Постанова 4812 № 487/1949/22

18.10.22 22-ц/812/872/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 жовтня 2022 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Стрілець К.О., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/1949/22 за апеляційною скаргою Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на рішення, яке постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Лагоди Анатолія Анатолійовича у приміщенні цього суду 09 серпня 2022 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку, у с т а н о в и л а : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП ММР «Миколаївелектротранс» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку. Позов мотивовано тим, що з 05 липня 2021 року ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта КП ММР «Миколаївелектротранс». 29 березня 2022 року директором КП ММР «Миколаївелектротранс» видано наказ №95 «Про призупинення дії трудових відносин», яким з 01 квітня 2022 року на час дії воєнного стану призупинено дію трудових договорів, зокрема, з позивачем, на підставі норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». В день видачі наказу позивача було ознайомлено з його змістом під підпис. Після ознайомлення з текстом вказаного наказу позивач подав до керівника відповідача свої заперечення з проханням скасувати вказаний наказ, оскільки позивач має можливість виконувати роботу за посадою, а відповідач може надати йому роботу. Відповіді від відповідача на таке звернення позивач не отримав. Позивач зазначає, що відповідно до роз`яснень Мінекономіки України головною умовою для призупинення дії трудового договору є одночасна абсолютна неможливість надання роботодавцем працівнику роботи, та не неможливість її виконання працівником. Як на момент винесення оскаржуваного наказу, так і натепер, підприємство працювало в звичайному режимі, діяльність та фінансування КП ММР «Миколаївелектротранс» не зупинялись, прибуток отримувався, структурні підрозділи були забезпечені роботою і виконували свої завдання, юридична робота (договірна, наказна, судово-претензійна діяльність, тощо) не зупинялась. Більше того, за наявною у позивача інформацію, через незначний проміжок часу на роботу в юридичний відділ відповідача прийнято нового юриста. Разом з тим, викликають сумніви законності та обґрунтованості самого порядку (процесу) визначення кола осіб, з якими вирішено призупинити дію трудових договорів. Оскаржуваний наказ не містить жодних обґрунтувань чи посилань на висновки комісій, як і не містить обґрунтувань відповідного управлінського рішення керівника у випадку одноосібного прийняття рішення (наказу). Також оскаржуваний наказ за формою та змістом не відповідає вимогам чинного законодавства. Назва наказу №95 «Про призупинення дії трудових відносин», в той час як згідно з абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а сама ж стаття регламентує призупинення дії саме трудового договору, а не відносин. У наказі не зазначено причини (підстави) неможливості надання роботи (активні бойові дії, зупинення виробництва, пошкодження майна, відсутність замовлень, тощо), а також про зобов`язання бухгалтерії на час призупинення дії трудового стану нараховувати заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати та фіксувати розмір ЄСВ, який підлягав би виплаті із сум заробітної плати та компенсаційних витрат. Крім того, на думку позивача, відповідач безпідставно вніс запис про призупинення трудових відносин до трудової книжки позивача, що не передбачено законодавством. Позивач вважає, що директор КП ММР «Миколаївелектротранс» при видачі оскаржуваного наказу мав на меті вивести з підприємства працівників, які бажають працювати в правовому полі. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ КП ММР «Миколаївелектротранс» № 95 від 29 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових відносин» в частині призупинення дії трудового договору із позивачем, поновити дію трудового договору із позивачем з 01 квітня 2022 року та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 квітня 2022 року. 13 липня 2022 року відповідач, діючи через представника - адвоката Гриненко Т.В., надав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив мотивований тим, що оскаржуваний наказ був прийнятий відповідно до положень статей 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та з огляду на введення в Україні воєнного стану і обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, що знайшло своє підтвердження в Указі Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022. Відповідач зауважує, що роботодавець не в змозі забезпечити для позивача безпечні умови праці, які в значній мірі змінилися в умовах воєнного стану, тому прийняття такого наказу стало вимушеним кроком. Основною функцією підприємства є комплексне вирішення проблеми пасажирських перевезень в місті, тому в першу чергу було необхідним забезпечити роботою водіїв міського електричного транспорту (трамваїв та тролейбусів), а також обслуговуючого персоналу, забезпечувати їх засобами безпеки (бронежилета). Не зважаючи на це, багато хто з працівників виїхали з міста, 61 особа звільнились через бажання покинути Україну через збройний конфлікт. Для раціонального використання та розподілу ресурсів підприємства було зроблено перерозподіл обов`язків. У зв`язку з тим, що позивач є юрисконсультом, який не має іншої професії та досвіду іншої роботи, затребуваної на підприємстві під час воєнного стану, запропонувати йому іншу посаду не було можливості. 19 липня 2022 позивачем було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. У вказаній відповіді позивач вважає міркування та аргументи відповідача помилковими та безпідставними, та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 серпня 2022 року позовні вимоги задоволені. Визнано незаконним та скасовано наказ КП ММР «Миколаївелектротранс» від 29 березня 2022 року №95 «Про призупинення дії трудових відносин» в частині, що стосується юрисконсульта юридичної служби ОСОБА_1 . Поновлено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору юрисконсульта юридичної служби КП ММР «Миколаївелектротранс» Роїка О.Г. Стягнуто з КП ММР «Миколаївелектротранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 09 серпня 2022 року в розмірі 79794 грн. Рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Рішення мотивовано тим, що відповідач не надав відповідних належних та допустимих доказів які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання відповідачем виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності. До того ж, відповідач не надав суду рішення комісії про встановлення простою, який визнається таким, що виник не з вини працівників, комісією визначаються працівники, які можуть прибути на роботу але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями (наказ від 24 лютого 2022 року № 81, від 09 березня 2022 року № 86), а також доказів відсутності позивача на робочому місці до 01 квітня 2022 року. В апеляційній скарзі КП ММР «Миколаївелектротранс» вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги за змістом аналогічні відзиву на позовну заяву, подану відповідачем до суду першої інстанції. Так, відповідач зазначає, що положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про призупинення дії трудового договору є вимушеним заходом і дозволяє роботодавцю призупинити дію договору з будь-яким працівником, незгода якого не впливає на його застосування. Відповідач зауважує, що роботодавець вимушений був видати оскаржуваний наказ, оскільки не в змозі був забезпечити для позивача безпечні умови праці, тоді як позивач з 24 лютого 2022 року не прикладав зусиль до того, що сумлінно виконувати трудові обов`язки і періодично не з`являвся на роботі. Основною функцією підприємства є комплексне вирішення проблеми пасажирських перевезень в місті, тому в першу чергу було необхідним забезпечити роботою водіїв міського електричного транспорту (трамваїв та тролейбусів. Для раціонального використання та розподілу ресурсів підприємства було зроблено перерозподіл обов`язків. У зв`язку з тим, що юрисконсульту, який не має іншої професії та досвіду іншої роботи, затребуваної на підприємстві під час воєнного, не було можливості запропонувати йому іншу роботу. Посилання позивача на те, що підприємство продовжує працювати, не в повній мірі відповідає дійсності, оскільки відповідач прийняв заходи по зміні в організації роботи, розподілу ресурсів та потужностей. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити рішення суду без змін, а скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що аргументи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якими обов`язковою умовою призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість як роботодавця надавати роботу так і працівника її виконувати. Позивач вважає, що відповідач мав можливість надати йому як юрисконсульту роботу, а він, в свою чергу, міг її виконувати, отже не було підстав для видання оскаржуваного наказу. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частина 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з КП ММП «Миколаївелектротранс» та обіймає посаду юрисконсульта юридичного відділу (а.с.15-16). Згідно з наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 24 лютого 2022 року № 81 «Про обмеження руху міського електротранспорту та режиму роботи на підприємстві» на період дії воєнного стану на підприємстві створюється спеціальна комісія, для чого затверджується її склад окремим наказом по підприємству. До повноваження комісії відносяться питання: встановлення можливості надання протягом дії воєнного часу відпустки бажаючим працівникам (основні щорічні, соціальні, залишки щорічних відпусток); з метою встановлення простою, який визнається таким, що виник не з вини працівників, комісією визначаються працівники, які можуть прибути на роботу але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями. Час простою не з вини працівника, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Працівникам які не надали підтверджень щодо поважності причин їх відсутності на робочому місці, заробітна плата не виплачується. Поважність підстав, які унеможливлюють прибуття на робоче місце працівників підприємства встановлюється комісією. Для працівників, які виконують свої трудові обов`язки на своїх робочих місцях оплату проводити в загальному порядку (а.с.46). Відповідно до наказу директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 03 березня 2022 року №86 «Про створення та затвердження складу комісії щодо роботи підприємства в умовах воєнного стану» на підприємстві створено комісію з регулювання робочого часу та оплати працівникам в умовах функціонування частини структурних підрозділів підприємства (а.