Постанова Сумський апеляційний суд № 579/990/22
від 25.10.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа №579/990/22 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Моргун О. В. Номер провадження 33/816/341/22 Суддя-доповідач Філонова Ю. О. Категорія 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року суддя Сумського апеляційного суду Філонова Ю. О. ,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Кролевецького районного суду Сумської області від 13 вересня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 496,20 грн. В С Т А Н О В И В: Як вбачається з оскаржуваної постанови судді, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що 04 серпня 2022 року о 02 год. 09 хв. в м.Кролевець по вул. Героїв України керував автомобілем Kia Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п.2.9.а ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у медичному закладі Кролевецькій лікарні. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати дану постанову, та просив провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адмністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт вказує, що що висновки суду про доведеність моєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст. 130 КУпАП. передвчасні. та не відповідають фактичним обставинам справи. Так як суддя, всупереч ст.252 КУпАП. не забезпечив всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи у їх сукупності, та не врахував, надані докази, що спростовують вин) Апелянта, а тому незаконно притягнув останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1ст. 130 КУпАП. Крім того, наголошує на тому, що протокол про адміністративне правопорушення від 04.08.2022 року серії ААБ № 241410; складений з порушенням норм КУпАП, а тому не може вважатися достовірним достатнім та допустимим доказом, так в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що до протоколу додаються матеріали відео фіксації, в той же час в порушення ч.2 ст. 266 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено на який саме спеціальний технічний засіб проводився огляд апелянта. Також, апелянт вказує, що не заперечував, що знаходився в стані алкогольного сп`яніння, але неодноразово наголошував та зазначав, що не керував т/з. В судове засідання особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Котлубай В.А., не з`явились, направили клопотання про розгляд даної апеляційної скарги без їх участі. Тому, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП). Тобто адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність у діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності. Згідно ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306 «Про правила дорожнього руху». Пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством. Так, відповідно до пункту 2.9. «а» Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись. Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених вище Правил дорожнього руху України не дотримався, так як його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у розумінні наведених вище приписів ст. ст. 245, 251-252 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами, зокрема такими: - протоколом про адміністративне правопорушення від 04.08.2022 року серії ААБ № 241410 (а.с. 2); - висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, заповненим 04.08.2022 року, згідно з яким ОСОБА_1 станом на 02 год. 50 хв. 04.08.2022 року перебував у стані алкогольного сп`яніння (а.с. 4); - письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 5, 6); - відео-файлами, які містяться на DVD-R диску лазерних систем зчитування (а.с. 7). Дослідивши вказані матеріали, в тому числі дослідивши зміст протоколу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, а в своїй сукупності також і достатності для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні порушенні вимог п.2.9. «а» ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у поза розумний сумнів. Щодо доводів апелянта про те, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення складений з порушеннями, не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, то з ними суд апеляційної інстанції погодитись не може, оскільки такі твердження не відповідають дійсності та спростовуються дослідженим апеляційним судом протоколом, який вимогам ст. 256 КУпАП відповідає. Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні в повному обсязі докази, що підтверджують вину ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме те, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом і був зупинений працівниками поліції в процесі руху, а матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують факт порушення водієм правил дорожнього руху і як наслідок його законне зупинення за таке порушення, то з ними суд апеляційної інстанції погодитись не може, з огляду на таке. Чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього руху України, не містять чіткого визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення наведено лише в пункті 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Згідно п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02). За висновком КАС в складі ВС від 20.02.2019, висловленим ним у постанові при розгляді справи №404/4467/16-а, визначається, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування». Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. З дослідженого апеляційним судом відео вбачається, що автомобіль ОСОБА_1 був зупинений близько третьої години ночі службовцями територіальної оборони, після чого вони викликали патрульну поліцію, оскільки виникла підозра про те, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Працівники поліції прибули на місце зупинки та запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки за допомогою спеціального засобу, на що останній відповів відмовою, але погодився пройти огляд в акладі охорони здоров`я. ОСОБА_1 сівши в машину поліцейського підтвердив, що керував транспортним засобом, також дану обставину і підтвердила дівчина, яка знаходилась з ОСОБА_4 в машині. Доводи апелянта про те, що протокол про адміністративне правопорушеннея не містить жодного посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис чи фотографування, а тому відповідно ці докази є абсолютно не допустимими, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки таке твердження не спростовує факту вчинення правопорушення. Апеляційний суд відхиляє такий довід, адже ні ст. 256 КУпАП, яка регулює зміст протоколу про адміністративне правопорушення, ні положення Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 № 1395 не вимагають зазначення засобу відеофіксації у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для справи, у тому числі достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Оскільки відеозаписом, що міститься у матеріалах справи, та який був досліджений судом першої інстанції, підтверджені обставини, які підлягають доказуванню, він не може бути визнаний неналежним доказом. Тому, переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, як про те ставить питання апелянт, ним не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено? а викладена ОСОБА_1 позиція в апеляційній скарзі розцінюється судом апеляційної інстанції як захисна, та направлена на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Беручи до уваги вищевикладене, суддя апеляційного суду вважає, що у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, перебував у стані алкогольного сп`яніння, що ним не заперечується та підтверджується наявними в справі матеріалами, чим порушив вимоги пункту 2.9. «а» Правил дорожнього руху України. Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП України, - П О С Т А Н О В И В: Постанову Кролевецького районного суду Сумської області від 13 вересня 2022 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік залишити без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на цю постанову без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуФілонова Ю. О.