Ухвала КАС ВС № 160/22876/21

УХВАЛА 24 жовтня 2022 року м. Київ справа № 160/22876/21 адміністративне провадження № К/990/28071/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №160/22876/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятнадцятої кадрової комісії обласних, прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання рішень протиправними, поновлення на роботі, ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятнадцятої кадрової комісії обласних, прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій позивач просить суд, з урахуванням заяви про зміну предмета позову: - визнати протиправним та скасувати рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних, прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №268 від 13 вересня 2021 року про неуспішне проходження прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №3317-к від 19 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури ) з 22 жовтня 2021 року; - поновити ОСОБА_1 у Західній окружній прокуратурі міста Дніпра на посаді рівнозначній до посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області з 23 жовтня 2021 року; - стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі та у межах суми стягнення за 1 місяць допустити рішення до негайного виконання. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних, прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №268 від 13 вересня 2021 року про неуспішне проходження прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - визнано протиправним та скасовано наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №3317-к від 19 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури ) з 22 жовтня 2021 року;. - поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області з 22 жовтня 2021 року; - стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 жовтня 2021 року до 9 березня 2022 року у розмірі: 38 261,25 грн.; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року в адміністративній справі № 160/22876/21 змінено та абзац 5 резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження юридичної особи: пр-т. Дмитра Яворницького, буд. 38, м. Дніпро, 49044) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2021 року до 11 березня 2022 року в розмірі: 39 066 (тридцять дев`ять тисяч шістдесят шість) гривень 75 коп.»; - в іншій частині рішення суду залишено без змін. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 12 жовтня 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог у справі №160/22876/21 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду у справах вищенаведеної категорії з урахуванням обставин наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та в подальшому, пізнішою датою прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (ненабрання мінімального прохідного балу). В контексті викладеного, скаржник зауважує на необхідності надання Верховним Судом правової оцінки і тлумачення особливостей застосування: - пунктів 9, 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»). Положеннями пунктів 9, 16, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані питання організації проходження прокурорами атестації. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв`язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак. Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що задовольняючи частково позовні вимоги, суди встановили, що позивачкою під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивачка, одразу після складання іспиту 5 листопада 2020 року та в подальшому 12 листопада 2020 року звернулася на адресу Другої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) із заявами щодо можливості повторно скласти іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, у зв`язку із незадовільним станом здоров`я та некоректною роботою техніки (технічні збої), що вплинули на результат іспиту. За результатами розгляду заяви позивачки, Другою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки було прийнято процедурне рішення, оформлене протоколом № 14 від 19 листопада 2020 року, зокрема задоволено заяву позивача, визнано недійсними результати її іспиту, прийнято рішення про призначення нового часу і дати складання іспиту та виключено позивача зі списку осіб, що не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички. Водночас, за збігом значного проміжку часу, П`ятнадцятою кадровою комісією 13 вересня 2021 року було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації. Отже, у цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що Друга кадрова комісія і П`ятнадцята кадрова комісія є рівноправними за статусом, а тому у випадку прийняття Другою кадровою комісією рішення про задоволення заяви позивача від 5 листопада 2020 року та призначення їй нової дати іспиту - П`ятнадцята кадрова комісія не мала законних повноважень на власний розсуд переоцінювати висновки і рішення Другої кадрової комісії та приймати протилежне рішення. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що оскільки Другою кадровою комісіє вже прийнято рішення про призначення позивачці нової дати складання іспиту, тобто реалізовані повноваження, передбачені пунктом 7 розділу І Порядку № 221, у спірних правовідносинах єдиним можливим правомірним варіантом дій П`ятнадцятої кадрової комісії було прийняття рішення про включення позивача на підставі зазначеного рішення Другої кадрової комісії до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Як зауважили суди першої та апеляційної інстанцій, П`ятнадцята кадрова комісія, незважаючи на чинне рішення Другої кадрової комісії, оформлене протоколом від 19 листопада 2020 року № 14, безпідставно не включила позивача до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а в подальшому також прийняла необґрунтоване рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. На переконання суду апеляційної інстанції, П`ятнадцята кадрова комісія, не допустивши позивача до іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності і навички, перевищила свої повноваження, її рішення не є обґрунтованим, добросовісним і розсудливим у розумінні частини другої статті 2 КАС України. Верховний Суд звертає увагу, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення Другої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачкою іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, про яке сповіщено позивачку та рішення П`ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через десять місяців після складання позивачкою іспиту, про неуспішне проходження позивачкою атестації, що порушує принцип правової визначеності. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства. Заявник вказує про неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.). Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судом апеляційної інстанції, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. По тексту касаційної скарги також вбачається, що на переконання скаржника суди не врахували висновки Верховного Суду при ухваленні оскаржуваних судових рішень, зокрема: 1) стосовно проходження процедури атестації прокурорами відповідно до положень Закону №113-IX, які викладені у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі №140/3790/19, від 24 вересня 2021 року у справі №160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20; 2) підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, які викладені у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №420/4196/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №280/25298/19 стосовно наслідків неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ та наступного звільнення; 3) щодо виявлення збою у роботі комп`ютерної техніки чи будь-якої іншої несправності під час складання іспиту, які викладені у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20. У цьому контексті Суд зауважує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах у справах: №200/5038/20-а, №160/6204/20, №140/3790/19, №160/6596/20, №280/4314/20, №440/2682/20, №420/4196/20, №280/25298/19, №160/6204/20, №440/2682/20, оскільки обставини у зазначених справах докорінно відрізняються від обставин у цій справі. Зокрема, у розглянутих Верховним Судом справах, на відміну від цієї, кадрові комісії не встановлювали технічної неможливості складання іспиту та не приймали рішень про призначення прокурору нової дати іспиту. Натомість саме наявність чинного рішення кадрової комісії, яким позивачу призначено нову дату іспиту (хоча і без визначення конкретної календарної дати) у зв`язку з технічними проблемами є вирішальною у даному спірному випадку. Тобто, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах наведених скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цих справах не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі та, відповідно, не повинна була застосовуватися судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №160/22876/21. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень Суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №160/22876/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятнадцятої кадрової комісії обласних, прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання рішень протиправними, поновлення на роботі повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду