Постанова 4803 № 205/10482/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5665/22 Справа № 205/10482/21 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2011 року. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2020 року шлюб було розірвано. 27 березня 2021 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 і змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». За час перебування у зареєстрованому шлюбі, сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 і автомобіль марки Daewoo Lanos, 2003 року випуску. Права власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем. У зв`язку з чим, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнень, просила суд в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , визнати спірний автомобіль об`єктом спільної сумісної власності подружжя і стягнути з відповідача на її користь Ѕ частину вартості спірного автомобіля. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Також вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2022 року оскаржується в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину зазначеного будинку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Так, відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2011 року (а.с.5). Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було розірвано (а.с.7). У період шлюбу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 18 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н.М. і зареєстрованого в реєстрі за №1485, було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.53-54), право власності на яке у встановленому порядку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.55). Відповідно до звіту про незалежну оцінку ФОП « ОСОБА_7 » №ЮКСБУИ795621 від 30 липня 2021 року, оціночна вартість об`єкта оцінки становить 228 294 грн 23 коп (а.с.13-18). 27 березня 2021 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 і змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с.26). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відтак, на підставі ст.60 СК України, на зазначене майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розподілу житлового будинку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині, виходячи з наступного. Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Статтею 63 СК України закріплено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Згідно із ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. У своїй скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що позивач не довів обставини, які мають значення для справи, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання спірного житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту договору купівлі-продажу від 18 липня 2014 року, гроші за які ОСОБА_1 купує житловий будинок є його спільною сумісною власністю з дружиною ОСОБА_6 та згода на укладання і підписання якого викладена нею у заяві (а.с.53 оберт). При цьому, як було установлено судом першої інстанції, договір дарування грошових коштів для придбання спірного житлового будинку між ОСОБА_1 і його матір`ю ОСОБА_8 не укладався. Будь-яких інших належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на вищезазначений житловий будинок, зокрема, що спірне майно було придбано саме за його особисті кошти, скаржником ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції не було надано. Таким чином, судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, а саме, що доказів дарування грошових коштів особисто ОСОБА_1 суду надано не було та факт придбання спірного майна за спільні кошти подружжя ним не спростовано, а отже підстави вважати, що житловий будинок АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю відповідача відсутні, тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність поділу вказаного будинку як спільного майна подружжя. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність судового рішення в оскаржуваній частині. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування рішення в оскаржуваній частині відсутні. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова