Ухвала КАС ВС № 990/137/22

УХВАЛА 20 жовтня 2022 року м. Київ справа №990/137/22 адміністративне провадження № П/990/137/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Олендера І.Я., Юрченко В.П., Гончарової І.А., Ханової Р.Ф., розглянув матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 08.10.2022 надіслав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про (далі - мовою оригіналу): про абсолютну бездіяльність президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина у питаннях, пов`язаних із соціальним захистом людини, чітко прописаних у числених статтях Основного Закону України, починаючи зі статей 1, 3, 5, 8, 13, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 40, 41, 46, 48, 56, 60 та закінчуючи статтями 55, 64, 68, 102, 106; про абсолютну бездіяльність усіх органів влади, підконтрольних Президенту України, а саме - судової гілки влади, Генеральної прокуратури та їх числених підрозділів нижчого рівня, у тому числі Ради національної безпеки та оборони України, як органу безпеки. У позовній заяві ОСОБА_1 просить: надати правову оцінку бездіяльності Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина України згідно статті 102 Конституції України; зобов`язати Президента України скасувати в межах повноважень через звернення до Конституційного Суду України щодо актів Кабінету Міністрів України та Закону України № 979-IV від 15.07.1999, та постанов Кабінету Міністрів України № 1686-200 від 10.11.2000, № 741/2001 від 27.06.2001, № 1706/2001 від 29.12.2001, № 279/2002 від 13.03.2002, № 544/2003 від 15.04.2003і далі як такі, що пристосовані органами ГУ ПФУ у спосіб незаконний, що не відповідає Конституції України, тобто шахрайський; зобов`язати Президента України ретельно вивчити статті Основного Закону України як гаранта прав і свобод людини і громадянина, а саме - статей 1, 3, 5, 8, 19, 21, 22, 27, 28 та статей 46, 60, 64, 68 та 102, 104, пунктів 1, 15, 18, 23 статті

106. Суть позовних вимог зводиться до того, що в Україні існує дійсно чинний Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.9991 № 1788-ХІІ та стаття 16 (64), у яких чітко прописана формула пенсії за віком: як мінімум 55% від середнього розміру зарплати, а максимальний - не більше 75%. Також, в преамбулі цього Закону чітко прописано, що: «… Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні прожиткового мінімуму та регулярного перегляду їх розмірів згідно із Законом…». Проте наші вітчизняні слуги - змії-гориничі «Системи» ДУС кидають пересічному громадянину від міні згідно закону ОСОБА_2 . Крім того, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» громадянам, які мають цей статус, пенсії підвищуються на 30% мінімального розміру пенсії. Неодноразово звертаючись до судових органів з 2010 року за захистом своїх прав у сфері пенсійного забезпечення, його права на передбачену законом пенсію захищені не були, а службові особи Пенсійного фонду, винні у порушенні таких прав ОСОБА_1 , не були притягнуті до відповідальності. Зміст заявлених вимог та їх обґрунтування дають підстави для висновку, що позивач фактично вважає протиправними визначене ним коло нормативно-правових актів, дій законодавчої, виконавчої та судової влади України, які стосуються звуження його соціальних прав поновлення яких можливе у разі усунення шляхом визнання їх незаконним та перерахунку позивачеві пенсії з 31.08.2000 по цей час. Вирішуючи питання про відкриття провадження, Верховний Суд дійшов такого висновку. Згідно положень частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Глава 2 розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних судів. Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Таким чином, зазначений перелік спорів, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним. При цьому, в частині першій статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Згідно положень частини першої статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Відповідно до частини першої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів. Згідно із змістом позовної заяви, предметом спору, крім іншого, є оскарження законності актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Водночас, такі вимоги позивач пов`язує з захистом його соціальних прав, як пенсіонера. Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже вимоги позивача в частині оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України вирішуються Окружним адміністративним судом міста Києва. Щодо позовних вимог про протиправність дій та бездіяльності Президента України, правомірності нормативно-правових актів Верховної Ради України, суд наголошує, що такі вимоги позивача зводяться до нарахування (ненарахування), перерахунку (неперерахунку) та виплати (невиплати) ОСОБА_1 пенсії, проте такі вимоги, за приписами частини першої статті 266 кодексу адміністративного судочинства України також не підсудні Верховному Суду, як суду першої інстанції. Отже більшість заявлених вимог відносяться до підсудності окружних адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Частиною четвертою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не опускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Частиною п`ятою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об`єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належать до підсудності (інстанційної) різних судів. Відповідно до частини шостої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист. Отже суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 порушив правила об`єднання позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Крім того, щодо заявлених вимог визначена виключна підсудність різним судам. Пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Враховуючи, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, за правилами пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява підлягає поверненню позивачу. Керуючись статтями 19, 22, 25, 27, 169, 172, 243, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про бездіяльність та зобов`язання вчинити дії повернути позивачу. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... Л.І. Бившева І.Я.Олендер В.П. Юрченко І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова , Судді Верховного Суду