Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/4493/22

Справа № 991/4493/22 Провадження 1-кс/991/4510/22 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2022 року м.Київ Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3. щодо нездійснення досудового розслідування після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, В С Т А Н О В И В : До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) ОСОБА_3. щодо нездійснення досудового розслідування після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, в якій просив зобов`язати прокурора провести швидке та ефективне розслідування за заявою потерпілого-викривача. Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 20.09.2022 на офіційну електронну пошту САП надіслано повідомлення про корупційні зловживання керівництва центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, внаслідок яких ОСОБА_1 та інші ув`язненні в Україні не отримуються своєчасної та якісної безоплатної вторинної правової допомоги понад 8 років. Розглянувши матеріали скарги та документи, що її обґрунтовують, слідчий суддя дійшов наступних висновків. Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України, параграф №1, ст.303-308 цього Кодексу. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, може бути оскаржена заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна. В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, якимй суд буде розглядати дану справу. У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна. Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. Статтею 33-1 КПК України визначена предметна підсудність Вищого антикорупційного суду. Згідно положень статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. У примітці до ст. 45 КК зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями вважаються: а) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем; б) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України. Пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме, - 1) кримінальне правопорушення вчинено: Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України; державним службовцем, посада якого належить до категорії "А"; депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад; суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов`язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру"; особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище; військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; керівником суб`єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків; 2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків); 3) кримінальне правопорушення, передбачений статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини. Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу). З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження. Частиною 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов`язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності. Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК доводить до висновку про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41). З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом. Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 Кримінального процесуального кодексу України та п. 20-2 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Як вбачається зі змісту скарги, ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність прокурора, яка полягає у не проведенні за повідомленням ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення досудового розслідування, яке, у відповідності до положень ч. 1 ст. 214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення. Таким чином, оскаржувана бездіяльність прокурора підпадає під ознаки бездіяльності, яка може бути оскаржена за п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України. Слідчим суддею встановлено, що до скарги не надано повідомлення ОСОБА_1 про корупційні зловживання з боку керівництва центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке було направлено на адресу САП, внаслідок чого слідчий суддя позбавлений можливості дослідити викладенні у такому повідомленні відомості про кримінальне правопорушення, суб`єкта вчинення кримінального правопорушення, наявність/відсутність завданої шкоди (збитків) внаслідок вчинення кримінального правопорушення та інші відомості на предмет існування достатніх підстав вважати, що подана скарга підсудна Вищому антикорупційному суду. Зі свого боку, викладені у скарзі відомості свідчать про те, що кримінальне правопорушення, щодо якого ОСОБА_1 просить зобов`язати прокурора провести швидке та ефективне розслідування, є корупційним, вчинено посадовими особами центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Відомості про наявність/відсутність завданої таким кримінальним правопорушенням шкоди (збитків) у скарзі відсутні. За такого, з урахуванням вищевикладених положень чинного законодавства, скарга ОСОБА_1 відповідно до положень статті 33-1 КПК України та п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України непідсудна Вищому антикорупційному суду, оскільки не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України, а саме, не відповідає критерію щодо суб`єкта вчинення кримінального правопорушення, щодо розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди, а отже не відповідає умовам, встановленим ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою скаргою з урахуванням, зокрема, положень ч.1 ст.5 КПК України. Згідно пункту 2) частини 2 статті 304 КПК України, скарга повертається особі, яка із нею звернулась у разі, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді. Враховуючи вищевикладене, оскільки скарга ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3. щодо нездійснення досудового розслідування після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення не підсудна Вищому антикорупційному суду, то відповідна скарга підлягає поверненню суб`єкту звернення. Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, 303-304 КПК України, слідчий суддя ПОСТАНОВИВ: Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3. щодо нездійснення досудового розслідування після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення повернути особі, яка її подала, - ОСОБА_1 . Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Слідчий суддя ОСОБА_2.