Окрема думка КГС ВС № 910/18384/20

ОКРЕМА ДУМКА 20 жовтня 2022 року м. Київ cправа № 910/18384/20 судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г.М. за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто" про стягнення коштів, Суть окремої думки Звернувшись із касаційною скаргою на вказану постанову суду апеляційної інстанції скаржник зазначив як виключний у випадок касаційного оскарження те, що суд не дослідив зібрані у справі докази. Наведений виключний випадок касаційного оскарження передбачений пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. При цьому скаржник у своїй касаційній скарзі зазначив, що згідно із частиною 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Отже, можливість для розгляду касаційної скарги, поданої стосовно не дослідження судом зібраних у справі докази із посиланням на виключний випадок касаційного оскарження, передбачений пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а відтак і для скасування судового рішення, існує лише у разі, якщо скаржник подає касаційну скаргу одночасно із посиланням на хоча б один із виключних випадків, який передбачений пунктами 1, або 2, або 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а оскільки такого виключного випадку скаржник у касаційній скарзі не наводить, хоча і зазначає відповідні, наведені вище положення ГПК України щодо необхідності умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу належить залишити без руху та надати скаржнику можливість навести інші виключні випадки для касаційного оскарження, які передбачені відповідними пунктами частини другої статті 287 ГПК України, окрім пункту 4, з чим не погоджуюся виходячи із наступного. Згідно частини 1 статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до положень пункту 4 частини 4 статті 292 цього Кодексу касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом якщо у ній не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, якщо правові підстави для касаційного перегляду скаржником у касаційній скарзі не наведені, така касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, а залишення касаційної скарги без руху із наведених вище підстав для надання можливості скаржнику вказати відповідні підстави для касаційного перегляду означає, що крім строків на касаційне оскарження судового рішення, передбачених частиною 1 статті 288 ГПК України, колегія суддів, із чим не погоджуюся, із власної ініціативи надає скаржнику додатковий строк на касаційне оскарження судового рішення. У пункті 47 рішення Європейського суду з прав людини від 21.10.2010 у справі «Дія 97» проти України», заява №19164/04 зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Отже, із наведеного вбачається, що як особа, яка подає касаційну скаргу, так і інші учасники судового процесу, вправі очікувати застосування судом вказаних норм процесуального законодавства без надання переваги у не передбачений процесуальним законом спосіб одному із учасників судового процесу. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також зазначав про те, що процесуальні строки є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Фактично надавши скаржнику додатковий строк на касаційне оскарження судового рішення у даній справі порушено принцип юридичної визначеності щодо строків на касаційне оскарження та не дотримано правила судової процедури, визначені процесуальним законодавством, що стосуються не прийняття до розгляду і повернення судом касаційної скарги заявника. За вказаних обставин вважаю, що касаційна скарга на підставі положень пункту 4 частини 4 статті 292 ГПК України не повинна прийматися до розгляду і підлягає поверненню судом касаційної інстанції. Аналогічного правового застосування відповідних подібних за змістом положень Кодексу адміністративного судочинства України дотримується і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду що вбачається, зокрема, із ухвал: від 17.08.2020 у справі № 400/4398/19; від 10.09.2020 у справі № 640/13937/19; від 21.04.2021 у справі № 160/9243/19. Суддя Г.М. Мачульський