Постанова КЦС ВС № 718/321/20

Постанова Іменем України 20 жовтня 2022 року м. Київ справа № 718/321/20 провадження № 61-3254св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар Алла Миколаївна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року в складі судді Масюк Л. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року в складі колегії суддів: Владичан А. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар А. М., про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним. Позовна заява мотивована тим, що у грудні 2019 року AT «Альфа-Банк» дізналося про наявність у провадженні Кіцманського районного суду Чернівецької області справи № 718/2903/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів. Як додаток до вказаної позовної заяви було додано свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2019 року, посвідчене державним нотаріусом Кіцманської нотаріальної контори Беженар А. М. за реєстровим № 1-1789. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2019 року було видане на підставі листа про наявність коштів на рахунку від начальника Кіцманського відділення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») Василькової Г. В. від 15 жовтня 2014 року №

32. АТ «Альфа-Банк» як правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що видачею спірного свідоцтва порушені його права, оскільки зі спадкодавцем не було укладено договору банківського вкладу, кошти не були внесені на рахунок, а стосовно співробітника банку, яка підписала лист, що став підставою для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, порушено кримінальну справу, тому це свідоцтво має бути визнане судом недійсним. У даному випадку не можуть бути успадковані права на грошові кошти за неіснуючими договорами. На підставі викладеного АТ «Альфа-Банк» просило задовольнити позовні вимоги банку та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2019 року, видане державним нотаріусом Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар А. М. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у судовому засіданні не надано доказів на спростування правомірності дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та безпідставності вчинення ним нотаріальних дій. Позивач не довів належними та допустимими доказами недійсність свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2014 року, видаваного ОСОБА_1 як такій, що не мала права на спадкування. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2020 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті свого чоловіка - ОСОБА_2 , та успадкувала право на вклади з нарахованими відсотками і компенсаційними виплатами, що були розміщені у Кіцманському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк». Разом з тим на виконання вимог матеріального права нотаріусом здійснено запит до банківської установи та отримано довідку від 15 жовтня 2014 року № 32 щодо наявності вкладу на ім`я спадкодавця, що видана начальником Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Васильковою Г. В., повноваження якої були посвідчені належним чином. Справжність підпису керівника відділення банку та печатки банківської установи на зазначеній довідці під час розгляду справи встановлено висновком експерта. Оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом видане правомірно, на підставі наданої банком інформації про наявність вкладу, тому немає підстав для визнання його недійсним. Обставини, які б були підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, відсутні, оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на спростування правомірності видачі оспорюваного свідоцтва. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року, ухвалити нове судове рішенням, яким відмовити в задоволенні позову. Рух справи в суді касаційної інстанції 25 лютого 2021 року АТ «Альфа-Банк» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року. Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року, витребував матеріали справи. Справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень банк посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17. Касаційна скарга мотивована тим, що банк та спадкодавець позивача не укладали договори банківського вкладу, гроші на рахунок не вносилися. Разом з тим не може бути предметом спадкування грошові кошти за неіснуючим договором. Банк подав до суду докази на спростування заявлених у цій справі вимог. Суди не правильно застосували статтю 1301 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішення суду апеляційної інстанції не містить висновків, з яких мотивів суд прийняв як вірогідний доказ наявності спадкового майна письмовий документ, виготовлений особою, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та відхилив в якості доказів виписки по особовим рахункам, надані банком на підтвердження відсутності будь-яких укладених договорів банківського вкладу з особою спадкодавця. Позиції інших учасників ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку з цим просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказував, що державним нотаріусом вчинено дії - видано спірне свідоцтво відповідно до вимог закону. У нотаріуса не було законних підстав для відмови у видачі свідоцтва. Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів про недоведеність фактів, наведених позивачем та до переоцінки доказів у справі. Фактичні обставини, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті свого чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Начальник Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Василькова Г. В. 15 жовтня 2014 року, на запит державного нотаріуса Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області Беженар А. М., надала довідку № 32, в якій зазначено про наявність грошових внесків та рахунків на ім`я ОСОБА_2 , 1956 року народження, який проживав у селі Валява Кіцманського району Чернівецької області. Повноваження начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Василькової Г. В. на час видачі довідки підтверджується довіреністю від 15 жовтня 2013 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О. Р. Відповідно до висновку експерта від 04 лютого 2015 року підпис у графі «Начальник Кіцманського відділення» в довідці від 15 жовтня 2014 року № 32, виданої Кіцманським відділенням ПАТ «Укрсоцбанк» щодо депозитних рахунків та залишку коштів на них на ім`я ОСОБА_2 , виконаний Васильковою Г. В . Експертом також зазначено, що відбиток печатки «м. Київ Україна Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» Кіцманське відділення Ідентифікаційний код 00039019 Укрсоцбанк» у довідці від 15 жовтня 2014 року № 32, виданій Кіцманським відділенням ПАТ «Укрсоцбанк», нанесений кліше печатки «м. Київ Україна Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» Кіцманське відділення Ідентифікаційний код 00039019 Укрсоцбанк», зразки якої надано на дослідження. Отже, справжність підпису та печатки на довідці встановлено експертним висновком. Оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом видане, зокрема, на підставі наданої банком інформації про наявність вкладу. Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1-1789, вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1956 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та успадкувала право на вклади з нарахованими відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться на зберіганні у Кіцманському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк» після смерті ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Здійснення права на спадкування врегульовано положеннями глави 87 ЦК України. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з вдачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. Вказаний висновок щодо застосування норми права викладено у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11. У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14-ц зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 159/1221/19. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, АТ «Альфа-Банк» вказувало, що видачею спірного свідоцтва про право на спадщину порушені його права як банківської установи, з якою спадкодавець не укладав договору банківського вкладу, кошти не були внесені на рахунок. Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_1 зазначала, що її чоловік за життя уклав з установою банку договір вкладу, а на запит нотаріуса банк письмово підтвердив ці обставини та розмір вкладу, проте після звернення до суду з позовом в іншій справі про стягнення суми владу АТ «Альфа-Банк» намагається уникнути від виконання своїх зобов`язань перед спадкодавцем вкладника. За частиною другою статті 1228 ЦК України право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19. Положення статті 6 Закону України «Про нотаріат» закріплюють право нотаріуса витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. Стаття 67 Закону України «Про нотаріат» встановлює порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до положень якої свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, (далі - Порядок № 296/5) при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Підпунктом 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Відповідно до пункту 2.1.2 розділу 2 частини II Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених Рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, щоб видати свідоцтво про право на спадщину, яке складається з вкладу, нотаріусу необхідно зробити запит до відповідного банку (фінансової установи). Запит надається за підписом нотаріуса, скріплюється його печаткою та повинен мати посилання на передбачені чинним законодавством підстави для отримання цієї інформації, а також прохання, у разі наявності відповідного розпорядження банку, повідомити дату складання такого розпорядження та прізвище, ім`я, по батькові спадкоємця. Підставою для такого запиту може бути як відповідна відмітка в ощадній книжці про наявність розпорядження, так і твердження особи, яка звернулася до нотаріуса, що на її ім`я спадкодавець склав відповідне розпорядження. Нотаріус як уповноважена особа на виконання функцій держави у своїй діяльності керується спеціально-дозвільним принципом права, відповідно до якого уповноваженим особам дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Відповідно, витребування інших документів, які не передбачені законом для вчинення нотаріальної дії, не допускається. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 752/26795/18. Встановлено, що начальник Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Василькова Г. В., на запит нотаріуса, надала довідку від 15 жовтня 2014 року, в якій зазначено про наявність грошових внесків та рахунків на ім`я спадкодавця. Справжність підпису керівника відділення банку та печатки банківської установи на зазначеній довідці під час розгляду справи встановлено висновком експерта. На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом видане правомірно, на підставі наданої банком інформації про наявність вкладу, тому немає підстав для визнання його недійсним. Обставини, які б були підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, відсутні, оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на спростування правомірності видачі оспорюваного свідоцтва. Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, враховуючи наступне. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Так, предметом позовних вимог у справі № 2-1316/2227/11 є визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом з тих підстав, що спадщину прийняв лише позивач, який фактично проживав із спадкодавцем, а невідома особа підробила підпис на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину, наслідком чого став невірний розподіл спадщини. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року вказував, що відповідачі прийняли спадщину після смерті спадкодавця і не пропустили строк, передбачений частиною першою статті 1269 ЦК України, а згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи факт підроблення заяви позивача про видачу копії свідоцтва про право на спадщину не знайшов свого підтвердження. У справі № 414/811/17 позивач просив визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що за життя спадкодавець заповідала йому все майно, яке буде належати їй на час смерті, про що склала відповідний заповіт, про існування якого позивач не знав через дії відповідача, тому пропустив строк звернення до нотаріуса з поважних причин, який у подальшому було поновлено судовим рішення. Вказував, що відповідач отримав свідоцтва про право на спадщину за законом з порушенням вимог закону. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року зазначив, що у даному випадку правильно встановлено порушення спадкових прав позивача видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки згідно частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Постановою Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц залишено без змін оскаржувані судові рішення, якими відмолено у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Постанова касаційного суду мотивована тим, що, встановивши, що відповідач як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину після смерті спадкодавця, у встановлений законом строк від прийняття спадщини не відмовлялася, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Посилання на те, що відповідач відмовилася від прийняття спадщини, є безпідставними, оскільки така відмова мала місце після спливу строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України. Доводи позивача про те, що між ним та відповідачем існувала домовленість про розірвання договору дарування частини кафе і відмову від спадщини після смерті матері, за що відповідач отримала кошти, не впливають на вирішення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. У справі № 742/740/17 позивач просив: визнати недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, визнати за ним право власності на 1/4 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті його батька, усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом його вселення до будинку. За результатом касаційного перегляду Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року вказував, що спадкоємцями за законом після смерті спадкодавця були його дружина та син, які мали право на спадкування по 1/4 частині будинку, тому апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом. Установивши, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане на весь будинок, порушує право позивача на спадкування після смерті його батька частини цього будинку, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в 1/4 частині. Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо помилкового врахування судами як доказу довідки начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Василькової Г. В. від 15 жовтня 2014 року № 32, оскільки справжність підпису та печатки на довідці встановлено експертним висновком. При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 718/1341/21. Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми права. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»). Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук