Постанова 4873 № 910/17333/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" жовтня 2022 р. Справа№ 910/17333/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. секретар судового засідання Місюк О.П. за участю представників: позивача - Бернацької О.В.; відповідача - Полішко Ю.В. розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 у справі №910/17333/21 (суддя - Бондаренко - Легких Г.П.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про стягнення заборгованості в розмірі 821443,89 грн, з яких 40971,67 грн основної заборгованості, 480430,56 грн пені, 171860, 53 грн - 3% річних та 128181,31 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу №18-519-РО від 06.11.2018 (далі - договір). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого йому газу у період листопад 2018 року - липень 2020 року за договором №18-519-РО купівлі - продажу природного газу від 06.11.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17333/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 (повний текст рішення складено 19.07.2022) у справі №910/17333/21 позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про стягнення 821443,89 грн задоволено з урахуванням часткового задоволення клопотання Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про зменшення розміру пені на 50%. Стягнуто з Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 40971,67 - основного боргу, 240215,28 грн - пені, 171860,53 грн - 3% річних, 128181,31 грн - інфляційних втрат, а також 12321,66 грн судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача 240215,28 грн пені, 171860,53 грн 3% річних, 128181,31 грн інфляційних втрат, 12321,66 грн судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. На переконання скаржника, позивачем використана невірна методика розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань (використано методику розрахунку інфляційних втрат за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду використовується борг збільшений на індекс інфляції попереднього місяця), в підтвердження чого відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19. Також відповідач вказує, що в порушення вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України позивач здійснював розрахунки 3% річних, пені та інфляційних втрат включаючи вихідні, святкові або інші неробочі дні. Крім того апелянт стверджує, що в силу ст. 6 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» нараховані позивачем пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 апеляційну скаргу у справі №910/17333/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Перевіривши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи", суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору за її подання у встановленому законом розмірі, у зв`язку з чим, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2022 апеляційну скаргу у справі №910/17333/21 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги. Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 у справі №910/17333/21, справу призначено до розгляду на 18.10.2022, надано позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. В межах встановлених судом процесуальних строків позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України. 18.10.2022 до суду апеляційної інстанції від Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" надійшло клопотання про закриття провадження у справі №910/17333/21. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що 06.09.2022 постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1075 включено Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. А тому, на переконання відповідача, з 06.09.2022 предмет спору, який існував до порушення у справі, припинив існування, що є підставою для закриття провадження у даній справі. В судовому засіданні 18.10.2022 представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник відповідача вказував на наявність підстав для закриття провадження у справі. Разом з тим просив суд, у разі відмови в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, задовольнити вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній та скасувати оскаржуване рішення. Представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі вказавши, що включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу не свідчить про відсутність предмету спору, оскільки відповідач не надав жодних доказів із яких би вбачалося, що він включений до Реєстру у тому числі і за спірним договором від 06.11.2018 №18-519-РО. Просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм права. Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.11.