Постанова ККС ВС № 310/1634/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2022 року м. Київ справа № 310/1634/20 провадження № 51-5935км21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_5 суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_8 прокурора ОСОБА_9 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080130003514, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Шарчіно Тюменцівського району Алтайського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Згідно з вироком суду 14 грудня 2019 року приблизно о 17:30, в темну пору доби, водій ОСОБА_1 , в порушення п.п. а) п. 2.9 Правил дорожнього руху, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ 21051» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухався проїзною частиною вул. Побєди (с. Шевченка Бердянського району Запорізької області), яка освітлена світильниками вуличного освітлення, з боку с. Азов в напрямку с. Дмитрівка, та в цей час попереду нього, по правому узбіччю у зустрічному напрямку, рухався пішохід ОСОБА_2 . Водій ОСОБА_1 , мав об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода на узбіччі, однак порушив вимоги п. 10.1. Правил дорожнього руху, перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності маневру, та з метою об`їзду вибоїн на дорожньому покритті проїзної частини, виїхав на праве узбіччя, де здійснив наїзд на ОСОБА_2 , в наслідок чого останній отримав тілесні ушкодження від яких помер. Відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи водій ОСОБА_1 , здійснюючи рух у населеному пункті повинен був керуватися вимогами пп. 12.4, 12.9, а перед зміною напрямку руху, повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху, однак дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам вищезазначених пунктів Правил. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисників, а вирок суду - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, суд при призначенні покарання належним чином не врахував дані про особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, що також залишилось поза увагою суду апеляційного суду. Крім того, захисник вважає, що розмір стягнутої на користь потерпілих моральної шкоди є необґрунтованим. Позиції учасників судового провадження Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються. Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 286 КК за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого. З матеріалів кримінального провадження убачається, що вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотримались. Судом першої інстанції встановлено, що засуджений ОСОБА_1 , керуючи автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, рухався по дорозі в населеному пункті та перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності маневру, і з метою об`їзду вибоїни на дорозі виїхав на праве узбіччя, де здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_2 . Відповідно до висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_2 настала в результаті уламкових переломів обох стегнових кісток, що ускладнилося розвитком травматичного шоку, який і став безпосередньою причиною смерті. Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання врахував характер і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та цивільну дружину, яка є інвалідом третьої групи, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Суд взяв до уваги обставину, яка пом`якшує покарання - часткове добровільне відшкодування матеріальної шкоди. Обставиною, яка обтяжує покарання суд визнав вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Зважив суд першої інстанції і на те, щопротиправні дії засудженого призвели до загибелі людини, при цьому ОСОБА_1 завдану моральну шкоду потерпілим добровільно не відшкодував. З урахуванням обставин справи, думки прокурора, а також потерпілих, котрі просили призначити максимальне покарання, передбачене за вчинений злочин, суд дійшов висновку про виправлення ОСОБА_1 в умовах ізоляції від суспільства, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Апеляційний суд, ретельно перевірив доводи апеляційних скарги захисників щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання внаслідок надмірної суворості, та обґрунтовано залишив їх без задоволення, навівши належні й достатні мотиви спростування. При цьому, суд погодився з висновком місцевого суду про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, але не на максимальний строк, з реальним його відбуванням, та з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк, передбачений законом. Підстав для пом`якшення покарання чи застосування вимог ст. 75 КК, суд не знайшов, з огляду на ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, наслідків у виді загибелі людини, а також з урахуванням наявності такої обставини, що обтяжує покарання як вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння. На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки місцевого та апеляційного судів, не встановлено. Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильне вирішення цивільного позову, то вони також є необґрунтованими. Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Як видно із матеріалів кримінального провадження, вироком суду задовлено позовні вимоги потерпілих про стягнення на їх користь по 500 000 грн із засудженого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди. Згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК). Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при визначенні розміру заподіяної ОСОБА_3 та ОСОБА_4 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , суд врахував той факт, що потерпілі зазнали душевного болю, що полягає в морально-психічних стражданнях, які потерпілі перенесли у зв`язку із трагічною смертю їх сина, котрому було лише дев`ятнадцять років, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, винним в якій є засуджений. З урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, глибини моральних страждань потерпілих, їх тривалості та ступеня негативного впливу, а також зваживши на те, що втрата батьками свого сина не може переоцінюватись в матеріальному вимірі, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позовних вимог повністю відповідає глибині моральних страждань потерпілих, принципам розумності, виваженості, справедливості та підлягає задоволенню в повному обсязі. Враховуючи викладене, рішення суду у частині задоволення цивільного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає вимогам закону, а розмір визначеної судом моральної шкоди, що підлягає стягненню із засудженого, є обґрунтованим та відповідає характеру й обсягу понесених потерпілим моральних страждань, які пов`язані з втратою сина. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи викладені в апеляційних скаргах сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову, оскільки потерпілими не обґрунтовано належним чином заявлену ними суму моральної шкоди, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення в цій частині. Зокрема суд погодився з висновками місцевого суду про те, що у зв`язку з цією трагічною подією потерпілі зазнали тяжких душевних страждань та для відновлення їх звичайного укладу життя і душевного спокою необхідно докласти значних зусиль. Відтак, з урахуванням обставин провадження та тяжкості наслідків, що настали, а також ступеня душевних страждань потерпілих у зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що розмір стягнутої з ОСОБА_1 суми в рахунок відшкодування моральної шкоди не може вважатися завищеним та несправедливим. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, рішення апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 - без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7