тому у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. Водночас, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року. Тож, відповідачем правомірно не проводилося нарахування та виплати на користь позивача індексації грошового забезпечення з квітня 2018 року по листопад 2018 року (включно). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 520/4061/21. З матеріалів справи вбачається, що починаючи з грудня 2018 року по березень 2021 року відповідач нараховував та виплачував індексацію грошового забезпечення, що підтверджується відповідною довідкою, наявною в матеріалах справи (а.с. 45). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та про ненарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 та зобов`язання відповідача за зазначений період нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення. Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що позовні вимоги стосовно застосування щомісячної фіксованої індексації ґрунтуються на положеннях Порядку №1078 в редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин. Так, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин (з 01.03.2018 по 01.03.2021) не містили в собі такого поняття як «фіксована сума індексації». Зазначений термін використовувався в додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, однак, лише в редакції, що діяла до 15 грудня 2015 року. Отже, доводи скаржника про те, що оскільки грошовий дохід позивача не збільшився, то він набуває право на щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2021 в розмірі 4463,15 грн, є безпідставними. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 520/4061/21. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.04.2020 у справі №816/1728/16, адже висновки Верховного Суду сформовані у інших правовідносинах та у справі з іншим предметом спору, порівняно з правовідносинами сторін і предметом спору в справі, яка розглядається. Позивач в апеляційній скарзі не наводить доводів щодо незаконності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині відмови позивних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату індексації грошового забезпечення на підставі самостійно зробленого розрахунку суми індексації, а також в частині відмови встановити судом строк для подачі звіту про виконання судового рішення на підставі положень 382 КАС України, тому суд апеляційної інстанції не перевіряє обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих частинах. Також суд апеляційної інстанції не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, оскільки відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів про безпідставність задоволення вказаних позовних вимог. Проаналізувавши інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від "20" грудня 2021 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 25 жовтня 2022 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»