Постанова 4873 № 910/21401/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2022 р. Справа№ 910/21401/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко А.І. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21 (суддя Шкурдова Л.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 906,41 грн. ВСТАНОВИВ: Позов заявлено про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 962,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 943,91 грн., які нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з виплати Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування за збитки, завдані пошкодженням автомобіля «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_2 - водія автомобіля «Subaru Impreza», державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують автомобілем, застрахована за укладеним з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5640898. При цьому, обов`язок щодо стягнення вказаних сум з відповідача виник з огляду на положення пп. «ґ» п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а право на їх стягнення саме позивачем - на укладення 22.04.2016 ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, а 30.04.2016 Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. та позивачем - договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-04/2016. Крім того, у позовній заяві позивач зазначив про те, що, у зв`язку з розглядом справи, він поніс витрати на правову допомогу в сумі 4 600,00 грн., які становлять вартість послуг з ознайомлення з матеріалами справи та підготовки та подання позовної заяви, а також очікує, за потреби, понести витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн., які можуть становити вартість витрат на підготовку та подання відповіді на відзив, письмових пояснень, зазначивши про те, що точний розмір таких витрат буде наданий додатково та просив вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що: - за змістом ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка встановлює виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються відповідачем, відповідач відшкодовує виключно шкоду до якої законом не віднесено сплату 3% річних та інфляційні втрати; - враховуючи те, що відповідач не є правонаступником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та недостатність майнових активів останнього, нараховані позивачем вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є повністю погашеними з огляду на положення ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» згідно з якими вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними; - так як позивачем не надано заяви про виплату страхового відшкодування поданого потерпілою особою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та доказів її направлення останньому, неможливо визначити строк порушення грошового зобов`язання за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5640898; - стаття 625 ЦК України має назву «Відповідальність за порушення грошового зобов`язання», проте відповідач жодним чином не порушував грошового зобов`язання перед позивачем, так як після ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та затвердження ліквідаційного балансу до відповідача перейшли виключно зобов`язання по відшкодування шкоди за договорами обов`язкового страхування приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в той час як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5640898 відповідачем виконаний своєчасно та у повному обсязі; - договором про відступлення права вимоги від 22.04.2016 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні витрати, 3 % річних; - позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаними вимогами. Крім того, у відзиві на позов відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу відповідача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 4 906,41 грн. інфляційних втрат та 3% річних, та 2 270 грн. витрат по сплаті судового збору. Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що: - ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями 3% річних, інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі; - відповідно до пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моторне (транспортне) страхове бюро України (далі за текстом - МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відтак у МТСБУ виникли підстави для виконання зобов`язань за договором страхування № АІ/5640898 перед позивачем; - відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у Постанові від 07.09.2021 року по справі №910/14293/19, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. За таких підстав, посилання відповідача на те, що вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних в розмірі 572 482,56 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 343716,22 грн. вважаються погашеними у відповідності до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та МТСБУ не є правонаступником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», тому нього не можуть бути покладені зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Україна» суд вважає необгрунтованими. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання відповідача на пропущення строку позовної давності, зазначивши про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат пропущено не було, оскільки позивач дізнався про порушення прав 20.09.2019, коли МТСБУ було виплачено суму страхового відшкодування та не було виплачено 3 % річних та інфляційних втрат, та звернувся з позовом до суду у січні 2022 року, в межах 3 річного строку позовної давності. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності та відсутність у відповідача обов`язку щодо виплати 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того до апеляційної скарги відповідачем додано додатковий доказ, а саме належним чином засвідчену копію виконаного на запит відповідача Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права імені В.М. Корецького НАН України Висновку науково-правової експертизи на запит МТСБ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди № 126/26-е від 22.02.2022. Також у апеляційній скарзі апелянт звернувся до суду з клопотанням про розгляд апеляційної скарги з повідомленням сторін. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2022, вказану скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю. З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 витребувано у Господарського суду міста Київ матеріали справи №910/21401/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/21401/21. 04.07.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21 залишено без руху, а також надано Моторному (транспортному) страховому бюро України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн. та надсилання копії апеляційної скарги позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал». 20.07.2022 від Моторного (транспортного) страхового бюро України до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, до якого додані докази сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн., а також докази надсилання позивачу копії апеляційної скарги. Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава

