Постанова 4857 № 260/1451/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1451/22 пров. № А/857/11257/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Курильця А.Р., Мікули О.І. за участю секретаря судового засідання Хомич О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еліткомбуд" на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду, ухвалену суддею Калинич Я.М. в м. Ужгород, о 15 годині 57 хвилині, повний текст складено 06 липня 2022 року, у справі № 260/1451/22 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еліткомбуд" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: 12 квітня 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еліткомбуд» через представника адвоката Шерегі В.М., звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України № 00059836902 від 31.08.2021 р. Разом з тим, у позовній заяві представником позивача було зазначено причини пропуску строку звернення до суду. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовлено. Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено, а позовну заяву - залишено без розгляду. ТОВ «Еліткомбуд» подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач здійснював адміністративне оскарження оспореного податкового повідомлення-рішення до ДПС України. Відповідно до трекеру АТ «Укрпошта» рішення про результати розгляду скарги від 22.12.2021 товариство отримало 04.01.2022. 21.12.2021 року керівник підприємства Дудла І.І. - єдина уповноважена особа на вчинення дій по оскарженню податкових повідомлень-рішень, помер. Рішенням учасника ТОВ «Еліткомбуд» від 21.02.2022 року було обрано нового керівника ОСОБА_1 (сина померлого). Установчими документами товариства не передбачена можливість дії від її імені (в т.ч. підписання позову або сплати судового збору) інших осіб, окрім директора. З 24.02.2022 почались військові дії російської федерації проти України. Працівники товариства, в т.ч. і керівництво були зайняті у волонтерському русі. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, представника відповідача, яка просить залишити без змін ухвалу суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 31 серпня 2021 року Головним управління ДФС у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення № 00059830902. Не погодившись із вищевказаним податковим-повідомленням рішенням, позивач подав до Державної податкової служби України скаргу в порядку ст. 56 Податкового кодексу України. За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України винесено рішення від 22 грудня 2021 року № 28725/6/99-00-06-03-02-06. Вищевказане рішення було направлено на адресу позивача 22 грудня 2021 року та вручено 04 січня 2022 року, що сторонами не заперечується. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року було відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Разом з тим, питання щодо поважності пропуску строків звернення до суду та поновлення таких, судом, на стадії відкриття провадження, у справі не вирішувалося. 20 травня 2022 року представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначає, що 23.09.2021 року позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення № 00059830902 від 31 серпня 2021 року. Рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 22 грудня 2021 року № 28725/6/99-00-06-03-02-06 направлено на адресу позивача рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та вручено останньому 04 січня 2022 року. В той же час, до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2021 року № 00059830902 позивач звернуся 12 квітня 2022 року, тобто з порушенням місячного строку, встановленого п. 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України. Приймаючи оскаржувану ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року суд першої інстанції дійшов висновку, що причини пропуску строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами, зазначені позивачем у наданих поясненнях, є неповажними. Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав, а, відтак, позов підлягає залишенню без розгляду. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені у нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обрахунку його початку, але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та інтересів у яких особа звертається до суду. Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України. Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду. Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України. Статтею 56 ПК визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. Дослідження змісту аналізованих приписів статей ПК та статті 122 КАС вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору. Стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема, частиною другою цієї статті визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. Зі змісту якої вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається. Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України слідує, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 Податкового кодексу України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено, що позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, за результатом якої Державною податковою службою України було прийнято рішення 22 грудня 2021, яке, як зазначив позивач, було ним отримано 04.01.2022. Таким чином, перебіг місячного строку звернення до суду з відповідним позовом розпочався з 04.01.2022 р. і сплинув 04.02.2022 р., тобто до видання Президентом України Указу від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, яким введено в Україні воєнний стан, що спростовує твердження скаржника, як одна з підстав пропуску строку. Щодо покликання скаржника на те, що керівник підприємства Дудла Іван Іванович (єдина уповноважена особа на вчинення дій по оскарженню податкових повідомлено-рішень) помер 21.12.2021, а новий керівник обраний 21.02.2022 року згідно Рішення № 3 одноособового учасника ТОВ «Еліткомбуд» від 21.02.2022 року, то колегія суддів приймає до уваги твердження представника контролюючого органу, що товариством не надано доказів, що від імені позивача інші особи, окрім директора, не мають право вчиняти дії. А також погоджується з позицією суду першої інстанції, що малоймовірним є те, що ТОВ «Еліткомбуд» маючи найманих працівників, транспортні засоби та погружчики, два місяці не працювало. Так, з сайту державних закупівель «Prozorro», яка є у загальному, відкритому, вільному доступі, вбачається, що 16 лютого 2022 року ТОВ «Еліткомбуд» було укладено договір із відділом житлово-комунального господарства, благоустрою та господарського забезпечення Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області про «Капітальний ремонт вулиці І.Франка у с. Ганичі Тячіського рацйону. Коригування», в той час як нового керівника було обрано лише 21.02.2022 року. Разом з тим, позивач звернувся до суду із цим позовом 12.04.2022, тобто з пропуском строку, визначеного пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Верховний Суд зазначає, що: суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми; зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій; задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики. В контексті викладених у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 18 березня 2021 року у справі № 200/11827/19-а. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено підстав та не надано жодних доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з даним позовом з моменту отримання рішення за результатом розгляду скарги на спірне податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження. Таким чином, можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з даним позовом залежала виключно від волевиявлення позивача, тобто мала суб`єктивний характер, а отже клопотання про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню. Суд відзначає, що поважними причинами пропуску або продовження строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Щодо покликання скаржника на те, що суд першої інстанції не залишив без руху позов всупереч нормам ст. 122 КАС, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Колегія суддів приймає до уваги твердження контролюючого органу, що судом першої інстанції вживались заходи для надання позивачем обгрунтованості пропуску строку звернення до суду. Так, 20.05.2022 року зареєстровано клопотання відповідача про залишення без розгляду позову з підстав пропуску строку звернення до суду (а.с. 46 - 51) Підготовче судове засідання суду першої інстанції 20.05.2022 було відкладено за клопотанням представника позивача, для ознайомлення із зазначеним клопотанням (а.с. 56). 30 травня 2022представником позивача адвокатом Шерегі В.М. надано пояснення щодо заявленого відповідачем клопотання (а.с. 59, 60). Також, представником позивача надано пояснення у судовому засіданні 30.06.2022р. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. За правилами частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності». Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Інших належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач та його представник суду не надав та не зазначив. Частиною першою статті 77 КАС України встановлено: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому така скасуванню не підлягає. Керуючись ч. 3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еліткомбуд" залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 260/1451/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено та підписано 25 жовтня 2022 року, у зв"язку з перебуванням головуючого судді Кушнерика М.П. в період з 11 жовтня по 24 жовтня 2022 року включно у відпустці.