Постанова Львівський апеляційний суд № 461/1646/22

Справа № 461/1646/22 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д. Провадження № 22-ц/811/1862/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: апелянта ОСОБА_1 , та його представника адвоката Мукан Б.С., позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Галицької РДА Львівської міської ради, середньої загальноосвітньої школи №22, Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Управління «Служби у справах дітей» Департаменту Гуманітарної політики Львівської міської ради, за участі третіх осіб - ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,- в с т а н о в и в: В березні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися в суд з позовом до Галицької РДА Львівської міської ради, середньої загальноосвітньої школи №22, Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Управління «Служби у справах дітей» Департаменту Гуманітарної політики Львівської міської ради, за участі третіх осіб - ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову покликалися на те, що Галицька РДА ЛМР видала розпорядження № 73 від 26 лютого 2020 року про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 від її матері та поміщення в притулок для дітей. 04 березня 2020 року вказане розпорядження було виконане і відповідно ОСОБА_4 поміщено в центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта». Крім того, розпорядженням № 105 від 20 березня 2020 року малолітній ОСОБА_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Вважали, що такі дії суперечать положенням Сімейного кодексу України, згідно з яким батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, а також Конвенції про права дитини, відповідно до якої держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Наполягали, що такими діями їм заподіяно моральну шкоду, яка полягає у нестерпному душевному болі, втраті сну, спокою, а також приниженні честі й гідності та ділової репутації людини та громадянина, погіршення соціальних зв`язків. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Галицької РДА Львівської міської ради, середньої загальноосвітньої школи №22, Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Управління «Служби у справах дітей» Департаменту Гуманітарної політики Львівської міської ради, за участі третіх осіб - ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди - відмовлено. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі зазначають, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликаються на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що моральна шкода полягала у відчутті сильних душевних страждань, переживань і хвилювань, почуття пригноблення, відчуження, відчаю, незахищеності, тривоги за життя дитини та безпорадності у відношенні із органами державної влади, які мали б вжити всі можливі заходи для збереження сім`ї. Вважають, що відповідачі не здійснювали жодної дії для соціальної підтримки сім`ї чи вжиття певних заходів з метою збереження сімейних правовідносин позивачів з дитиною ОСОБА_4 Львівський міський центр соціальних служб не проводив соціальну роботу із їх сім`єю, яка належить до вразливих груп населення. Відповідач не надавав жодні соціальні послуги, не проводив жодних роз`яснювальних робіт по вихованню малолітньої ОСОБА_4 до досягнення дитиною десятирічного віку. Просять рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 , та його представника адвоката Мукан Б.С., Горячової Н.С. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що розповсюдження відповідачами негативної або недостовірної інформації, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивачів не доведено жодним належним та допустимим доказом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 73 від 26 лютого 2020 року працівникам відділу «Служба у справах дітей» Галицького району управління «СуСД» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради було зобов`язано: 1.1. спільно з працівниками сектору ювенальної превенції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області, психологом 2-ї категорії відділу соціальної роботи ЛМЦСССДМ, завідувачем дитячим поліклінічним відділенням № 1 КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева», негайно відібрати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від її матері - ОСОБА_3 ; 1.2. влаштувати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в притулок для дітей «СуСД» Львівської обласної державної адміністрації за адресою: м.Львів, вул.Левандівська, 17в на певне державне забезпечення; 1.3. повідомити керівника Львівської місцевої прокуратури №1 про негайне відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від її матері ; - ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ; 1.4. у семиденний термін підготувати до Галицького районного суду м.Львова позов про відібрання дитини та позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 , щодо її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року ухвалено надати статус дитини позбавленої батьківського піклування малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Галицького районного суду від 23 травня 2022 року у справі № 461/5200/21, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 11 грудня 2009 року Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №7357. На підставі висновку ЛКК КНП ЛОР "Львівський психоневрологічний диспансер" № 701 від 17 березня 2020 року про наявність у матері дитини ОСОБА_5 тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, відповідно до підпункту 9 п.22 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008, Галицькою районною адміністрацією видане розпорядження від 20 березня 2020 року №105 "Про надання малолітній ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування". У зв`язку з допущеною опискою в абзаці 5 п. 1 розпорядження Галицької районної адміністрації від 20 березня 2020 року №105, адміністрацією видане розпорядження №189 від 07 липня 2020 року "Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування». Відповідно до п.2 розпорядження Галицької районної адміністрації від 20 листопада 2020 року №336 "Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»", розпорядження Галицької районної адміністрації від 07 липня 2020 року №189 втратило чинність. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпоряджень Галицької районної адміністрації ЛМР: від 26.лютого 2020 року № 73 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 , від її матері ОСОБА_3 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» ЛОДА за адресою м. Львів, вул. Левандівська, 17в»; від 03 березня 2020 року № 79 «Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 26 лютого 2020 № 73 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 , від її матері - ОСОБА_3 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» ЛОДА за адресою м. Львів, вул. Левандівська, 17в»; від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітньої ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ; від 07 липня 2020 року № 189 «Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування - відмовлено (справа № 461/10261/20). Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 зверталася до Галицького районного суду м.Львова з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, про призначення опіки над малолітньою дитиною та рішенням Галицького районного суду м.Львова від 09 квітня 2021 року у справі 461/6487/20 позовні вимоги ОСОБА_2 не задоволені. У судовому засіданні по розгляду зазначеної справи неповнолітня ОСОБА_4 , висловила думку, що не бажає, щоб її опікуном була ОСОБА_2 , та бажає в подальшому перебувати в центрі підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради. Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року змінено мотивувальну частину рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 квітня 2021 року, а саме в частині того, що малолітня ОСОБА_4 на час розгляду справи Львівським апеляційним судом не могла вважатися особою позбавленою батьківського піклування, а відтак пред`явлення самостійного позову про призначення опіки над малолітньою дитиною було передчасним і таким, що не могло призвести до реального та ефективного захисту прав дитини, яка враховуючи наведене, на час розгляду справи судом першої інстанції опіки не потребувала. Питання щодо призначення позивачки опікуном своєї онуки може бути вирішено під час розгляду справи № 461/2084/20 про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та викладено її в редакції постанови Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 461/6487/20. В решті рішення суду залишено без змін. Залишаючи без змін зазначене рішення районного суду, суд апеляційної інстанції, крім іншого, виходив з того, що дитина не може проживати на спільній житловій площі з членами сім`ї, які мають розлади здоров`я, оскільки це може негативно вплинути на здоров`я дитини, її психічний, фізичний стан та інтелектуальний розвиток. Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до частини 1 статті 275 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Статтею 201 ЦК Українипередбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статей 297, 299 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи. Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідно до ч. 1, 2ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Однак, відповідно до вимог ст. ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Колегія суддів, вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачами не доведено факту поширення відповідачем інформації, яка може бути визнана судом недостовірною, тобто не доведено існування юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, як це передбачено в п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Оскільки, заявлена позивачами вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень є похідною від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, то й така вимога, також не підлягала задоволенню. Суд першої інстанції перевірив чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ст. 129 Конституції України основнимизасадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 21.10.2022 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.