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (додатковою угодою №6 до договору назва змінена, теперішнє найменування - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", продавець) та Дочірнім підприємством "КиївГазЕнереджи" (покупець) укладено договір №18-519-РО купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), згідно п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. У подальшому, до договору було укладено додаткові угоди №1 від 29.11.2018, №2 від 26.12.2018, №3 від 18.01.2019, №4 від 28.02.2019, №5 від 20.03.2019, №6 від 29.03.2019, №7 від 19.04.2019, №8 від 13.05.2019, №9 від 21.06.2019, №10 від 25.06.2019, № 11 від 15.07.2019, №12 від 22.07.2019, №13 від 20.08.2019, №14 від 30.09.2019, №15 від 21.10.2019, №16 від 22.11.2019, №17 від 28.12.2019, №18 від 30.01.2020, №19 від 27.02.2020, №20 від 23.03.2020, №21 від 23.04.2020, №22 від 30.04.2020, №23 від 27.05.2020, №24 від 25.06.2020, №25 від 03.07.2020, №26 від 27.07.2020, якими змінювалися періоди постачання природного газу, обсяги та ціна газу, порядок та умови передачі природного газу, а також строк дії договору, який згідно додаткової угоди №25 від 03.07.2020 діє в частині продажу природного газу до 31 липня 2020 року (включно). Пунктом 1.2 договору передбачено, що природний газ, що придбавався за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для впровадження їх виробничо-комерційної діяльності). Відповідно до положень п. п. 3.1, 3.2 договору продавець передає покупцеві природній газ у віртуальній точці в газопроводній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформляється актом приймання-передачі. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 31 липня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору). Вказані вище договір купівлі-продажу та додаткові угоди до нього підписано належним чином та скріплено печатками сторін. На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача у період листопад, грудень 2018, січень-грудень 2019, січень-липень 2020 природний газ на загальну суму 10842962,09 грн, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 30.11.2018 на суму 1100348,03 грн; від 31.12.2018 на суму 1450870,98 грн; від 31.01.2019 на суму 1545092,04 грн; від 28.02.2019 на суму 1198512,41 грн; від 31.03.2019 на суму 949281,58 грн; від 30.04.2019 на суму 352273,90 грн; від 31.05.2019 на суму 110709,58 грн; від 30.06.2019 на суму 51737,82 грн; від 31.07.2019 на суму 42226,09 грн; від 31.08.2019 на суму 38676,54 грн; від 30.09.2019 на суму 55088,39 грн; від 31.10.2019 на суму 135361,04 грн; від 30.11.2019 на суму 603464,70 грн; від 31.12.2019 на суму 816922,45 грн; від 31.01.2020 на суму 936301,68 грн; від 29.02.2020 на суму 715766,09 грн; від 31.03.2020 на суму 470608,18 грн; від 30.04.2020 на суму 178012,54 грн; від 31.05.2020 на суму 41894,18 грн; від 30.06.2020 на суму 25987,57 грн; від 31.07.2020 на суму 23826,30 грн. Зазначені обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи копіями вищевказаних: договору, додаткових угод до нього, актів приймання-передачі природного газу, а також поясненнями представників сторін. У розділі 6 договору сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків. Так, відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем купівлі-продажу газу. Згідно із умовами пункту 6.4 договору за наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем: - у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов`язані з одержанням виконання; - у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; - у третю чергу погашається основна сума заборгованості. Як зазначає позивач, і це підтверджується залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок та відомістю позивача з операцій по Дочірньому підприємству «КиївГазЕнерджи» з 01.01.2018 до 31.12.2019, копією листа відповідача від 10.01.2019 №05/01 про зміну призначення платежу, а також не заперечується самим відповідачем, останній здійснював оплату за отриманий природний газ із порушенням умов пункту 6.1 договору, а саме - допускаючи прострочення в оплаті. Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення. Згідно із п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5-ть років. Прострочення оплати відповідачем природного газу із порушенням умов п. 6.1 договору стало підставою для нарахування позивачем 40971,67 грн заборгованості за договором (17145,37 грн за червень 2020 року та 23826,30 грн за липень 2020 року), пені у розмірі 480430,56 грн, 3 % річних у розмірі 171860,53 грн та інфляційні втрати у розмірі 128181,31 грн за прострочення виконання грошових зобов`язань, та звернення до господарського суду з відповідним позовом. Відповідач заперечував проти позовних вимог вказуючи при цьому на те, що заявлені позивачем суми штрафних та фінансових санкцій підлягають списанню на підставі абз. 3 ст. 6 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ, який набрав чинності 29.08.2021 (далі - Закон №1639). Також Дочірнє підприємство «КиївГазЕнерджи» просило суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%. За результатами розгляду спору, суд першої інстанції встановивши, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, визнав правомірними вимоги позивача щодо нарахування для стягнення суми основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Разом з тим, місцевий господарський суд, оцінивши інтереси обох сторін та суспільно-економічне значення діяльності відповідача, ступінь виконання зобов`язання, розміру пені, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 % до 240215,28 грн. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з наступних підстав. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Як слідує з матеріалів справи та сторонами не оспорюється, на виконання умов договору №18-519-РО від 06.11.2018 позивач передав у власність відповідача у період листопад, грудень 2018, січень-грудень 2019, січень-липень 2020 природний газ на загальну суму 10842962,09 грн. При цьому, відповідач лише частково сплатив вартість переданого природного газу, тоді як залишається неоплаченим природний газ за червень 2020 у розмірі 17145,37 грн та за липень 2020 у розмірі 23826,30 грн. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та зважаючи на обставини визнання учасниками справи наявності у відповідача основного боргу з оплати природного газу за червень, липень 2020 року у розмірі 40971,67 грн, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості основного боргу обгрунтовано задоволено місцевим господарським судом. Отже, виходячи з положень ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 232 ГК України пеня за цим Кодексом визнається штрафною санкцією, нарахування якої, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У зв`язку із порушенням відповідачем умов п. 6.1. договору в частині своєчасної та повної оплати природного газу, позивачем за період з листопада 2018 року по липень 2020 року, на підставі п. 7.2 договору, з дотриманням вимог ст. 232 ГК України, нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 480430,56 грн, згідно із детальним розрахунком наданим до позову. У розумінні ст. 230 ГК України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання. Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Судом апеляційної інстанції перевірено здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням заявленого періоду та встановлено, що пеня нарахована вірно, із урахуванням кінцевого терміну оплати, визначеного договором, встановленої договором ставки пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також відповідає приписам ст. ст. 230, 231 ГК України та ст. 549 ЦК України, в зв`язку з чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в цій частині. Що стосується часткового задоволення місцевим господарським судом клопотання відповідача та зменшення нарахованої позивачем до стягнення пені до 50 % від розрахованої позивачем, а саме, до 240215,28 грн, судова колегія зазначає наступне. Відповдіно до матеріалів справи, 01.02.2022 відповідач, на підставі норм ст. 233 ГК України, звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 90%. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на такі обставини: - господарська діяльність відповідача є об`єктом державного регулювання, зокрема, шляхом: ліцензування; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цінових інновацій та пільг; - на Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям, в результаті чого відповідач не отримує прибутку, а його господарська діяльність є збитковою; - згідно звітів Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про фінансові результати, відповідач в 2019 році мав збиток у розмірі 43482000,00 грн, у 2020 році збиток становив 162253000,00 грн, а на кінець вересня 2021 року збиток від операційної діяльності склав 258497000,00 грн; - нарахування та стягнення з відповідача пені у повному обсязі, зважаючи на катастрофічну неспроможність населення розрахуватися за спожитий природний газ, а також на встановлені для відповідача зобов`язання постачати природний газ у спірний період населенню за регульованою ціною, призведе до порушення загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності; - порушення зобов`язання Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" за спірним договором не потягло значних збитків для Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано до суду звіти про фінансові результати за 2019 рік, 2020 рік, 9 місяців 2021 року. Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналіз приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №914/2202/18. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб`єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі №916/553/19, від 22.11.2019 у справі №922/937/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі №904/3546/19). Як встановлено матеріалами справи, відповідачем дійсно допущено порушення умов договору, що полягає у несвоєчасній оплаті поставленого природного газу. Таким чином позивач, згідно з умовами договору, має право на нарахування штрафу. Однак, враховуючи причини невиконання умов договору відповідачем (можливість своєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе за умовами договору грошових зобов`язань ставиться в залежність від оплати релігійними організаціями спожитого природного газу), показники скрутного фінансового становища на підприємстві тостаннього (на кінець вересня 2021 року відповідач мав збиток від операційної діяльності у розмірі 258497000,00 грн) та ту обставину, що згідно спірного договору на Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" покладено спеціальні обов`язки з постачання природного газу виключно для потреб релігійних організацій, колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 480430,56 грн не відповідає передбаченим у ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив і межі здійснення цивільних прав, зазначивши, що при здійснені своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб…, не допускаються дії особи, що вчиняється з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.ч. 2, 3 ст.13 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 відмітила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом. Стягнення ж з відповідача 480430,56 грн пені, тоді як сума основного боргу за договором складає 40971,67 грн, є явно неспіврозмірною з порушеним інтересом позивача. А тому, з огляду на вищевикладене, колегія суддів беручи до уваги поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, фінансове становище відповідача та суспільно-економічне значення його діяльності, погоджується з судом першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 50% до 240215,28 грн. