Постанова Київський апеляційний суд № 759/27353/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/7882/2022 Справа 759/27353/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 жовтня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Миколаєць І.Ю. в м. Київ 22 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк", треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець Київського міського нотаріального округу Яцишин Андрій Миколайович про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила визнати виконавчі написи № 25512 та № 25750, вчинені 23 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. такими, що не підлягають виконанню. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 визнано неподаним та повернуто заявнику. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року та направити справу для розгляду для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що при вирішенні питання про повернення позовної заяви суд першої інстанції посилався на невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху. При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги заяву про усунення недоліків, що призвело до надмірного формалізму при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі. Вказувала, що у справах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у позивача є право обрати альтернативну підсудність за місцем його виконання. Виходячи зі змісту ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна, і право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2020 року, стягувач пред`явив виконавчий напис нотаріуса до примусового виконання за місцем проживання боржника в АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 скористалась правом вибору підсудності та подала позов за даним місцем виконання оскаржуваного напису нотаріуса, яке територіально відноситься до Святошинського району м. Києва. При цьому при визначенні підсудності спору слід враховувати, що вчинення дій приватним виконавцем щодо примусового виконання виконавчого напису шляхом звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника, накладення арешту на кошти боржника не може свідчити про те, що виконавче провадження було відкрито за місцем роботи боржника, оскільки згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України, що не може бути підставою для зміни місця виконання вже відкритого виконавчого провадження. Щодо вимоги суду надати докази на підтвердження місця роботи з метою визначення підсудності спору, вказувала, що суд відповідно до норм ЦПК України не наділений правом збирати докази, в тому числі докази на підтвердження місця роботи позивача, що не має відношення ні до суті спору, ні до вирішення питання щодо підсудності даного спору саме Святошинському районному суду м. Києва. Наголошувала, що в заяві про усунення недоліків нею було вказано про відсутність правової необхідності подавати нову редакцію позовної заяви, так як в позові були вказані всі обставини, що свідчать про наявність порушеного права позивача, нових доказів у позивача немає, як відсутні і будь-які інші підстави позову, ніж ті, що вказані в позовній заяві. Однак, повертаючи позовну заяву, суд взагалі не обґрунтував, які вимоги ухвали суду були невиконані та які перешкоди існували для прийняття позову до провадження, натомість суд обмежився висловлюванням, що вимоги ухвали суду були невиконані. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що в грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 23 листопада 2020 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчі написи на користь АТ "Ідея Банк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості: за виконавчим написом № 25512 в розмірі 86207,32 грн., за виконавчим написом № 25750 в розмірі 60532,12 грн., які було пред`явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Яцишину А.М. В рамках відкритого виконавчого провадження № 64013132 приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29 грудня 2020 року, постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15 січня 2021 року, постанову про арешт коштів боржника від 29 січня 2021 року, причому постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15 січня 2021 року була направлена за місцем роботи позивача, а саме Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана". Саме від бухгалтерії установи, де працює, позивач дізналася про існування заборгованості перед АТ "Ідея Банк". Виконавчі написи позивач вважає незаконними і такими, що не підлягають виконанню, з тих підстав, що на момент звернення з заявою про вчинення виконавчих написів сума була не безспірною. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що позивач звертається з позовом, визначаючи за своїм вибором підсудність справи та обирає його за своїм місцем проживання у відповідності до ч. 12 ст. 28 ЦПК України, однак при цьому сама зазначає, що місцем виконання виконавчого напису є місце її роботи, а саме Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", що вбачається із зазначеного позивачем місця направлення постанови, таким чином, вільне трактування місця виконання судового рішення позивачем за місцем проживання боржника є невірним, оскільки у даному конкретному випадку виконавчі дії проводяться за місцем роботи боржника. Керуючись ч. 6 ст. 175 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що для мети визначення підсудності справи позивачу необхідно повідомити актуальне місце її роботи із зазначенням повної адреси з наданням відповідних доказів. 14 лютого 2022 року копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року було отримано позивачем (а. с. 17). 21 лютого 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 на усунення недоліків, в якій вона повідомляла, що звернулась з позовом до суду першої інстанції саме за місцем виконання оскаржуваного напису нотаріуса, яким є місце проживання АДРЕСА_1 , яке територіально відноситься до Святошинського районного суду м. Києва. Позивач звертала увагу суду, що вчинення дій приватним нотаріусом щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса шляхом звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та накладення арешту на кошти боржника не може свідчити про те, що виконавче провадження було відкрито за місцем роботи боржника, оскільки згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним по всій території України, що не може бути підставою для зміни місця виконання вже відкритого виконавчого провадження; таким чином, зареєстроване місце проживання боржника, за яким і було відкрито виконавче провадження, підтверджується відміткою в паспорті громадянина України, яке додане позивачем до заяви. Відповідно, відсутні будь-які правові підстави для надання суду доказів, що підтверджують актуальне місце роботи. Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою від 22 лютого 2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуто зазначені в ухвалі від 06 грудня 2021 року недоліки. Із такими висновками апеляційний суд не може погодитись, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Відповідно до ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Наведеним вимогам ст. 175 - 177 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 відповідала. Залишаючи без руху ухвалою від 06 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що місцем виконання виконавчого напису є місце її роботи, а саме Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана", таким чином, вільне трактування місця виконання судового рішення позивачем за місцем проживання боржника є невірним, оскільки у даному конкретному випадку виконавчі дії проводяться за місцем роботи боржника, і для визначення підсудності справи позивачу згідно ч. 6 ст. 175 ЦПК України необхідно повідомити актуальне місце її роботи із зазначенням повної адреси з наданням відповідних доказів. Таким чином, судом першої інстанції залишено позовну заяву без руху з підстав, передбачених ч. 6 ст. 175 ЦПК України, залишивши поза увагою, що даним положенням закону передбачена можливість, тобто право, а не обов`язок позивача, для зазначення інших відомостей, які, на його думку, є необхідними для правильного вирішення спору. Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Апеляційний суд враховує, що на а. с. 22 - 23 знаходиться витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", місцезнаходженням якого є м. Київ проспект Перемоги, 54/1, даний витяг відсутній в переліку додатків до позовної заяви та заяви про усунення недоліків, оригінал та всі додатки до яких були повернуті позивачу, таким чином, витяг виготовлено самим судом для встановлення місцезнаходження роботи позивача. Системний аналіз положень ч. 6 ст. 175 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України дає підстави для висновку, що відсутність відомостей, які не передбачені ч. 1 - 5 ст. 175 ЦПК України, не може вважатися недоліком позовної заяви, і залишення позову без руху з підстав ч. 6 ст. 175 ЦПК України не ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 185 ЦПК України. Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов`язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону. Крім того, повертаючи позовну заяву ухвалою від 22 лютого 2022 року, суд першої інстанції не обґрунтував, які вимоги ухвали суду були невиконані та які перешкоди існували для прийняття позову до провадження, натомість суд обмежився констатацією, що вимоги ухвали суду були невиконані. Також, вважаючи, що позов мав предявлятися за місцем роботи позивача за адресою м. Київ проспект Перемоги 54/1, яка територіально відноситься до Шевченківського району м. Києва, що було самостійно встановлено самим судом, та повертаючи позовну заяву з підстав неусунення позивачем недоліків, суд першої інстанції не врахував положення ч. 9 ст. 187 ЦПК України, відповідно до якої, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Таким положенням процесуального закону суд першої інстанції мав би керуватись за умов правильності та обгрунтованості своїх попередніх висновків, викладених в ухвалі про залишення позову без руху від 06 грудня 2021 року, що місцем виконання оскаржуваних виконавчих написів, а отже і місцем пред`явлення позову, є місце роботи позивача. Разом із тим, дані висновки також є помилковими та передчасними, виходячи із наступного. За загальним правилом частини першої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання. Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Верховний Суд в своїх постановах (зокрема, в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19) виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Позивач у цій справі використала належне їй право вибору суду за правилами альтернативної підсудності, звернувшись до Святошинського районного суду м. Києва за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса, що є місцем реєстрації її проживання у Святошинському районі м. Києва, а саме АДРЕСА_1 . Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцезнаходженням його майна. Позов подано до суду за місцем виконання виконавчого напису, за місцем проживання позивача, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частині дванадцятій статті 28 ЦПК України. Апеляційний суд погоджується з обгрунтованими доводами ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, які нею наведено також в ухвалі на усунення недоліків, які безпідставно не були враховані судом першої інстанції, що вчинення дій приватним виконавцем щодо примусового виконання виконавчого напису шляхом звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника, накладення арешту на кошти боржника не може свідчити про те, що виконавче провадження було відкрито за місцем роботи боржника, оскільки згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України, що не може бути підставою для зміни місця виконання вже відкритого виконавчого провадження. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року). Відтак є достатні правові підстави вважати, що визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, що позбавляє позивача права на захист та змушує вживати додаткових заходів з метою отримати належний правовий захист та відновлення свого порушеного права. Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про визнання позову неподаним та його повернення є помилковими і не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню. Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.