Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/4822/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5327/22 Справа № 203/4822/21 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що ОСОБА_3 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим, підписала заяву №б/н від 28 січня 2008 року. Позивачем на підставі Договору надання банківських послуг ОСОБА_3 відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом та надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 36 000 грн. Таким чином, банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, в свою чергу ОСОБА_3 зобов`язалась повернути кредитні кошти, але в процесі користування кредитним рахунком остання свої зобов`язання не виконала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Спадкоємцями, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 серпня 2020 року позивачем була направлена претензія кредитора до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори та 01 вересня 2020 року отримана відповідь, згідно якої спадкоємці померлого позичальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися. 24 березня 2021 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором №б/н від 28 січня 2008 року становить 9 440 грн. У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 9 440 грн за кредитним договором №б/н від 28 січня 2008 року, а також стягнути судові витрати по справі (а.с.1-6). Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 лютого 2022 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачі не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом установлено, що ОСОБА_3 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим, підписала заяву №б/н від 28 січня 2008 року. Позичальник при підписанні заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с.44-45). Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 із початковим кредитним лімітом у розмірі 3 000 грн, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а позичальнику надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 36 000 грн (а.с.43). ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 440 грн. Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщину не оформлювали, тобто, взагалі не успадкували будь-яке майно після смерті ОСОБА_3 . При цьому, вказував, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі взагалі проживали разом із спадкодавцем на момент її смерті, а тому дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до змісту ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до змісту ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України). За змістом ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. В силу ст.ст.526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодовець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. З аналізу наведених норм слідує, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором, і сплатити проценти за користування кредитними коштами. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки спадкоємці ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом із спадкодавцем на момент її смерті, а отже вважаються такими, що прийняли спадщину, тому повинні задовольнити вимогу банку щодо повернення заборгованості. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Поняття спадкування закріплене у ст.1216 ЦК України, відповідно до якої спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Загальні правила пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців визначається нормами ст.1281 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Обов`язок задовольнити вимогу повернути заборгованість, яка на думку банку виникла внаслідок неповернення відповідачем боргу за кредитним договором згідно зі ст.1219 ЦК України не є таким, що нерозривно пов`язаний з особою спадкодавця, а тому відповідно до вимог чинного ЦК України з його смертю цей обов`язок не припинився і спадкується його спадкоємцями, тобто, є таким, що входить до складу спадщини. Згідно ч.ч.1, 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством. Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Згідно матеріалів справи, а саме копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №770 від 07 березня 2020 року, зареєстрований Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (а.с.79). Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором №б/н від 28 січня 2008 року становить 9 440 грн (а.с.26-27). 19 серпня 2020 року позивач направив претензію кредитора до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори та 01 вересня 2020 року ним була отримана відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися (а.с.84). Як вбачається з копій паспортів позичальника та відповідачів, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.69-78). У зв`язку з вищенаведеним, 24 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» до спадкоємців позичальника - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано (а.с.а.с.86, 87). Згідно відповіді П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори від 01 лютого 2022 року після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась, коло спадкоємців не визначено, та спадкова справа була заведена лише після звернення позивача. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщину не оформлювали, до нотаріуса не звертались, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось, а будь-яких інших належних та допустимих доказів набуття ними будь-якого майна в спадок після померлої ОСОБА_3 та його вартості, позивачем до суду не було надано. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, проте, у матеріалах даної справи також відсутня інформація щодо наявності будь-якого майна, яке б могло бути успадковане після смерті ОСОБА_3 . При цьому, відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки доказування, як і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи, а саме, що позивачем як кредитором боржника не доведено та не обґрунтовано свої вимоги, а матеріали справи не містять будь-яких доказів прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщини, після померлої ОСОБА_3 , тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність такої відмови у задоволенні позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова