Постанова 4807 № 319/517/21

Дата документу 19.10.2022 Справа № 319/517/21 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 319/517/21 Головуючий у 1-й інстанції: Мальований В.О. Провадження №22-ц/807/1008/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Іванісова Володимира Сергійовича, на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року, у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комиш-Зорянської селищної ради Пологівського району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Іванісова Володимира Сергійовича, звернулася до суду з позовною заявою до Комиш-Зорянської селищної ради Пологівського району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову позивач вказала, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЗП № 004252 від 14.12.2004, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 1,9300 га, що розташована на території колишньої Благовіщенської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Державний акт на право приватної власності на землю був виданий на підставі розпорядження голови Куйбишевської районної державної адміністрації № 406 від 21листопада 2002 року. Державний акт складено у двох примірниках, один з яких видано ОСОБА_1 , а інший зберігається у Куйбишевському районному відділі земельних ресурсів. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №

69. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2322781800:03:002:0175. При передачі із державної у комунальну власність Комиш-Зорянській селищній раді на публічній кадастровій карті України була пропущена приватизована земельна ділянка площею 1,9300 га, що розташована на території Благовіщенської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, що належить ОСОБА_1 . Відповідно до листа Держгеокадастру Головного управління Держгеокадастру, який було направлено на адресу Комиш-Зорянська селищна рада Більмацького району у Запорізькій області від 21.05.2020 за № 18-8-0.2-2334/2-20 вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 2322781800:03:002:0175 не зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, та не була перенесені з Державного реєстру земель до відомостей Державного земельного кадастру 01.01.2013 року, відповідно до п. 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Державний земельний кадастр». Відповідно до розділу 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про державний земельний кадастр", земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру. Документи, якими було посвідчено право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим 3аконом (до 01 січня 2013 року), є дійсними. Крім того, пунктом 2 Постанови КМУ від 02 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельної ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом (01.01.2013), є дійсними. Таким чином, позивач вважає, що її земельна ділянка вважається сформованою, право власності посвідчено державним актом, який є дійсним, тому її земельна ділянка по факту існує і підлягає передачі в натурі для здійснення права власності з визначенням місця розташування. На підставі вищевикладеного, просила зобов`язати Комиш Зорянську селищну раду Пологівського району Запорізької області визначити місце розташування та передати в натурі позивачу у користування земельну ділянку, площею 1.9300 гектари, для ведення особистого селянського господарства відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗП №004252 від 14 грудня 2004 року та просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області зареєструвати в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та перенести з Державного реєстру земель до відомостей Державного земельного кадастру 01 січня 2013 року земельну ділянку, площею 1.9300 гектари, для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачу відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗП №004252 від 14 грудня 2004 року. Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Іванісова Володимира Сергійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що документи, якими було посвідчено право власності чи право користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності Закону України « Про державний земельний кадастр», є дійсними. Зазначає, що земельна ділянка, яка була передана ОСОБА_1 у власність, площею 1.9300 га для ведення особистого селянського господарства на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №004252 від 14 грудня 2004 року є сформованою державний акт є дійсним, незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру, тому є всі підстави для задоволення позову. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Головне управління Держгеокадастру будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленням про вручення рекомендованих поштових відправлень судової повістки (а.с.219) до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав. ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи була повідомлена відповідно до вимог процесуального законодавства через свого представника, адвоката Іванісова В.С. ( а.с. 220), який з`явився в судове засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповілдності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності Комиш-Зорянської селищної ради Пологівського району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок звернення за внесенням відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло 2004 року покладається на власників (користувачів) таких земельних ділянок. Земельна ділянка, що є предметом спору по даній справі не була зареєстрована в Державному реєстрі земель, отже не була перенесена до Державного земельного кадастру в автоматичному порядку. Власник земельної ділянки, не зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та/або до відповідного територіального підрозділу за внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру для приведення у відповідність до норм чинного законодавства документів, що підтверджують право на землю. Крім цього, відповідно до наявних даних зазначених у державному акті неможливо ідентифікувати місце розташування земельної ділянки, в зв`язку з тим, що в управлінні відсутні будь які відомості про неї. ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку в 2004 році, до набрання чинності Закону України «Про державний земельний кадастр», тобто її земельна ділянка є сформованою, незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру. Отже, позовні вимоги про зобов"язання Комиш-Зорянської селищної ради визначення місця розташування та передача в натурі ОСОБА_1 у користування земельної ділянки, площею 1,9300 га та зобов"язання ГУ Держгеокадастру реєстрації в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та перенесення з Державного реєстру земель до відомостей Державного земельного кадастру не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на землею серія ЗП № 004252 від 14 грудня 2004 року належить земельна ділянка площею 1,9300 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Благовіщенської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 69 від 14.12.2004. ( а.с. 6-7). Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 №8-1789/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» були передані землі державної власності в комунальну власність Комиш-Зорянській селищній раді за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2057,8995 га. Згідно вказаного додатку Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області передало, а Комиш-Зорянська селищна рада ( в особі голови Гнатуші І.В. ) прийняла 170 земельних ділянок з кадастровими номерами та відомостями про обтяження речових прав на земельну ділянку. Відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2322781800:03:002:0175 у вказаному акті відсутні. ( а.с.53, 54, 55-61). 08 травня 2020 року Комиш-Зорянська селищна рада Більмацького району Запорізької області звернулась до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з листом про надання роз`яснень, щодо не перенесення вищезазначеної земельної ділянки на публічну кадастрову карту України. ( а.с.37-39). Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.05.2020 за № 18-8-0.2-2334/2-20, земельна ділянка за кадастровим номером 2322781800:03:002:0175 не зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, та не була перенесена з Державного реєстру земель до відомостей Державного земельного кадастру 01.01.2013 , відповідно до п. 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» ( а.с. 9-10). Головним управлінням Держгеокадастру була надана відповідь 25.06.2020 №18-8-0.302-2882/2-20 про те, що у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня «Технічна документація із землеустрою» щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства ( а.с. 40). Крім того, селищна рада 08.12.2020 зверталась до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру з листом про надання роз`яснень щодо пропущеної земельної ділянки ОСОБА_1 на публічній кадастровій карті України. Відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.06.2020 №18-28-0.21-5317/2-20 вбачається, що відомості про земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на праві власності на землю серії ЗП № 004252 відсутні у Державному реєстрі земель ( а.с. 41-42). Згідно інформаційного листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21 09 2021 за № 29-8-0.9-4643/2-21, в управлінні у Пологівському районі у місцевому фрнді документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1 відсутній державний акт на право приватної власності на ім"я ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Блогавіщенської сільської ради. В книзі записів ( реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю наявний запис про реєстрацію (№ 69) з зазначенням дати реєстрації 14.10.2004, що не відповідає даті зазначеному в державному акті ( а.с. 126). Згідно інформації управління у Пологівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня технічна документація із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Благовіщенської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області. Відповідно до листа Комиш-Зорянської селищної ради Прологівського району Запорізької області від 22 листопада 2021 року № 03-75/1314 вбачається, що інформація щодо власника земельної ділянки - організації/фізичної особи площею 1,9300 га із кадастровим номером 2322781800:03:002:0175 у Комиш-Зорянській селищній раді відсутня, так як земельна ділянка із вищевказаним кадастровим номером не внесена до Державного реєстру речових прав, а отже дані про встановлення меж даної земельної ділянки відсутні. ( а.с.157). Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) вказано про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним. Згідно зв статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Аналіз вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спо сіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що згідно Державного акта на право приватної власності на землю серія ЗП№ 004252 від 14 грудня 2004 року їй на на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 1,9300 га, що розташована на території колишньої Благовіщенської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Проте, при передачі із державної у комунальну власність Комиш-Зорянській селищній раді на публічній кадаст ровій карті України була пропущена зазнаначена земельна ділянка, що належить ОСОБА_1 , а відомості щодо даної земельної ділянки у Державному реєстрі земель відсутні, тому просила суд зобов`язати Комиш Зорянську селищну раду Пологівського району Запорізької області визначити місце розташування та передати в натурі позивачу у користування земельну ділянку, площею 1.9300 гектари, для ведення особистого селянського господарства відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗП №004252 від 14 грудня 2004 року та просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області зареєструвати в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та перенести з Державного реєстру земель до відомостей Державного земельного кадастру 01 січня 2013 року земельну ділянку, площею 1.9300 гектари, для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачу відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗП №004252 від 14 грудня 2004 року. Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням. Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України). Тимчасовий порядок ведення Державного земельного реєстру земель було затверджено наказом Держкомзему від 02 липня 2003 року № 174 ( втратив чинність у зв`язку з веденням в дію Порядку ведення Поземельної книги і книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договірів оренди землі, затверженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021). З 01 січня 2013 року набрали чиннісь положення наступних законодавчих актів: Закону України «Про Державний земельний кадастр», Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2021 року № 1051, Закон України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який набрав чинність 11 лютого 2014 року. Частиною першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Статтею 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України « Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. В контексті статті 20 вказаного Закону визначено статус відомостей Державного земельного кадастру. Так, відповідно до частини 1 та 2 вказаної статті, відомості Державного земельного кадастру є офіційними; внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкт Державного земельного кадастру є обов`язковим. Згідно зі статтею 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Частиною 3 сатті 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2021 року № 1051 «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру» затверджено відповідний Порядок. Пунктом 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру Державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність ( користування) без проведення їх державної реєстрації ( в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі техніченої документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для дежавної реєстрації земельної ділянки. Відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Стаття 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята). Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Частинами другою, десятою статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). Отже, з вищезазначеного вбачається, що обов`язок звернення за внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року покладається на власників ( користувачів) таких земельних ділянок. Відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 червня 2020 року за № 18-28-0.21-5317\2-20 вбачається, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області відомості про земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 004252 у Державному реєстрі земель відсутні, у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення особистого селянського госпдарства на території Благовіщенської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області. Також відсутній державний акт на право власності на ім`я ОСОБА_1 .. В книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю є запис про таку реєстрацію, однак із зазначенням іншої дати її здійснення, а саме 14 жовтня 2004 року, що не відповідає даті зазначеній в копії державного акту на землю долученої позивачем до позовної заяви, тому відомості не були враховані при проведенні інвентаризації земельної ділянки державної власності.. Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами письмові докази, прийнявши до уваги те, що земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на захист свого порушеного права. Проте, враховуючи вищезазначені норми матеріального права, слід дійти висновку, що земельна ділянка, що є предметом спору по даній справі не була зареєстована в Державному реєстрі земель, отже не була перенесена до Державного земельного кадастру в автоматичному порядку. У разі якщо відомості про зазначену земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) (пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру визначені статтею 21 зазначеного Закону. Натомість, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 не зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та/або до відповідного територіального підрозділу за внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру для приведення у відповідність до норм чинного законодавства документів, що підтверджують право на землю, рішення щодо цього питання вищезазначеним органом не приймалося. Тимчасовий порядок ведення Державного земельного реєстру земель затвердженого наказом Держкомзему про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затверлдженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 втратили чинність, отже, позовна вимога, щодо зобов`язання Головного управління зареєструвати в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та перенесення з Державного реєстру земель до відомостей Державнго земельного кадастру 01 січня 2013 року земельну ділянку, площею 1, 9300 га для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 004252 від 14 грудня 2004 року не підлягає задоволенню за безпідставністю таких позовних вимог. Крім того, з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії на кадастру від 11 червня 2020 року вбачається, що фактично в контурі № НОМЕР_1 наявні відомості про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами 2322781800:03:002:0361 та 2322781800:03:002:0372, які внесені до Державеного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, яка розроблена Запорізькою регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» у 2018 році, що може безпосередньо вплинути на права та інтереси власників земельних ділянок з кадастровими номерами: 2322781800:03:002:0361 та 2322781800:03:002:0372, які не були залучені співвідповідачами у розгляді справи. З огляду на зазначене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку відмовивши у задоволенні позову, проте не в повній мірі врахував фактичні обставини справи, вищенаведені норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставою для скасуванню судового рішення та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених в позовній заяві. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу хоча і задоволено частково, проте колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 лише змиінивши мотиви відмови, тому підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстації, відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Іванісова Володимира Сергійовича задовольнити частково. Мотивувальну частину рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року у цій справі змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 24 жовтня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.