1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду). Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21, апелянту відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №910/21401/21, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. 02.08.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що: - відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування; - наданий відповідачем Висновок науково-правової експертизи на запит МТСБ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди № 126/26-е від 22.02.2022 не може бути належним доказом по справі, так як не відповідає, визначеним ст. 108 ГПК України вимогам. Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2801/22 від 20.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/21401/21. Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/21401/21, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/21401/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю.. Тищенко А.І. Щодо доданого відповідачем до апеляційної скарги додаткового доказу, а саме, належним чином засвідченої копії виконаного на запит відповідача Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права імені В.М. Корецького НАН України Висновку науково-правової експертизи на запит МТСБ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди № 126/26-е від 22.02.2022, колегія суддів зазначає про таке. Враховуючи, що відповідач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. У апеляційній скарзі апелянт не наводить жодних обґрунтувань щодо неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції. В свою чергу з матеріалів справи слідує, що ухвалу про відкриття провадження від 04.01.2021 відповідачем було отримано 12.01.2022, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0105491838902 (а.с. 62), додатковий доказ датований 22.02.2022, а рішення у цій справі винесено 30.05.2022. Вказане свідчить як про те, що відповідач був обізнаним про розгляд цієї справи в суді першої інстанції, так і про те, що він мав достатньо часу для подання вказаного доказу. Таким чином відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам. Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу. Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права. Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи. При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта). За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. За таких обставин, надана відповідачем під час апеляційного перегляду належним чином засвідчена копія виконаного на запит відповідача Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права імені В.М. Корецького НАН України Висновку науково-правової експертизи на запит МТСБ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди № 126/26-е від 22.02.2022 як додатковий доказ колегією суддів не приймається. Станом на 19.10.2022 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило. Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. 13.10.2015 о 08 годині 20 хвилин в м. Київ на вул. Василенка сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - Автомобіль 1) та автомобіля «Subaru Impreza», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - Автомобіль), під керуванням ОСОБА_2 . У результаті ДТП пошкоджено Автомобіль

1. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль 1, визнано ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 30.11.2015 у справі № 760/20701/15-п. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2 неправомірно володів Автомобілем під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль) під час спірної ДТП вважається правомірним. 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків. За правилами ст. 22 Закону, обов`язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку. З наявної в матеріалах справи копії полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5640898 (далі Поліс), слідує, що станом на дату спірної ДТП цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна». Зі змісту Полісу слідує, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну складає 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн. Зазначений факт відповідачем не заперечується. За замовленням ОСОБА_1 (власник Автомобіля 1 - примітка суду) проведено огляд пошкодженого автомобіля та визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП, що підтверджується Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу № 128-10-15, згідно з яким вартість матеріального збитку, заподіяного автомобілю під час ДТП з урахуванням ПДВ становить 19 119,05 грн. Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується неправомірне володіння ОСОБА_2 . Автомобілем під час спірної ДТП, в даному випадку саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем, тобто і ОСОБА_2 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП. Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. В подальшому ОСОБА_1 подав до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування, яка останнім задоволена не була. Водночас 22.04.2016 ОСОБА_1 як цедент (первісний кредитор) та Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як цесіонарій (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування в якому погодили, що: - в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст.ст. 512 - 519 ЦК України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку із фактом настання спірної ДТП за участю Автомобіля під керуванням ОСОБА_3 відповідальність якого застрахована згідно Полісу в страховій компанії Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» (п. 1.1); - внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із спірної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від відповідача, в передбачених законом випадках (п. 1.2); - характеристика права вимоги, що передасться цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передасться цедентом, складає 15 932,54 грн. (п. 1.3). 30.04.2016 Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як клієнт та відповідач як фактор уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-04/2016 (далі Договір факторингу), за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору, зокрема, з вищевказаного договору відступлення права вимоги від 22.04.2016 на суму 15 932,54 грн. (п. 14 Додатку № 1 до вказаного договору). В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 516 079,30 грн. (п.