Постанова Київський апеляційний суд № 759/21494/20

Постанова Іменем України 04 жовтня 2022 року м. Київ провадження №22-ц/824/7617/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року в складі судді Войтенко Ю.В. у цивільній справі №759/21494/20 Святошинського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення половини грошових коштів, внесених протягом 01.12.2010 - 04.02.2020 на виконання кредитного договору №6099494 від 06.02.2008, в розмірі 397 949,82 грн. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, у період з 01.11.2007 по 30.11.2010, факт чого встановлено рішенням суду. Під час спільного проживання, а саме 06.02.2008 ними придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку, в порядку поділу майна подружжя, в рівних частках визнано за кожною із сторін. Квартира була придбана за 606 000,00 грн, з яких, 114 000,00 грн було сплачено за рахунок спільних коштів, а 492 000,00 грн сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі Договору кредиту №6099494 від 06.02.2008, укладеного між банком та ОСОБА_1 , за згоди відповідача. Вказав, що відповідно до умов кредитного договору та графіку погашення заборгованості за кредитом, сума платежів за тілом кредиту та процентами становить 1 027 091,86 грн, з яких, 231 192,24 грн були сплачені протягом часу спільного проживання за рахунок спільних коштів, а 795 899,62 грн було сплачено ним одноособово протягом 01.12.2010 - 04.02.2020. У зв`язку з цим в нього виникло право вимоги до ОСОБА_2 про стягнення половини сплаченої суми кредиту після припинення шлюбних відносин. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач, діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Як на підставу скасування рішення посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кредитний договір, за яким було надано кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 , укладався не в інтересах сім`ї. Суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам, а саме рішенню суду, яким квартиру, на придбання якої витрачено кредитні кошти, визнано спільною сумісною власністю сторін, тобто такою, яка придбана під час спільного проживання, за спільні кошти сторін та в інтересах сім`ї. Судом не враховано, що за умовами кредитного договору, кредит надавався виключно на придбання квартири, яку за рішенням суду визнано спільним майном подружжя, що також вказує на укладання договору в інтересах сім`ї. Вважав, що суд дійшов помилкового висновку про те, що кредитний договір був укладений без відома та згоди відповідачки, оскільки перед укладенням кредитного договору і він, і ОСОБА_2 особисто заповнювали в банку анкету-заяву на отримання кредиту для придбання нерухомості. За наведених обставин просив рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній. Пояснила суду, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 в банку особисто заповнювала анкету для отримання кредиту на придбання квартири, частину якого позивач виплатив сам після розірвання відносин з відповідачкою. Відповідачка, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували в зареєстрованому шлюбі. 06 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ЗАТ "ПУМБ", Банк) та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №6099494. Пунктом 1.1 Кредитного договору №6099494 від 06.02.2008 було визначено, що Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 492 000,00 грн, на умовах договору, а позичальник зобов`язувався використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит банку в порядку та строки, обумовлені цим договором. В пункті 1.2. Кредитного договору Кредитного договору №6099494 від 06.02.2008 визначено, що цільове призначення кредиту: кредит надається позичальнику для придбання нерухомості: двокімнатна квартира, загальна площа: 47,00 кв.м., житлова площа: 33,30 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 В п. 2.1 Кредитного договору визначено, що кредит надається позичальникові лише після того, як будуть виконані певні умови, серед яких, укладення Іпотечного договору нерухомого майна, зокрема, квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 06.02.2008 між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки №6099540, за умовами якого, іпотекою забезпечувалось виконання всіх зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем. Квартира АДРЕСА_1 придбана 06 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу під час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу. В пункті 16 Договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_2 , яка на той момент проживала з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, надала останньому свою нотаріально засвідчену згоду на придбання квартири. Зі змісту договору купівлі-продажу вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 складала 660 000,00 грн. Із 660 000,00 грн, 114 000,00 грн було сплачено продавцям готівкою під час укладання договору, а 492 000,00 грн було сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №6099494 від 0.02.2008, укладеного із ЗАТ «ПУМБ». У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання сторін та поділ майна. В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про встановлення факту, визнання права власності, поділ майна та стягнення коштів. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року, первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Встановлено факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, у період з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2020 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; грошові кошти в сумі 375 081,08 грн. У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на грошові кошти в сумі 185 540,54 грн, за кожним із сторін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 185 540,54 грн. Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення половини коштів, внесених на погашення кредиту за зобов`язаннями ОСОБА_2 , за час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року залишено без змін. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 частково придбана за кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору, укладеного між ним та Банком, під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , тобто в інтересах сім`ї. Після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 ним погашено заборгованість за кредитом в повному обсязі. За таких обставин вважав, що із відповідачки в порядку зворотної вимоги (регресу) підлягає стягненню половина грошового зобов`язання за кредитним договором. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факт укладання кредитного договору в інтересах сім`ї. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, з наступних підстав. За приписам частин 1, 2 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу "Право спільної сумісної власності подружжя". Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Як вже вказувалося вище, квартира АДРЕСА_1 , яка рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23.01.2020 визнана об`єктом права спільної сумісної власності сторін, придбана ОСОБА_1 частково за спільні кошти з ОСОБА_2 , а саме в сумі 114 000,00 грн, та частково за кредитні кошти в сумі 492 000,00 грн, отримані позивачем на підставі кредитного договору. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №760/16783/15 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набута за рахунок спільних коштів у період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У цей же період, у сторін виникло й спільне боргове зобов`язання за кредитним договором №760/16783/15, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПУМБ». Крім того, в мотивувальній частині рішення суду від 23.01.2020 зазначено, що в судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що після листопада 2010 року виплат на погашення кредитного договору №6099494 від 06.02.2008 вона не здійснювала. Виплати за спільним кредитним зобов`язанням здійснював лише ОСОБА_1 . Також, зі змісту рішення від 23.01.2020 у справі №760/16783/15 вбачається, що ОСОБА_2 , щодо поділу квартири АДРЕСА_1 , в своєму позові просила суд відступити від рівності часток, визнавши за нею право власності на 2/3 частин квартири. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23.01.2020 набрало законної сили в частині встановлених обставин щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та вирішення спору в цій частині залишено без змін як судом апеляційної, так і судом касаційної інстанції. У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц зроблено висновок, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Отже, обставини, встановлені у рішенні суду у справі №760/16783/15, вказують на те, що кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №6099494 від 06.02.2008, були витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 . А відтак кредитний договір позивачем було укладено в інтересах сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після отримання кредиту та придбання квартири сторони спільно проживали в цій же квартирі разом з дітьми. Як наголошує відповідачка у своєму відзиві на позовну заяву, в період фактичного спільного проживання з ОСОБА_1 ними було придбано квартиру, в якій позивач проживає сам з часу припинення фактичних шлюбних відносин сторін. Посилання відповідачки у відзиві на позовну заяву, що вона не є власником квартири не вказують на те, що кредит на придбання квартири було отримано не в інтересах сім`ї, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, в порядку поділу спільного набутого майна сторін, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартиру. Рішення суду про визнання права власності є правовстановлюючим документом, який у визначеному законом порядку підлягає державній реєстрації. Посилання відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву, що позивачем не надано доказу того, що кредитний договір укладався за її згоди, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на вищевикладені обставини. Більше того, в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 пояснила, що перед отриманням кредиту ОСОБА_2 особисто заповнювала анкету в банку на отримання кредиту для придбання нерухомості, копію якої долучено до апеляційної скарги. При цьому, відповідачка, заперечуючи факт витрачання позивачем кредитних коштів на придбання квартири та не надання нею згоди на укладення кредитного договору, не подала до суду будь-яких доказів на підтвердження таких заперечень. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, що кредитні кошти було витрачено не на квартиру АДРЕСА_1 , а на якісь інші потреби ОСОБА_1 тощо. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Кредитний договір №6099494 від 06.02.2008 було укладено ОСОБА_1 в інтересах сім`ї. Колегія суддів також враховує, що факт надання відповідачкою згоди на купівлю квартири, що зазначено в самому договорі купівлі-продажу, в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме кредитним договором, укладеним в той самий день, що і договір купівлі продажу квартири, підтверджує факт придбання ОСОБА_1 квартири в інтересах сім`ї за кредитні кошти. За вказаних обставин, колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кредитний договір, за яким було надано кредитні кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 , укладався ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї. За вказаних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, то в силу ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У разі, коли кредитне зобов`язання виникло під час шлюбу, але його виплата була здійснена вже після припинення шлюбних відносин за рахунок особистих коштів одного з колишнього подружжя, Верховний Суд вважає, що відповідно до змісту ст. 57, 60, 69, 71 СК України половина вартості сплаченої суми припадає на частку іншого з колишнього подружжя (постанова Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №638/9020/14 (провадження №61-17269св18). Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 у справі №638/17330/16-ц, вказав на те, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цієї квартири. Як вже неодноразово вказувалося вище, у цій справі придбана частково за кредитні кошти квартира, у судовому порядку поділена між сторонами, які проживали у фактичних шлюбних відносинах, із визначенням рівних часток у праві спільної сумісної власності. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 виконано зобов'язання за кредитним договором №6099494 від 06.02.2008, що в свою чергу підтверджується Довідкою про стан та історію заборгованості за Кредитним договором №6099494 від 06.02.2008, згідно якої ОСОБА_1 виконав свій обов'язок за кредитним договором та достроково - 04.02.2020 погасив кредит, а саме сплатив загальну суму, з урахуванням процентів та комісії, у розмірі 1 027 091,86 грн (а.с. 33-37). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що 231 192,24 грн із суми 1 027 091,86 грн було сплачено протягом спільного проживання з ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів, а 795 899,62 грн ним сплачено особисто протягом 01.12.2020 - 04.02.2020. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачкою, на спростування розміру погашеного грошового зобов'язання за кредитним договором після припинення фактичних шлюбних відносин. З наведеного слідує, що після поділу майна і визначення частки у спільній сумісній власності, позивач виконав зобов'язання обох співвласників набутого за отримані в кредит кошти майна, повністю повернув кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов'язання відповідачки. Тому він має право на отримання відшкодування частини сплачених ним грошових коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників ц рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо одним із подружжя укладено кредитний договір в інтересах сім`ї то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі №205/5882/18. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір в сумі 3 979,50 грн, а за апеляційну скаргу - 5 969,25 грн, що разом становить суму 9 948,75 грн (а.с. 1, 185). Беручи до уваги викладене, зважаючи на ціну позову (397 949,82 грн) та те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 9 948,75 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) у порядку зворотної вимоги (регресу) 1/2 частину грошового зобов`язання за кредитним договором №6099494 від 06 лютого 2008 року в сумі 397 949 (триста дев`яносто сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн 82 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 9 948 (дев`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 75 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець