Постанова 4811 № 446/781/18

Справа № 446/781/18 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У.І. Провадження № 22-ц/811/317/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук при секретарі: К.О. Ждан розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, третіх осіб ОСОБА_3 , Кам"янка-Бузької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,третіх осіб Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, Кам`янка-Бузької державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно колгоспного двору, та за позовом третьої особи ОСОБА_2 до Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третьої особи Кам`янка-Бузької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право на належні частки та визнання права власності на спадкове майно колишнього колгоспного двору, - в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, в якому просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що після смерті його діда відкрилася спадщина на належне йому майно, що складається з будинку АДРЕСА_1 . При житті дід не оформив правовстановлюючих документів на спадкове майно, що стало причиною відмови нотаріуса у оформленні спадкових прав після смерті ОСОБА_5 . Він фактично вступив в управління спадковим майном, однак не може оформити спадкові права у зв`язку відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно. Крім нього, спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його дядько ОСОБА_2 та його батько ОСОБА_4 , які відмовилися від спадщини в його користь. 26.09.2018 позивач ОСОБА_1 подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив прийняти відмову ОСОБА_2 від права на належну йому 1/5 частку в майні колишнього колгоспного двору по АДРЕСА_1 на його користь; визнати ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , померлу ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право на належні кожному з них по 1/5 частці в майні колишнього колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на 2/5 житлового будинку з господарськими спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 . 19.07.2018 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 подала позовну заяву до ОСОБА_1 , Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, третьої особи Кам`янка-Бузької державної нотаріальної контори, в якій просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на 2/5 частки житлового будинку, який відносився до майна колгоспного двору та знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову покликалася на те, що будинок за адресою АДРЕСА_1 відноситься до типу господарства - колгоспний двір. У даному будинку станом на 15.04.1991 р. були зареєстровані: голова колгосного двору - ОСОБА_5 , дружина - ОСОБА_7 , син - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_4 , онук - ОСОБА_1 . Оскільки її батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , при житті заповіту не склав, належну йому на час смерті 1/5 частку у колгоспному дворі за законом прийняла його дружина, а її мати ОСОБА_7 , оскільки проживала в будинку на час смерті батька. Відтак, в майні колгоспного двору матір мала право на 2/5 частки, 1/5 частка належала їй як члену колгоспного двору, 1/5 частку вона успадкувала після смерті батька ОСОБА_5 . Її матір - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , при житті заповіту не склала, тому оскільки вона проживала разом з матір`ю до дня її смерті без реєстрації та здійснила її поховання, вважає, що фактично прийняла спадщину після смерті матері. Нотаріус повідомила її, що оскільки спадковий будинок є майном колгоспного двору, частки у якому не розподіленні між членами колгоспного двору та не здійснена державна реєстрації часток, вона не може видати їй свідоцтво про право на спадщину. 26.09.2018 третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_2 подав позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, ОСОБА_4 , в якій просив визнати ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , померлу ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право на належні кожному з них по 1/5 частці в майні колишнього колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування позову покликався на те, що він є єдиним спадкоємцем майна померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки він від свого народження по теперішній час проживав і був зареєстрований у спадковому будинку по АДРЕСА_1 . Його сестра ОСОБА_3 не може бути спадкоємцем майна померлих батьків, оскільки вона спадщину після їх смерті не прийняла - з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталась, в спірному будинку на час відкриття спадщини не проживала та зареєстрована не була. Оскільки жоден із співвласників не виготовив правовстановлюючих документів на належні їм частки вищевказаного будинку, а оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно відсутні, оформлення спадщини в нотаріальному порядку є неможливим. Вважає, що з врахуванням 1/5 частини спірного будинку, належної йому як члену колгоспного двору, та 2/5 частини успадкованих після смерті батьків, йому має належати 3/5 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . 23.01.2019 третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2 подав заяву про зміну підстав позову, у якій зазначив, що його батько ОСОБА_5 проживав і був зареєстрований все своє життя за адресою: АДРЕСА_1 . Його мати ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті батька фактично спадщини не прийняла, оскільки була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Лише з 27.09.2013 до моменту смерті, матір була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області третіх осіб ретіх осіб ОСОБА_3 , Кам"янка-Бузької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,третіх осіб Великосілківської сільської ради Кам"янка-Бузького району Львівської області, Кам`янка-Бузької державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно колгоспного двору відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_8 до Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третьої особи Кам`янка -Бузької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право на належну частку та визнання права власності на спадкове майно колишнього колгоспного двору відмовлено. