Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/2552/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2552/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 17 жовтня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: - від 29.05.2019 №0006981303 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі -ПДФО) на загальну суму 803806,65 грн., в тому числі: штрафні (фінансові) санкції - 160761,33 грн; - від 29.05.2019 №0006991303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розміри 170,00 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року позов задоволено частково. А саме, суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 29.05.2019 №0006981303 за податковим зобов`язанням в сумі 149789,12 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 37447,28грн. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Сторони не погодившись з рішенням суду першої інстанції оскаржили його в апеляційному порядку. В обгрунтування поданих апеляційних скарг, скаржники відзначили про неповне з`ясування обставини справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що АТ "Дельта Банк" проінформувало позивача, як платника податку, про прийняття рішення щодо прощення (анулювання) кредитної заборгованості сумі 3794799,51 грн. Окрім цього, банк повідомив позивача, що згідно з абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є доходом позивача, отриманим як додаткове благо, а тому йому необхідно самостійно сплатити ПДФО з такого доходу та відобразити його у річній декларації з ПДФО. В подальшому, на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 статті 79 ПК України та наказу №453 від 25.02.2019 посадовими особами Головного управління ДФС у Хмельницькій області було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих у 2014 році як додаткове благо при взаємовідносинах з АТ "Дельта Банк". За результатами перевірки складено Акт №0183/22-01-13-03/ НОМЕР_1 від 29.03.2019, яким зафіксовано наступні порушення, допущенні позивачем: - пункту 179,7 статті 179 ПК України, внаслідок чого позивачем не сплачено (занижено) податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на загальну суму 643045,32 грн.; - підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті49, пункту 179.1 статті 179 ПК України, внаслідок чого позивачем не подано декларацію про майновий стан та доходи за 2014. Висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що у 2014 році позивач отримав дохід у вигляді додаткового блага в сумі 3794799,51 грн., що підтверджується інформацією, наданою АТ "Дельта Банк" в податковому розрахунку за формою № 1ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб за ознакою "126" - дохід, отриманий платником податку як додаткове благо. Разом з тим, вказаний дохід позивач не задекларував та не сплатив до бюджету відповідні суми ПДФО. За результатом проведення перевірки відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.05.2019 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 643045,32 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 160761,33 грн., та про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 170,00 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що складовими суми прощеного (анульованого) боргу є основна сума кредиту ("тіло боргу") та відсотки, а тому додатковим благом є лише основна сума кредиту, яка підлягає оподаткуванню та включенню у податкову декларацію. Суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом протиправно здійснено розрахунок на всю суму прощеного боргу (основна сума боргу та нараховані відсотки), а отже невірно визначено базу оподаткування в цій частині. Також, суд першої інстанції відзначив про правомірність дій податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 29.05.2019 №0006991303, яким за неподання позивачем декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік визначено останньому штраф в розмірі 170 грн., оскільки неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягне за собою накладення штрафу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, виходячи з наступного. У відповідності до п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідно до визначення, наданого у пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України. Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Згідно пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання. На час існування спірних правовідносин, випадком, прямо передбаченим нормами розділу IV цього Податкового кодексу України, який призводить до оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є серед іншого, випадок отримання платником податків додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений п.п.164.2.17 п.164.2. ст.164 ПК України. Так, відповідно до абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України в редакції, чинній на час укладення договору про припинення зобов`язань до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. Відсутність в абзаці "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015. Водночас відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст. 