с.45). Наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 29 березня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових відносин» з юрисконсультом юридичної служби ОСОБА_1 призупинено дію трудового договору з 01 квітня 2022 року з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України, що тягне за собою абсолютно неможливе надання роботодавцем та виконання працівниками роботи, обумовленої укладеними трудовими договорами, та відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.20). 31 березня 2022 року позивач подав директору КП ММР «Миколаївелектротранс» заперечення щодо наказу №95 від 29 березня 2022 року, відповідно до якого просив його скасувати. Зазначав, що підприємство на даний час функціонує у звичайному режимі (окрім обмеження руху транспорту), він має можливість виконувати свої трудові обов`язки та вважає, що підприємство може надати йому роботу (а.с.21). Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ, тут і далі в редакції, яка була чинною на день видання оспорюваного наказу) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону № 2136-ІХ в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Частиною 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам. Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником. Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Позивач у своєму запереченні на оспорюваний ним наказ вказав про готовність виконувати свої трудові обов`язки з огляду на функціонування підприємства (вхідна реєстраційна дата від 31 березня 2022 року) (а.с. 21). Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. За такого суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору і, як наслідок, для невиплати позивачеві заробітної плати, а тому з метою поновлення порушених прав останнього визнав незаконним та скасував оскаржуваний наказ та стягнув неотриману за час дії цього наказу заробітну плату. Колегія суддів погоджується з такими висновками та відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо відповідності оспорюваного наказу вимогам закону. Так як згідно із пунктом 1 розділу I «Загальні положення» посадової інструкції юрисконсульта юридичного відділу відповідача (в редакції від 18 вересня 2020 року), юрисконсульт входить до складу юридичного відділу і підпорядковується безпосередньо начальнику юридичного відділу, який розподіляє його персональні обов`язки у відповідності до норм трудового законодавства та навантаження на юридичний відділ. Відповідно до підпункту 2.1 розділу II «Завдання та обов`язки» посадової інструкції юрисконсульта юридичного відділу відповідача (в редакції від 18 вересня 2020 року) юрисконсульт юридичного відділу забезпечує додержання законності та правопорядку в діяльності підприємства й захист його правових інтересів (а.с.22). Разом з тим, відповідач не надав відповідних, належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання відповідачем виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а також про неможливість виконання ОСОБА_1 визначених трудовим договором завдань. Враховуючи, що рішення суду щодо вирішення спору по суті постановлено відповідно до вимог матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, та з дотриманням положень процесуального закону, відсутні підстави для його зміни у цій частині. Частиною 5 статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат. Суд, ухвалюючи рішення, таких приписів процесуального закону не виконав та не вирішив питання розподілу судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір та порядок сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір». Відповідно до частини 1 статті 4 цього вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсотки ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач звернувся до суду з позовом у червні 2022 року, заявивши одну вимогу немайнового характеру та одну майнову вимогу (про стягнення 79794 грн. середнього заробітку), а тому виходячи із заявлених позовних вимог та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481 грн.), судовий збір за ставками, передбаченими підпунктами 1, 2 пункту 1 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви становить 1984 грн. 80 коп. Позивач при зверненні з позовною заявою судовий збір не сплачував. У зв`язку із тим, що позовні вимоги задоволені, з відповідача в дохід держави слід стягнути відповідно 1984 грн. 80 коп. судового збору за вирішення справи судом першої інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог залишено апеляційним судом без змін, судові витрати покладаються на відповідача. Тому рішення суду в зв`язку із порушенням вимог процесуального закону щодо розподілу судових витрат на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, доповнивши висновком про розподіл судових витрат. Керуючись статтями 367-369, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 серпня 2022 року змінити, доповнивши його висновком про розподіл судових витрат. Стягнути з Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», ЄДРПОУ: 03328468, в дохід держави 1984 грн. 80 коп. судового збору за вирішення справи судом першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Ж.М. Яворська Л.М. Царюк _______________________________________________ Повний текст постанови складений 19 жовтня 2022 року