Постанова 4854 № 400/9073/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/9073/21 Категорія: 106020000 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Місце ухвалення: м. Миколаїв Дата складання повного тексту:30.06.2022 Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації (далі ТУ ДСА) України в Миколаївській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби (далі ГУ ДКС) України у Миколаївській області, Державна судова адміністрація (далі ДСА) України, про: - визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; - зобов`язання ТУ ДСА України в Миколаївській області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ), та виплатити недоотриману частину в сумі, шо становить 187 809,34 грн. з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів. Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував, що до нього неправомірно при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року застосовано обмеження, встановлені ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України №553-ІХ. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди у вказаний період та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення. На думку позивача дії відповідача щодо обмеження сум суддівської винагороди та не виплата їх у розмірі, визначеному спеціальним законом - Законом України "Про судоустрій та статус суддів" є незаконними, оскільки обмеження суддівської винагороди здійснювалося на підставі вимог закону, які суперечили Конституції України. ТУ ДСА України в Миколаївській області відзив на адміністративний позов не надало. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є ДСА України, шляхом безспірного списання ДКС України з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів" на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в сумі 187 809,34 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. В решті позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі ДСА України ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими. В обґрунтування апеляційної скарги ДСА України зазначає про помилкове неврахування судом першої інстанції приписів ч.ч.1 та 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ), якими визначено обмеження виплат максимальним розміром 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. На думку скаржника, з 18 квітня 2020 року він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ). У свою чергу, ДСА України наголошує на тому, що дія ч.ч.1 та 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) втратила чинність 28 серпня 2020 року, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №10-р/2020, яким вказану норму визнано неконституційною. Тому, лише з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Також ДСА України посилається на те, що суд першої інстанції обрав невірний спосіб захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь недоотриманої суддівської винагороди, вказавши, що такий спосіб захисту порушеного права здійснюється у разі визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень. ОСОБА_1 , ГУ ДКС України у Миколаївській області та ТУ ДСА України в Миколаївській області не скористалися процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДСА України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: ОСОБА_1 працює на посаді судді Врадіївського районного суду Миколаївської області, на яку був призначений відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" від 04 травня 1998 року №402/98. Постановою Верховної ради України від 19 червня 2003 року №1018-IV позивача обрано на посаду судді Врадіївського районного суду Миколаївської області безстроково. З 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримував суддівську винагороду виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року та доплати за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу судді. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 та встановлено, зокрема, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Таким чином, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, про що свідчить довідка видана ТУ ДСА в Миколаївській області №7/1-1364/21 від 04 серпня 2021 року. Не погодившись з вказаними обмеженнями, позивач звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом України №553) було неправомірним, так як будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Водночас, суд першої інстанції вважав необґрунтованим позов в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Миколаївській області щодо здійснення нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", оскільки у суб`єкта владних повноважень відсутнє самостійне право, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди у вказаний період без обмежень. При цьому, суд першої інстанції вважав необхідним вийти за межі заявлених вимог, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, застосувавши такий спосіб захисту, як стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є ДСА України, шляхом безспірного списання ДКС України з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів" на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в сумі 187 809,34 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів. Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами 1 та 2 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч.3 цієї статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Водночас, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Разом з цим, ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020). Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абз.6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абз.6 пп.3.2., абз.абз.27, 33, 34 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018). Відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (п.77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року №969/2019. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч.1 ст. 124 Конституції України). Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Отже будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обмеження за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди позивача розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) було неправомірним. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року ТУ ДСА в Миколаївській області нарахувало позивачу суддівську винагороду у повному обсязі (довідка №7/1-1364/21 від 04 серпня 2021 року) (а.с.9), однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на підставі змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX. При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 187 809,24 грн., що підтверджується вищезазначеною довідкою. Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА в Миколаївській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України, відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати. Згідно із ч. 3, ч. 4 ст. 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 151 Закону №1402-VIII ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. ДСА України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається ДСА України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п.3 Положення про ДСА України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі Положення №141/0/15-19). Крім того, відповідно до п.5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Відповідно до ч.9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Положеннями ст. 149 Закону №1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно вищезазначених приписів ч.1 ч.3 ст. 151 Закону №1402-VIII, п.3 Положення №141/0/15-19, розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є ДСА України. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, а тому і обов`язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, яка відповідно до довідки ТУ ДСА в Миколаївській області №7/1-1364/21 від 04 серпня 2021 року становить 187 809,24 грн за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів вищого рівня. Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами). Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України ДСА України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період". З огляду на п.25 Порядку №845, у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням. Натомість, відповідно до абз.2 ч.3 ст. 148 Закону №1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює ДСА України. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, за якими головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Верховний Суд також зауважив, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган (у цьому випадку ДСА України), можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів. За таких умов, враховуючи вказану позицію Верховного Суду, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме стягнення на його користь недоотриманої суддівської винагороди. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правильно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2022 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.