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Разом із тим, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається до його оподатковуваного доходу. При цьому, суми процентів або пені, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходом, який призводить до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів або пені, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Зазначене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року № 321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) нараховані суми процентів, пені, штрафів тощо. Відтак, доходом кредитора може вважатися лише та сума, яка фактично була надана Банком у вигляді кредиту, тобто тіло кредиту, а відсотки за користування кредитом та підвищені відсотки, які нараховані Банком, відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не можуть вважатися доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Кредитор у разі надання платнику податку доходу у вигляді суми анульованого (прощеного) боргу повинен відобразити інформацію щодо суми доходу у податковій звітності за підсумками звітного періоду, в якому було нараховано такий дохід, а платник податку зобов`язаний відобразити вказаний дохід у річній податковій декларації та самостійно сплатити зазначену в ній суму податкового зобов`язання. Враховуючи, що нормами податкового законодавства прямо передбачено випадок, коли до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку у вигляді анульованого (прощеного) боргу як додаткове благо, у позивача згідно з п.176.1 ст. 176, п.п. 167.1, 167.2 ст. 167 ПК України, виникає обов`язок по сплаті податку з доходів фізичних осіб. Так із наданої, та дослідженої в судовому засіданні довідки АТ "Дельта Банк" від 17.12.2021 вбачається, що між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 29.10.2014 року було укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору №11087407001 (11087407000), від 18.12.2006, яким було анульовано (прощено частину заборгованості за Кредитним договором №11087407001 (11087407000) від 18.12.2006 у розмірі 315 486,57 грн., з яких: 230 571,60 грн. - тіло кредиту; 84 914,95 грн. - сума нарахованих процентів. 29.10.2014 між ОСОБА_1 та АТ "Дельта Банк", було укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору № 11239222001 (11239222000), від 23.10.2007, яким було анульовано (прощено) частину заборгованості за Кредитним договором № 11239222001 (11239222000) від 23.10.2007 у розмірі 1 163 928,75 грн., з яких: 820 978,10 грн. - тіло кредиту; 342 950,61 грн. - сума нарахованих процентів. 29.10.2014 року між ОСОБА_1 та АТ "Дельта Банк", було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору № 11127206001 (11127206000), від 12.03.2007, яким було анульовано (прощено) частину заборгованості за Кредитним договором № 11127206001 (11127206000) від 12.03.2007 у розмірі 2 315 384,19 грн., з яких: 1 851 390,30 грн. - тіло кредиту; 463 993,83 грн. - сума нарахованих процентів. Колегія суддів зазначає , що визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Отже, сума прощеного (анульованого) боргу є доходом особи, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб в порядку пункту 167.1 статті 167 і пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України лише в частині суми прощеного (анульованого) боргу за тілом кредиту. При цьому, анулювання кредитної заборгованості, що включає заборгованість за штрафними санкціями та пенею не є фактичним отриманням доходу в розумінні Податкового кодексу України та не може визначатись як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням. У зв`язку з цим, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо застосування до спірних правовідносин вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у системному зв`язку з абзацом "б" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 і підпункту 4.1.2 пункту 4.1 ст. 4 ПК України, та правомірно дійшов висновку, що борг у вигляді штрафних санкцій та пені за кредитним договором, прощений кредитором, не є додатковим благом, з якого боржник повинен сплатити податок у розумінні абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. При цьому, сума прощеного (анульованого) боргу за тілом кредиту є доходом особи, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Судовим розглядом встановлено, що загальна сума по тілу кредиту по кредитних договорах №11087407001 (11087407000) від 18.12.2006, № 11239222001 (11239222000) від 23.10.2007, № 11127206001 (11127206000) від 12.03.2007 складає 2902940 грн. (230 571,60 грн. + 820 978,10 грн. + 1 851 390,30 грн. = 2 902 940 грн). За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що анульована (прощена) банком позивачу сума процентів за користування кредитом та сума пені не є його доходом, одержаним як додаткове благо у розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню в порядку абзацу «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 цього Кодексу, тому не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку. Доводи апеляційної скарги податкового органу щодо необхідності застосування п.п. 164.2.17 «д» п. 164.2 ст. 164 ПК України в редакції на час анулювання боргу не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки відсутність у зазначеній нормі Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015. При цьому, це уточнення не змінило правового регулювання, а конкретизувало дійсний зміст наведеної норми. При вирішенні даного спору слід враховувати й положення пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), якими встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. З огляду на це визначення природи боргу (основна частина, проценти, штрафні санкції, пеня), прощеного банком, є однією із визначальних обставин, які підлягали з`ясуванню для встановлення дійсного податкового обов`язку платника в межах розглядуваних правовідносин. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 08.11.2019 по справі № 826/6780/16, від 29.01.2020 по справі № 808/1087/16, від 23.09.2020 по справі № 820/19262/14. Таким чином, позивачем за 2014 рік отримано дохід у вигляді додаткового блага (сума, яка фактично була надана банком у вигляді кредиту) в сумі 2 902 940,00 грн. Відтак, здійснений аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин справи засвідчує вірність висновку суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 29.05.2019 №0006981303 за податковим зобов`язанням в сумі 149789,12грн, та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 37447,28грн. При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо розповсюдження на спірні правовідносини вимог п. 8 підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України, відповідно до якого не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Так, відповідно до абзацу 2 вказаної норми дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року. Враховуючи, що договір про припинення зобов`язань укладений позивачем з банком у 2014 році, до спірних правовідносин дія п. 8 підрозділу 1 Перехідних положень ПК України не застосовується. За правилами пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Відповідно до п.п.49.1 ст. 49 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу. Пунктом 179.1 статті 179 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Згідно п.179.7 цієї статті, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Таким чином, відповідно до положень ПК України визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, у тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, тобто є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Отже, з урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції вірно зазначив, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, є доходом такого платника. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, у тому числі і військового збору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №802/1108/17-а, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. Доводи позивача щодо відсутності об`єкта оподаткування у зв`язку з тим, що у нього внаслідок указаних правовідносин фактично не відбулось зміни загального майнового стану чи приросту його активів у тій чи іншій формі, виходячи з наведеного вище, є безпідставними. Колегія суддів наголошує, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим, беручи на себе зобов`язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у зв`язку з чим сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням вимог п.п. «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 цього Кодексу та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 по справі №809/1578/17, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України в редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення - рішення, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Враховуючи те, що у 2014 році позивач отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, тому на підставі п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України у 2015 році у нього виник обов`язок подати до податкового органу декларацію про майновий стан і доходи, вказавши в ній суму доходу, нарахованого на його користь у вигляді прощених боргових зобов`язань та суми податку на цей дохід. Тобто, податкове повідомлення-рішення від від 29.05.2019 №0006991303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб в сумі 170 грн. відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що позовні вимоги про скасування такого податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що він не був повідомлений про проведення перевірки та не отримав відповідного наказу, судова колегія останні відхиляє, оскільки податковим органом доведено факт дотримання вимог Податкового кодексу України щодо повідомлення апелянта про проведення позапланової невиїзної перевірки. Зокрема ч.1 п.79.2 ст.79 ПКУ визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Таким чином, дана норма визначає про те, що податковий орган може приступити до проведення перевірки виключно у разі вручення платнику податків відповідних документів, порядок вручення яких регламентовано ст. 42 ПКУ. Підпунктом 42.2. ст. 42 визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Отже, податковому органу достатньо надіслати платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, відповідного наказу та повідомлення про дату час та місце проведення перевірки. З матеріалів справи встановлено, що відповідачем копія наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 25.02.2019 року №453 та письмове повідомлення від 25.02.2019 року №81 були надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 27.02.2019 року на адресу його проживання. Судом також встановлено, що конверт разом з зазначеними документами повернувся до податкового органу із відміткою "за закінченням терміну зберігання". Тобто вказане відправлення позивачем не було отримано у відділенні поштового зв`язку. Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про помилковість доводів позивача щодо порушення відповідачем процедури проведення перевірки. Колегія судів зазначає, що доводи апеляційних скарг є ідентичними тим, які були висловлені у позові та відзиві на позов та з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційних скаргах наведено не було. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.