Ухвала КАС ВС № 344/5632/17

УХВАЛА про залишення касаційної скарги без руху 13 жовтня 2022 року м. Київ справа №344/5632/17 адміністративне провадження №К/990/26555/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 344/5632/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про визнання нечинними рішень, визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : 23 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - скаржник, позивач) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року. Проте, подана касаційна скарга не відповідає вимогам частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору. Натомість скаржником заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору або його відстрочення за подання касаційної скарги у даній справі на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору на момент подання касаційної скарги через збільшення цін на продукти і товари першої необхідності та відсутність доходів. Будь-яких доказів на підтвердження важкого майнового стану або відсутності доходів скаржником до матеріалів касаційної скарги не додано. При розгляді та вирішенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору суд враховує наступне. У відповідності до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору. Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити (відстрочити, розстрочити) від сплати судового збору та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення застосовується, обумовлено статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати. Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати. Суд також враховує положення частини першої статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом. У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57). Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65). Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища ("Kniat v. Poland", заява № 71731/01, п. 44; "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01, п. 63- 64). При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи («FC Mretebi v. Georgia», № 38736/04, п. 47). Так, на підтвердження важкого майнового стану та відсутності доходів скаржником до матеріалів касаційної скарги жодних доказів не додано. Такими доказами (з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 13 лютого 2018 року у справі № 800/533/17 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 240/31553/21) можуть слугувати, зокрема, довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік та довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору. За змістом частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2017 року становить 1600 грн. Як вбачається зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень у цій справі позивачем оскаржується три вимоги немайнового характеру, які у сулі першої інстанції заявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 7680 грн (1600х0,4х3х2х200%). Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Якщо касаційну скаргу подано на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в ній зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Проаналізувавши матеріали касаційної скарги, яка подана ОСОБА_1 , колегія суддів встановила, що відповідач у касаційній скарзі не зазначила жодної з передбачених статтею 328 КАС України підстав, на яких подається касаційна скарга, а лише процитувала положення статті 328 КАС України. Крім того, у касаційній скарзі наявні посилання на фактичні обставини справи та узагальнено зазначено про порушення норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України. Вказане дає підстави стверджувати, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України. З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовими рішеннями із урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цими судами. Необхідно чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на їх думку, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З огляду на вищезазначене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки заявник у касаційній скарзі не обґрунтував наявність підстав касаційного оскарження передбачених статтею 328 КАС України. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статті 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху. Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом: подання до суду обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України; направлення на адресу суду документа, який може підтвердити наведені скаржником підстави для звільнення від сплати судового збору або його відстрочення, або направити документ про сплату судового збору в розмірі 7680 грн, який підлягає зарахуванню за такими реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу: судовий збір (Верховний Суд, 055); призначення платежу: *;101; __________ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір. У випадку неусунення недоліків касаційна скарга буде повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 328, 329, 333 КАС України, суд У Х В А Л И В:

1. Залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 344/5632/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про визнання нечинними рішень, визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправними дій без руху та надати строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення даної ухвали.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху. 3.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Я.О. Берназюк Судді: Н.В. Коваленко С.М. Чиркін