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 оскаржив ОСОБА_2 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував довідку виконкому Великосілківської сільської ради № 774 від 14.09.2018 року, відповідно до якої він - ОСОБА_2 від народження по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує його проживання зі своїми батьками на момент смерті кожного з них. Вважає, що суд взяв до уваги лише Акт перевірки житлового будинку АДРЕСА_3 від 09.07.2019 року про проживання ОСОБА_2 без реєстрації в с. Горпин, що складений зі слів сусідів, які в якості свідків в судовому засіданні допитані не були та не попереджались про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і стосуються періоду в більш як 20 років, а відтак, є неналежним та недопустимим доказом. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду. Суд ухвалив оскаржуване рішення ґрунтуючись виключно на припущеннях, викладених в Акті перевірки житлового будинку від 09.07.2019 року, що не допускається положеннями ч. 6 ст. 81 ЦПК України. Так, у зазначеному Акті міститься вказівка про проживання ОСОБА_2 в с. Горпин без реєстрації «орієнтовно з 1998», одночасно конкретних років чи періоду часу в резолютивній частині цього Акта не зазначено, натомість в ньому сформульовано висновок про те, що «перевіркою встановлено, що гр. ОСОБА_2 за даною адресою проживає», відтак інформації щодо предмета доказування, а саме конкретної дати проживання ОСОБА_2 за відповідною адресою, в тому числі станом на момент смерті кожного його батьків Акт не містить (10.11.2005 р. та 10.10.2014 р.), що свідчить про його неналежність, як доказу. Вважає, що не відповідають обставинам даної справи висновки суду про ненадання ним доказів про звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та відмови у видачі такого, оскільки саме відсутність умов для оформлення спадкових прав у нотаріальній конторі та наявність спору про право, а не відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, свідчить про виникнення права на судовий захист, що власне і має місце у даному випадку. Предметом позовів у даній справі є майно колишнього колгоспного двору, свідоцтво про право на спадщину на яке в силу закону не може бути видане нотаріусом, враховуючи специфіку державної реєстрації такого права. Так, статті 123 та 124 ЦК УРСР 1963 р., які регулювали порядок визначення та виділення часток членів колгоспного двору передбачали, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Таким чином, оскільки припинення колгоспного двору, членами якого були в тому числі спадкодавці, відбулось 15.04.1991 р. в силу закону, а саме відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 р. № 885-ХІІ з введенням у дію Закону України «Про власність» і жоден з членів цього двору не здійснив виділення своєї частки в натурі в порядку, що діяв до набрання чинності Законом «Про власність», реєстрація права власності на частку в майні колгоспного двору згідно чинного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є неможливою, як в загальному порядку, так і в порядку спадкування. Як роз`яснено в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» № 4 від 24.06.1983 року, в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року, як це має місце в даному випадку, спадщина відкривається саме на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося) після смерті кожного з його колишніх членів. Як вбачається з матеріалів даної справи єдиним правовстановлюючим документом на колгоспний двір по АДРЕСА_1 є копія дубліката свідоцтва про право власності від 18.08.1989 р., яким засвідчено, що будинковолодіння дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5 , тобто без визначення часток чи вказівки про спільну часткову власність його членів, що свідчить про відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та постановити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що членами колгоспного двору, які не втратили права на частку у його майні є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яким належить по 1/5 частини спірного будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами. Водночас, відмовляючи у задоволенні його позову ( ОСОБА_1 ), районний суд керувався виключно тим, що позивачем обрано неефективний та неналежний спосіб захисту. Однак такі висновки суду суперечать приписам чинного законодавства України та обставинам справи, адже визнання права є одним із способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, і згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Поза увагою суду залишилося те, що про його порушене право свідчить те, що єдиним правовстановлюючим документом на колгоспний двір по АДРЕСА_1 , визнання права власності на частку якого є предметом даного спору, є копія дубліката свідоцтва про право власності від 28.08.1989 p., яким засвідчено, що будинковолодіння дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5 , якому будинок належить на праві особистої, а не спільної сумісної власності. Водночас, в силу закону, а саме ч. 1 ст. 120 та ч. 2 ст.123 ЦК У PCP 1963 p., майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності; розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.Таким чином, оскільки частки колишніх членів вказаного колгоспного двору не виділялись, а дублікат свідоцтва про право власності на такий не містить переліку членів колгоспного двору, як і вказівки про спільну сумісну власність на майно, то згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутні підстави для державної реєстрації прав на частку у майні колгоспного двору. Оскільки 15.04.1991 р. відбулось припинення колгоспних дворів в силу закону, а саме відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 р. № 885-ХІ1 з введенням у дію Закону України «Про власність», то здійснення виділення часток членів колишнього колгоспного двору з видачею відповідних свідоцтв, а також оформлення відмови від частки двору є неможливим згідно чинного законодавства України (жоден орган не наділений такою компетенцією). Враховуючи наведене, а також приписи п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, то його ( ОСОБА_1 ) позов про визнання права власності на частку в майні колишнього колгоспного двору і прийняття відмови від частки на його користь є ефективним та належним способом захисту. Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та постановити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 оскаржила ОСОБА_3 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що будинок за адресою АДРЕСА_1 відносився до типу колгоспний двір. У даному господарстві були зареєстровані: голова колгосного двору ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 , онук ОСОБА_1 . Оскільки її батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , при житті заповіту не склав, належну йому на день смерті 1/5 частку у вищезазначеному колгоспному дворі за законом прийняла його дружина, а її мати ОСОБА_7 , відтак в майні колгоспного двору на день смерті матері належало 2/5 частки в майні колгоспного двору. Матір померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , при житті заповіту не склала, тому оскільки вона проживала разом з матір`ю до дня смерті без реєстрації та здійснила її поховання, вважає, що прийняла спадщину після смерті матері як спадкоємець першої черги. Зазначила, що її брати відмовилися від спадщини після смерті матері ОСОБА_7 в її користь, тому крім неї спадщину після смерті батьків, яка складається з 2/5 частин в майна колишнього колгоспного двору брати не прийняли. Вважає, що суд першої інстанції неналежно оцінив надані нею докази, та безпідставно відмовив у задоволенні її позовних вимог. Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та постановити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Учасники справи в судове засідання, призначене на 06 жовтня 2022 року, не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені по час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних мотивів. Судом встановлено, що будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_4 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5 , що підтверджується дублікатом свідоцтва на право власності на будівлі від 28.08.1989 виданого виконавчим комітетом Кам`янка-Бузької ради народних депутатів, на ім`я ОСОБА_5 . Рішенням Чотирнадцятої сесії 3 скликання від 27.07.2001 за №195 Великосілківської сільської ради АДРЕСА_6 переіменовано на АДРЕСА_6. Згідно витягу з погосподарської книги Великосілківської сільської ради, виданого 19.03.2018 за №352, станом на 15.04.1991 рік в господарстві по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_5 - голова домогосподарства, ОСОБА_7 - дружина, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_1 - внук. Таким чином, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як члени колгоспного двору відповідно до положень статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) з 15 квітня 1991 року стали співвласниками майна колгоспного двору - будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та кожному з них, як членам колишнього колгоспного двору, належить по 1/5 частці такого. Голова колгоспного двору - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, повторно видним 10.02.2018 Кам`янка-Бузьким районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. Член колгоспного двору - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 13.10.2014 виконавчим комітетом Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області. Відповідно до довідки №348 від 19.03.2018, виданої виконкомом Великосілківської сільської ради, заповіт від імені ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в сільській раді не посвідчувався. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , його батьком значиться ОСОБА_4 , відповідно ОСОБА_5 є його дідом, ОСОБА_6 - бабою. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , повторно виданого Кам`янка-Бузьким районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області 21.02.2018, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батьком значиться ОСОБА_5 матір`ю ОСОБА_6 . Третя особа,яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його батьком значиться ОСОБА_5 , матір`ю ОСОБА_6 ( Свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ). З листа приватного нотаріуса Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу від 21.03.2018 №351 вбачається, що на усне звернення ОСОБА_1 у порядку консультації приватний нотаріус повідомив, що на підставі документів, які він 10.11.2005 подав нотарісу з метою прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_9 , спадкова справа не може бути заведена у зв`язку відсутністю правовстановлюючих документів на майно, а саме: Свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду. Постанова про відмову ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину приватним нотаріусом не виносилась. Згідно заяви про відмову від спадщини від 11.12.2017, поданої суду, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , відмовився від своєї частки в майні колишнього колгоспного двору - житловому будинку АДРЕСА_1 на користь сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . Згідно довідки виконкому Великосілківської сільської ради №774 від 14.09.2018, виданої виконкомом Великосілківської сільської ради, ОСОБА_2 від народження по теперішній чає зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Згідно довідки виконкому Великосілківської сільської ради №776 від 14.09.2018 ОСОБА_6 була зареєстрована з 01.02.2005 по 27.09.2013 за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно листа виконавчого комітету Великосілківської сільської ради від 22.03.2018, наданого на адвокатський запит ОСОБА_10 , в шестимісячний термін після сметрі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заяв про прийняття спадщини у сільську раду не надходило. ОСОБА_6 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ) дійсно проживала без реєстрації зі своїм чоловіком ОСОБА_5 до дня його смерті і після його смерті продовжувала проживати в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №137 від 20.02.2019, виданою виконавчим комітетом Великосілківської сільської ради. Як вбачається з довідки №213 від 26.03.2019, виданої виконавчим комітетом Великосілківської сільської ради, заява про відмову від спадщини ОСОБА_11 зареєстрована в реєстрі №69 анульована 21.07.2016 та заява про відмову від спадщини ОСОБА_2 зареєстрована в реєстрі за №68 також анульована 21.07.2016. З Акту перевірки житлового будинку АДРЕСА_3 від 09.07.2019, складеного комісією в складі в.о. старости ОСОБА_12 , діловода сільської ради ОСОБА_13 , депутата сільської ради ОСОБА_14, яка провела перевірку житлового будинку АДРЕСА_3 на предмет проживання в ньому громадян встановлено, що в будинку без реєстрації орієнтовно з 1998 року проживає ОСОБА_2 . Власник житлового будинку відсутній. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права. Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року. Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року. Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року №

48. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Як роз`яснено у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів. У підпункті г) пункту 6 Постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Вказані висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18). Згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом. У відповідності до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Відповідно до вимог ст.548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Крім того, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом). Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України). Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 посилався на те, що він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 , оскільки від народження по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , тобто на момент смерті постійно проживав разом із ними, що в силу приписів ч.3 ст.1268 ЦК України свідчить про прийняття ним спадщини. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 в позовній заяві про визнання за нею 2/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 посилалася на те, що вона вважається такою, що фактично прийняла спадщину, оскільки до дня смерті проживала разом з матір`ю ОСОБА_6 , яка фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка , а її батька ОСОБА_5 , здійснювала за нею догляд та здійснила поховання матері. Позивач ОСОБА_1 зазначав, що прийняв спадщину після свого діда фактом проживання в будинку, який є спадковим майном, оскільки спадкоємці першої черги спадщину не прийняли. Зокрема, його дядько ОСОБА_2 та його батько ОСОБА_11 , як спадкоємці першої черги за законом, відмовилися від спадщини в його користь, а спадкоємець ОСОБА_3 не вчинила жодних дій, які би свідчили про прийняття нею спадщини. Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що такі не надали суду належних доказів відмови натаріуса у видачі їм свідоцтв про право на спадщину за законом, що підтверджувало би неможливість оформлення ними спадкових прав в позасудовому порядку, відтак звернення їх до суду за захистом свого порушеного права є передчасним та неефективним. З таким висновком суду колегія суддів погоджується, оскільки, як зазначається в п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року при розгляді справ даної категорії свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством; за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. Лише у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006. Таким чином, зверненню ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до суду з указаними позовами мало передувати вирішення питання про видачу їм нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, чи відмову у видачі таких. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду доказів того, що вони в установленому законом порядку зверталися до нотаріуса, органу чи службової особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину та що нотаріус відмовив їм у видачі таких свідоцтв, їх право на спадкування не може вважатися порушеним. Крім того, відповідно до змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК України обов`язок визначати відповідача у справі покладено на позивача. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні такого позову. У справах про визнання права власності в порядку спадкування за законом позивачем може бути суб`єкт, який вважає себе спадкоємцем за законом або за заповітом, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів на майно, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, наявністю щодо цього права заперечень з боку третіх осіб, тощо. Належними відповідачами за такими позовами є спадкоємці, як такі, що прийняли спадщину, так і ті, що спадщину не прийняли з тих чи інших причин і не усунуті від права на спадкування. Як встановлено судом, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті їх батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Однак, такі не були залучені позивачами до участі у справі в якості відповідачів. Натомість, в якості відповідача позивачем ОСОБА_1 залучено до участі у справі Великосілківську сільську раду Кам`янка-Бузького району Львівської області, матеріально-правовий зв`язок якої з позивачем по справі з приводу визнання за останнім права власності на спадкове майно відсутній. Оскільки визнання позову неналежним відповідачем порушує права інших осіб, які не були залучені до участі у справі, то таке визнання позову позбавлене правового сенсу та будь-якого правового значення (постанова Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/5000/18). Крім того, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання. Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарг та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2022 року. Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2022 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: О.М. Ванівський О.Я. Мельничук