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, доказів завдання збитків позивачу з боку відповідача внаслідок невиконання останнім зобов`язань за договором постачання природного газу та інших негативних наслідків матеріали господарської справи не містять. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 17186,53 грн та 128181,13 грн інфляційних втрат, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної статті нарахування на суму боргу трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. До позовної заяви Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" долучено детальний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з якого слідує, що розрахунок здійснено від кожного акта приймання-передачі окремо за спірний період. Контррозрахунку нарахованих фінансових санкцій відповідачем суду надано не було. Натомість, скаржник вказує на те, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивач використовував невірну методику. Так, апелянт зауважив, що позивач при розрахунку суми інфляційних нарахувань помилково використав як базу для нарахування інфляційної складової боргу суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат попередніх періодів. Вказуючи на помилковість використаної методики покликався на постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19. Колегія суддів дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу, погоджується із судом першої інстанції про його обґрунтованість та вірність, тоді як наведені твердження скаржника суд визнає помилковими, з урахуванням наступного. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови). Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання. Водночас, ч. 1 ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини. Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті. З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. п. 1-1, 4 Порядку). Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 постанови КМУ №1078). Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю. Касаційним судом зазначено (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19), що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося). У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду. При цьому суд касаційної інстанції відмітив, що такий спосіб розрахунку інфляції за ст. 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами. Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати на суму 128181,13 грн за зобов`язаннями: січня 2019 року у розмірі 49861,23 грн; лютого 2019 року у розмірі 27641,43 грн; березня 2019 року у розмірі 12277,83 грн; квітня 2019 року у розмірі 2075,78 грн; травня 2019 року у розмірі 1211,97 грн; червня 2019 року у розмірі 882,12 грн; липня 2019 року у розмірі 849,16 грн; серпня 2019 року у розмірі 503,53 грн; вересня 2019 року у розмір 840,71 грн; жовтня 2019 року у розмірі 673,02 грн; листопада 2019 року у розмірі 4215,78 грн; грудня 2019 року у розмірі 4065,00 грн; січня 2020 року у розмірі 7490,41 грн; лютого 2020 року у розмірі 9237,92 грн; березня 2020 року у розмірі 2355,86 грн; квітня 2020 року у розмірі 356,03 грн; червня 2020 року у розмірі 1716,69 грн. При цьому, згідно розрахунку інфляційних втрат, що нараховані за зобов`язаннями січня 2019 року - квітня 2020 року, червня 2020 року такий розрахунок має початкову суму основного боргу по кожному акту приймання-передачі природного газу та враховує загальний індекс інфляції за спірні періоди в яких не відбувалося погашення суми боргу, а також індекси інфляції помісячно за період червня 2020 року, в якому мало місце часткове погашення боргу відповідачем. Отже, враховуючи наведений вище порядок здійснення розрахунку інфляційних втрат, позивач за вказаний розрахунковий період методологічно правильно включав до суми боргу за кожний розрахунковий місяць - суму боргу з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, зменшену на суму погашення заборгованості у розрахунковому місяці. Таким чином твердження скаржника про помилковість використання позивачем вищезазначеної методики розрахунку інфляційних втрат є неспроможними. При цьому висновки Верховного Суду наведені у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць не можуть враховуватись під час розгляду даної справи, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 відступила від висновків наведених у вказаних постановах. За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 128181,13 грн правомірно задоволено місцевим господарським судом. Суд апеляційної інстанції перевіривши наведений позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних з урахуванням заявлених періодів встановив, що він є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 171860,53 грн такоє є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Поряд з цим є безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем при здійсненні розрахунків 3% річних, пені та інфляційних втрат, вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки при перевірці наданих позивачем розрахунків зазначеного не встановлено. Щодо заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження у справі та тверджень стосовно того, що нараховані позивачем пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню в силу ст. 6 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», слід зазначити наступне. 