Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/188/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 6 жовтня 2022 року м. Чернівці справа № 725/188/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І., Владичана А.І. секретар Паучек І.І. позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Машзавод» апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 2 лютого 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Позивач просив визнати за ним право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Посилався на те, що на підставі розпорядження від 4 лютого 1997 року, №20/6 Акціонерним товариством «Машзавод» ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Право спільної сумісної власності на квартиру в подальшому було зареєстроване. Однак оригінал свідоцтва про право власності було втрачено. Товариство з обмеженою відповідальністю «Машзавод» (далі - ТзОВ «Машзавод») дублікат свідоцтва про право власності на квартиру видати відмовилось. Вважав, що йому належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 2 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Отже, позивачу належить 1/3 частка вказаної вище квартири. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що суд першої інстанції ухвалив рішення про її права, як співвласника квартири, однак не залучив апелянта до участі у розгляді справи. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції фактично припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Всі правовстановлюючі документи на спірну квартиру не втрачалися та зберігаються за місцем проживання позивача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ТзОВ «Машзавод» подало відзив на апеляційну скаргу. Посилається на те, що ТзОВ «Машзавод» було створене 30 липня 1998 року та не могло були учасником приватизації квартири, яка відбулась у 1997 році. Також ТзОВ «Машзавод» не було правонаступником ЗАТ «Чернівецький машинобудівний завод», яка зазначене органом приватизації в свідоцтві про право власності на спірну квартиру. Отже, ТзОВ «Машзавод» не має відношення до приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28 лютого 1997 року (а.с.7). Відповідно до довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 21 грудня 2021 року №3452 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.9). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Щодо права ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції Згідно з частиною 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З матеріалів справи вбачається, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_2 , як співвласник спірної квартири не була залучена до участі у справі. Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права влсності суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки. За таких обставин ОСОБА_2 має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Щодо належних відповідачів у справі за позовом про визнання права власності на частку у квартирі Cуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1 та 3 статті 13 ЦПК України). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) інших учасників справи, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункти 2 і 3 частини 2 статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 2 статті 48 ЦПК України). Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Отже, наведеними нормами процесуального закону визначено, що вирішення питання щодо заміни належного відповідача, залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті. Згідно зі статтею 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно вимог пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі. За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такий об`єкт. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. В разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа. Таку правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 905/494/18. Як зазначено вже вище співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Отже, належними відповідачами у справі за позовом про визнання права власності на частку у квартирі АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки вони є співвласниками спірного майна та судовим рішенням у справі буде вирішено питання про їхні права, інтереси та обов`язки щодо спірного нерухомого майна. ТзОВ «Машзавод» зареєстровано 30 липня 1998 році, не є правонаступником інших юридичних осіб, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань. Свідоцтво про право власності на житло було видано Акціонерним товариством «МашЗавод» 28 лютого 1997 року. З матеріалів справи не вбачається, що ТзОВ «Машзавод» не визнає належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного правовстановлюючого документа. Отже, ТзОВ «Машзавод» не є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права власності на нерухоме майно з підстав втрати свідоцтва про право власності на житло. Суд першої інстанції помилково зробив висновки щодо обґрунтованості та доведеності позову, оскільки такі висновки мають бути зроблені у мотивувальній частині судового рішення в разі залучення до участі у справі всіх належних співвідповідачів. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 466/2931/15-ц. Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до всіх належних відповідачів, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про відмову в позові. Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, N 3674-VI (далі Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року, N 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня. З висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 12 січня 2022 року вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 складала 295 786 гривень (а.с.36). Отже, ціна позову складала 98 595 гривень 33 копійки (295786/3=98595,33). Судовий збір за подання до суду позовної заяви складав 992 гривні 40 копійок (2481х0,4=992,4). Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Судовий збір за подання до суду апеляційної скарги складав 1488 гривень 60 копійок (992,4+150%=1488,6). З квитанції від 23 серпня 2022 року №47598159 вбачається, що ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 1500 гривень за подання до суду апеляційної скарги, тобто у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про судовий збір». Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1488 гривень 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 2 лютого 2022 року скасувати. В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Машзавод» про визнання права власності на частку в квартирі відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1488 (одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 6 жовтня 2022 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда А.І. Владичан