Ухвала КАС ВС № 640/2269/21

УХВАЛА 17 жовтня 2022 року м. Київ справа №640/2269/21 адміністративне провадження № К/990/26259/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Кашпур О.В., суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу Міністерства оборони України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у справі №640/2269/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Міноборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року, а також за листопад 2019 року; зобов`язати Міноборони України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року, з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення, а також за листопад 2019 року з урахуванням березня 2018 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року; зобов`язати Міноборони України перерахувати та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою індексацією грошового забезпечення за період з січня 2014 року по грудень 2015 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року; зобов`язати Міноборони України відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міноборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Зобов`язано Міноборони України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення в частині позовних вимог, які по суті не розглянуто, а саме: - визнано протиправною бездіяльність Міноборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по грудень 2015 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення; - зобов`язано Міноборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою та виплаченою індексацією грошового забезпечення за період з січня 2014 року по грудень 2015 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року змінено у мотивувальній частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року залишено без змін. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року скасовано в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по грудень 2015 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення. В іншій частині додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року залишено без змін. 26 вересня 2022 року відповідач засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги вбачається, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби. Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались, відносяться до справ незначної складності. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, про наявність виключних обставин наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для відповідача та становить значний суспільний інтерес, який полягає у єдиному підході судів до застосування норм як матеріального так і процесуального права. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Суд також відхиляє посилання скаржника, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки у касаційній скарзі скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення. Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд У Х В А Л И В : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у справі №640/2269/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.В. Кашпур Судді: О.Р. Радишевська С.А. Уханенко