п. 1.2, 1.3). Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є страхова компанія - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», відповідач у порядку, передбаченому Законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна». За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. За таких обставин, з 30.04.2016 кредитором у зобов`язанні щодо виплати спірного страхового відшкодування за Полісом є позивач. Водночас Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України» спірне страхове відшкодування позивачу не виплатило. При цьому, як слідує з матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» під час розгляду якої позивачем подано заяву про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, з урахуванням уточнень до якої, за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу загальна сума вимог - 24 822,09 грн., в тому числі: 15 932,54 грн. - сума страхового відшкодування, 962,50 грн. - 3 % річних, 3 943,91 грн. - інфляційні втрати, 3 983,14 грн. - пеня. Вказані грошові вимоги визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали попереднього судового засіданні від 15.06.2018 у справі №910/842/18, якою Господарським судом міста Києва, серед іншого, позивача визнано конкурсним кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» першої черги на суму 9 547 674, 57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 1 835 120,95 грн., загальна сума 15 298 994, 30 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визнано погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, позивача першої черги на суму 9 555 040,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 6 868 953,48 грн., загальна сума 20 340 192, 80 грн. З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.09.2019 про виплату боргу, у якій, серед іншого, просив сплатити за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, загальна сума вимог становить 24 822,09 грн. Відповідач 20.09.2019 виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 15 932,54 грн. Отже, невиплаченою залишилась частина зобов`язань щодо сплати 3% річних, пені та інфляційних втрат З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 962,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 943,91 грн. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як встановлено вище, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем, тобто, і ОСОБА_4 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), мало відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, проте вказану юридичну особу було ліквідовано. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. За змістом пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому п. 20.3 ст. 20 Закону визначає, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Отже, саме відповідач, з огляду на положення Закону, має обов`язок з відшкодування шкоди на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Спір у цій справі виник з огляду на відмову відповідача виплатити нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування за Полісом, суми 3 % річних та інфляційних втрат. За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Так як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Отже, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як встановлено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, а відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, наявність вказаного обов`язку не потребує доведення. Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних та інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Згідно з п. 20.3 ст. 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до відповідача обов`язків за договором страхування, відповідач виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування відповідачем шкоди на умовах, визначених цим Законом - не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується відповідачем у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а на переході до відповідача обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону. Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору факторингу - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на відповідача (відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону та пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення відповідачем виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення. Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, предметом розгляду у якій також були вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму несвоєчасно виплаченого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування. За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства. Щодо заяви відповідача до застосування до спірних правовідносин строку позовної давності слід зазначити про таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Отже, за грошовими зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Враховуючи те, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі Полісу, є грошовим зобов`язанням, право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика саме у відповідача. При цьому, аналіз положень пунктів 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на відповідача. Отже, з урахуванням положень підпункту «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону, обов`язок відповідача з відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, яким, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси. Вказана правова позиція викладена у вищезгаданій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19. Отже, так як право вимоги потерпілого до відповідача за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика, тобто у цій справі з 17.09.2019 (дата поставлення господарським судом міста Києва ухвали у справі № 910/842/18 про ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами - примітка суду), звернення позивача до суду з цим позовом у січні 2022 року свідчить про те, що з вказаним позовом позивач звернувся в межах трирічного троку позовної давності. Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 962,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 943,91 грн. Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено. Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 910/21401/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 910/21401/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 910/21401/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21401/21. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді Є.Ю. Шаптала А.І. Тищенко