Постанова 4857 № 380/7318/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7318/22 пров. № А/857/10935/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №380/7318/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, суддя в 1-й інстанції Чаплик І. Д., час ухвалення рішення 23.06.2022 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок та виплату його пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат; зобов`язати відповідача протягом 10 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання судового рішення; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на корить ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в цій частині, покликаючись на те, що відповідачем виконано рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/3382/21 від 04 лютого 2020 року та проведено перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Зазначає, що пенсія позивача з 01 жовтня 2021 року становить 19418,40 грн. Звертає увагу, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році установлено, що з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Таким чином після перерахунку з 01 березня 2022 року розмір пенсії позивача підвищено на коефіцієнт 1,14 (19418,40*1,14), в тому числі індексація 2718,58 грн. Однак відповідно до ст.43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, вважає, що дії пенсійного органу щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме: з 20 грудня 2016 року, тому внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року до ч.7 зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки ч.7 ст.43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім того, вказує, що зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром. Звертає увагу, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі №380/3382/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження його пенсії максимальним розміром, однак пенсійний орган повторно обмежує його пенсію максимальним розміром і за своїх протиправних дій та бездіяльності, не дотримуються та порушують Конституцію України та Закони України. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, разом з тим, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для винесення окремої ухвали, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки, враховуючи положення ст.249 КАС України, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням передбачених адміністративним процесуальним законом засобів. Така виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті. За вказаних представником позивача обставин останній вправі самостійно звернутися у відповідні органи для встановлення перевірки зазначених ним обставин. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером внутрішніх справ України та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, де отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ. За матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ призначено з 31 грудня 2014 року (копію протоколу про призначення пенсії додано до матеріалів справи). Пенсія призначена у розмірі 62% сум грошового забезпечення в сумі 3308,4 грн. Розмір пенсії не досягав максимального розміру. На виконання вимог постанови №103 з врахуванням довідки від 23 березня 2018 року №91-03156 проведено перерахунок пенсії позивачу з 01 січня 2016 року. Станом на 01 травня 2018 року основний розмір пенсійної виплати позивача становив 6176,09 грн, з врахуванням доплати до попереднього розміру пенсії у сумі 2040,69 грн, отже також не досягав максимального розміру (копія перерахунку додана до матеріалів справи). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року № 380/2633/20, залишеним без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки від 30 січня 2020 року №91-03156, починаючи з 04 лютого 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) на підставі довідки від 30 січня 2020 року №91-03156, починаючи з 04 лютого 2020 року. Звернено до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. 19 січня 2021 року на адресу позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов лист від 22 грудня 2020 року №1300-5308-8/104432 з розрахунком на доплату пенсії від 17 грудня 2020 року та перерахунком пенсії з 01 січня 2021 року від 17 грудня 2020 року. Згідно з рішенням про перерахунок пенсії, визначеної з 01 січня 2021 року, основний розмір пенсії позивача з надбавками складає 19418,40 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії складає 17690,00 грн. Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №1303011043 з лютого 2020 року по грудень 2020 року, проведеного на виконання рішення суду від 09 липня 2020 року у справі №380/2633/20 про перерахунок з 04 лютого 2020 року на підставі довідки від 30 січня 2020 року №91-03156, у розрахунку застосовано обмеження максимального розміру пенсії позивача, яка належить до виплати, загальна сума виплати 127456,00 грн. Не погодившись з встановленим обмеженням максимального розміру пенсії, позивач звернувся в суд. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №380/3382/21 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням, вважаючи таке ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2021 року у справі №380/3382/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 04 лютого 2020 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено. У жовтні 2021 року на виконання рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 04 лютого 2020 року. З 01 березня 2022 року відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з огляду на її індексацію на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році. Внаслідок перерахунку розмір пенсійної виплати з 01 березня 2022 року склав 22136,98 грн, проте до виплати призначена пенсія у розмірі 19418,40 грн. 28 квітня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому інформацію щодо причин непроведення з 01 березня 2022 року виплати нарахованої індексації пенсії, яка повинна виплачуватися на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, часу виплати проведеної індексації пенсії та терміну виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі №380/3382/21 в частині зобов`язання здійснити з 04 лютого 2020 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром. Листом від 02 травня 2022 року вих.№2800-0302036-8/15954 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача на його звернення від 28 квітня 2022 року, зокрема, про те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі №380/3382/21 зобов`язано здійснити з 04 лютого 2020 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. На виконання рішення суду від 19 серпня 2021 року пенсію встановлено без обмеження її максимальним розміром станом на дату, з якої судом зобов`язано провести перерахунок пенсії. Пенсією в розмірі, визначеному рішенням суду від 19 серпня 2021 року, позивач забезпечений з жовтня 2021 року. На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році з 01 березня 2022 року проведено перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на коефіцієнт 1,14. Відповідно до ст. 8 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за нормами Закону №2262, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з п.20 та п.29 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Погашення заборгованості, обчисленої на виконання рішень суду, ухвалених на користь позивача, буде здійснено в межах відповідних бюджетних призначень, виділених на цю мету. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо застосування з 01 березня 2022 року до виплати пенсії позивачу обмеження пенсії максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є протиправними, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі №380/3382/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, рішенням суду звернуто увагу відповідача на неправомірність обмеження позивачу пенсії максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, однак висновки суду відповідачем залишено поза увагою, та під час перерахунку пенсії у зв`язку з індексуванням повторно, всупереч закону, обмежено пенсію максимальним розміром, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача з 01 березня 2022 року здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії. Разом з тим, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде, а тому підстави для встановлення судового контролю відсутні. Крім того, підстави для відшкодування моральної шкоди, визначеної позивачем відсутні, оскільки розмір моральної шкоди є необґрунтованим, та визначений позивачем без урахування засад розумності та не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Таким чином, з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн. Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України). Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року у справі №7-рп/2016, є втрата чинності з 20 грудня 2016 року норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09 квітня 1992 року №2262-XII, така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону. Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що норми ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» узгоджуються з положеннями ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016. Отже, починаючи із 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17 та від 31 березня 2021 року у справі №815/3000/17. З матеріалів справи вбачається, що позивачу пенсія призначена за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. За таких обставин підстави для обмеження пенсії позивачу не відповідають нормативному регулювання спірних правовідносин. Крім вказаного, колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004). Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09 квітня 1992 року №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що ч.7 ст.43 Закону №3668-VI, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача, а тому необхідно зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2022 року виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром. Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах щодо питання обмеження максимальним розміром у виплаті пенсії викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №300/633/19. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо застосування з 01 березня 2022 року до виплати пенсії позивачу обмеження пенсії максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI є протиправними, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі №380/3382/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, рішенням суду звернуто увагу відповідача на неправомірність обмеження позивачу пенсії максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, однак висновки суду відповідачем залишено поза увагою, та під час перерахунку пенсії у зв`язку з індексуванням повторно, всупереч закону, обмежено пенсію максимальним розміром, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача з 01 березня 2022 року здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії. Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №380/7318/22 в іншій частині позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 249, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №380/7318/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 25 жовтня 2022 року.