29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон №1639), який передбачає врегулювання за рахунок коштів держбюджету боргів теплопостачальних підприємств та інших учасників ринку природного газу за природний газ. Статтею 2 Закону №1639 встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр). Учасники процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до Реєстру, зокрема: постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем, особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, НАК «Нафтогаз України», розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (абз. 18 ст. 1 Закону №1639). Відповідно до абз. 15 статті 1 Закону №1639 Реєстр - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ч. 1 ст.3 Закону №1639). Рішення про включення або про відмову у включенні до Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті (абз. 14 ч. 2 ст.3 Закону №1639). Абзаци 4-13 статті 1 Закону №1639 визначають заборгованість суб`єктів ринку природного газу, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач здійснює діяльність з торгівлі газом через місцеві (локальні) трубопроводи. Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" надає послуги з постачання природного газу на підставі ліцензії, виданої постановою НКРЕКП від 25.06.2015 №1838. Як убачається із умов договору (п. 1.2) та пояснень сторін, відповідач придбавав у позивача природний газ виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для впровадження їх виробничо-комерційної діяльності). Додані до матеріалів справи вищевказані копії актів приймання-передачі природного газу підтверджують факт постачання природного газу у встановленому договором порядку, зокрема, сторонами у цих актах зафіксовано, що поставлений природний газ використовується виключно для постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності). Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач є постачальником природного газу для релігійних організацій. Згідно із абз. 4-6, 10 ст. 1 Закону №1639 врегулюванню підлягає наступна заборгованість постачальників природного газу: - заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам (у тому числі суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату; - заборгованість постачальників природного газу, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, не сплачена станом на розрахункову дату; - заборгованість постачальників природного газу, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, не сплачена станом на розрахункову дату. Тобто, відповідно до положень Закону №1639 врегулюванню підлягає заборгованість постачальників природного газу виключно за договорами купівлі-продажу природного газу для постачання побутовим споживачам та за договорами про надання послуг з транспортування природного газу. Врегулювання інших видів заборгованості постачальників природного газу Законом №1639 не передбачено. Отже, з аналізу правових норм Закону №1639 вбачається, що врегулювання заборгованості постачальників природнього газу за договорами купівлі-продажу природного газу для постачання релігійним організаціям Законом №1639 не передбачено, що саме по собі унеможливлює застосування положень зазначеного Закону, у тому числі його ст. 6, до заявленої до стягнення у даній справі заборгованості (нарахованих позивачем штрафних і фінансових санкцій), яка виникла з договору. Включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу не свідчить про здійснення погашення заборгованості за спірними правовідносинами, оскільки останнім не надано до суду жодних належних доказів, що підтверджують факт врегулювання питання щодо наявної заборгованості (як то, надання копії актів звіряння взаєморозрахунків між відповідачем та позивачем за спірним договором тощо) та здійснення відповідної процедури згідно Закону №1639. До того ж, з доданих відповідачем до матеріалів справи документів (листа до Національної комісії, що здійснює державне врегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17.12.2021 №788/01 (а.с. 171, т. 1) та додатку №1 до листа від 05.01.2022 №3/01-2 (а.с. 200-201, т. 1) слідує, що відповідач реалізував право надане йому ст. 3 Закону №16-39 за зобов`язаннями грудня 2018 року, січня 2019 року у зв`язку з визнанням нечинним постанов КМУ, за договором купівлі-продажу природного газу №18-518-Н від 20.11.2018, договору на розподіл природного газу №1-РП/Н від 01.08.2015. Отже, очевидним є те, що обставини включення відповідача до Реєстру не стосуються спірних правовідносин. Відтак, відповідачем у супереч вимогам ст. ст. 13, 74 ГПК України належними засобами доказування не доведено суду факт того, що заявлені позивачем до стягнення в цій справі суми штрафних та фінансових санкцій, нараховані на підставі договору, підлягають списанню на підставі абз. 3 ст. 6 Закону №1639, у зв`язку з чим подане клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволеню. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 у справі №910/17333/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 у справі №910/17333/21 залишити без змін.

3. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 19.10.2022. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В. Андрієнко