Ухвала КГС ВС № 910/10299/21

УХВАЛА 17 жовтня 2022 року м. Київ cправа № 910/10299/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Булгакової І.В., розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія" (далі - Товариство) на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 за позовом акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Залізниця) до Товариства про стягнення 138 775 грн., ВСТАНОВИВ: 29.09.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 у справі №910/10299/21 і ухвалити нове рішення, яким відмовити Залізниці у задоволенні позовних вимог повністю. Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову у даній справі є стягнення 138 775 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/10299/21 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України. У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а", "в" частини третьої статті 287 ГПК України. Скаржник вказує, що рішення у даній справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки аналогічні правовідносини розглядалися в межах господарських справ №№ 914/2339/17, 916/2450/17, 910/3930/17, 910/11397/17, 916/2001/17, 905/2360/18, 905/191/21, проте, судові рішення у даних справах мають різні за змістом підходи до застосування норм матеріального та процесуального права як у судах апеляційної, так і касаційної інстанції. Також скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки за наслідками розгляду справи з відповідача стягується значна сума коштів, яка має в умовах воєнного стану значний вплив на діяльність товариства та взагалі можливість існування та здійснення господарської діяльності. Крім того судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наявним у справі доказам та наведеним аргументам і запереченням відповідача. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 138 775 грн. штрафу за невідповідність фактичної маси вантажу масі, вказаній відправником у накладній. Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України (далі - Статут) обґрунтовано тим, що відповідач як вантажовідправник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення, оскільки допустив порушення при складенні перевізних документів, а саме зазначив у накладній неправильну масу вантажу, що було виявлено під час проведення переважування та про що було складено відповідний комерційний акт. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Товариства на користь Залізниці штраф у розмірі 138 775 грн. та 2 270 грн. судового збору. Рішення судів попередніх інстанцій мотивоване доведеністю позовних вимог, оскільки саме на відправника покладається обов`язок заповнення комплекту перевізних документів (правильність внесених відомостей до накладної №65758013 підтвердив своїм підписом представник відправника - відповідача), а в матеріалах справи наявні належні докази невідповідності маси вантажу даним, зазначеним відповідачем у накладній. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2021 без змін, додатково зазначив, що: - Залізниця не зобов`язана перевіряти відповідність вказаних відправником вантажу даних, які зазначені у накладній, при прийнятті вантажу до перевезення та проводити його переважування. А вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених у накладних; - комерційний акт від 09.03.2021 №486202/166/68 підписано повноважними особами, у зв`язку з чим даний акт є належним доказом в обґрунтування господарського правопорушення згідно зі статтею 118 Статуту; - недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтями 118, 122 Статуту. При цьому зазначений штраф, відповідно до статей 118, 122 Статуту, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено. Інших обставин, які мають істотне значення та можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій, відповідачем не зазначено, у зв`язку з чим відсутні підстави для зменшення розміру присуджених до стягнення з відповідача штрафних санкцій. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Щодо наведених у касаційній скарзі доводів стосовно того, що справа має для скаржника виняткове значення Суд зазначає, що незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій, не свідчить про її незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариство на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 у справі №910/10299/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Проміндустрія" на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 у справі №910/10299/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Суддя В. Селіваненко Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова