Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1882/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1882/22 пров. № А/857/9882/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі №500/1882/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Баранюк А. З., час ухвалення рішення 23.05.2022 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив зобов`язати відповідача провести перерахунок його пенсії за віком та врахувати період роботи з 01 вересня 1977 року по 30 червня 2000 року на основі архівної довідки АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П. Завенягіна" №ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок його страхового стажу, врахувавши період роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 , врахувавши період роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 та врахувати період роботи з 01 вересня 1977 року по 30 червня 2000 року з врахуванням довідок № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та лише у відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці, надаються додаткові документи на підтвердження страхового (трудового стажу). Однак, враховуючи, що у трудовій книжці НОМЕР_1 проведено неточні записи щодо дати та номеру наказу про звільнення позивача з підприємства «Лако», а інші документи, які визначені Порядком №637, що підтверджують трудовий стаж на цьому підприємстві до територіального органу Пенсійного органу позивачем не представлено, період роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року у розрахунок його страхового стажу не враховано. Зазначає, що з метою перевірки достовірності заробітної плати позивача за період роботи з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року в АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна" зазначеної у довідці №ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року, відповідачем надіслано запит до пенсійного органу РФ м.Норильськ, однак відповідь не надійшла. Таким чином, порушень прав позивача на пенсійне забезпечення, відповідач у своїх діях не вбачає. Крім того, звертає увагу, що зарахування до стажу роботи періодів трудової діяльності є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06 грудня 2021 року призначено пенсію за віком. 15 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати до його страхового стажу період роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року, а також просив для обчислення пенсії враховувати його заробітну плату за 60 днів за період з 1984-1991 роки згідно з довідкою №ЗФ-33-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29 березня 2022 року №1062/Ц-1900-22 позивача було повідомлено про те, що до розрахунку його страхового стажу не врахований період роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року в підприємстві "Лако", оскільки у трудовій книжці дату та номер наказу про звільнення з роботи дописані іншою ручкою. Крім того, повідомлено, що до заяви про призначення пенсії позивачем подано довідки про заробіток до 01 липня 2000 року за період роботи в AT "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна" з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року. Для проведення перерахунку пенсії із заробітної плати за вказаний період 04 лютого 2022 року було направлено запит в управління Пенсійного фонду Російської Федерації в місті Норильськ з проханням перевірити заробітну плату за період роботи з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року в AT "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна". Проте на даний час акт перевірки та підтвердження даних заробітної плати по зазначених довідках не надходив. Не погоджуючись із таким діями відповідача, позивач звернувся до суду із відповідним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року в підприємстві "Лако", діяв протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що у період з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року позивач був працевлаштованим та отримував заробітну плату на підприємствах та вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці; довідки про заробітну плату, які були надані позивачем, на цей час є дійсними, містять інформацію про заробітну плату позивача, мають відбиток печатки та підпис, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу позивача з врахуванням періоду роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року і здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з врахуванням довідок про заробітну плату за період роботи в АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна" № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року за 1984-1991 роки. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено. Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Як вбачається з матеріалів справи, період роботи позивача з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року у підприємстві "Лако" не зараховано до його страхового стажу, оскільки у трудовій книжці дату та номер наказу про звільнення з роботи дописані іншою ручкою. При цьому, на час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20 червня 1974 року №162(далі Інструкція №162). За змістом п.1.2 цієї Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Відповідно до п.2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу. Згідно з п.1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією. Відповідно до п.1 вищевказаної Постанови трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п.13 цієї Постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. За змістом п.18 Постанови №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58). З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка. Відповідно до п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно з абз.2 п.6.1 Інструкції №58 у разі неправильного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Таким чином, з системного аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року на підприємстві "Лако", діяв протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Доводи апелянта колегія суддів у цій частині відхиляє з наведених вище мотивів. Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача за віком та врахувати період роботи з 01 вересня 1977 року по 30 червня 2000 року на основі архівної довідки АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім.А.П.Завенягіна" № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки, то колегія суддів зазначає наступне. За змістом ч.1 ст.40 Закону №1058-ІV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Відповідно до абз.4,5 ч.1 ст.40 Закону №1058-ІV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (із змінами, внесеними Постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-40) передбачає, що для призначення пенсії подається довідка про заробітну плату (дохід) встановленого зразка, яка видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів за відповідні роки про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де. працювала особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії подав довідки про заробіток до 01 липня 2000 року за період роботи в АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім.А.П.Завенягіна" №ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року за 1984-1991 роки. Разом з тим, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29 березня 2022 року №1062/Ц-1900-22 вбачається, що для проведення перерахунку пенсії із заробітної плати за вказаний період, відповідачем 04 лютого 2022 року було направлено запит в управління Пенсійного фонду російської федерації в місті Норильськ з проханням перевірити заробітну плату за період роботи з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року в AT "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна", однак акт перевірки та підтвердження даних заробітної плати, по зазначених довідках не надходив. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у матеріалах справи наявні докази того, що у вказаний період позивач був працевлаштованим та отримував заробітну плату на підприємствах. Вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці. Крім того, будь-яких посилань на невідповідність довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач не навів. Довідки про заробітну плату, які були надані позивачем, на цей час є дійсними, містять інформацію про заробітну плату позивача, мають відбиток печатки та підпис. Колегія суддів зазначає, що неможливість пенсійного органу здійснити перевірку довідок не може бути підставою для позбавлення права позивача на призначення пенсії, оскільки позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії згідно з вказаними довідками через неможливість перевірки їх достовірності органами Пенсійного фонду, крім того, вищезазначені обставинами виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них. Щодо покликання апелянта на втручання суду у дискреційні повноваження, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими, з огляду на наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. За приписами п.4 ч.2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до ч.4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Обрана судом форма захисту порушених прав у спірних правовідносинах не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. При цьому, колегія суддів враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року в підприємстві "Лако", діяв протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що у період з 01 березня 1984 року по 31 січня 1991 року позивач був працевлаштованим та отримував заробітну плату на підприємствах та вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці; довідки про заробітну плату, які були надані позивачем, на цей час є дійсними, містять інформацію про заробітну плату позивача, мають відбиток печатки та підпис, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу позивача з врахуванням періоду роботи з 15 листопада 1991 року по 19 червня 1995 року і здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з врахуванням довідок про заробітну плату за період роботи в АТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П.Завенягіна" № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09 липня 2018 року за 1984-1991 роки. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі №500/1882/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 17 жовтня 2022 року.