Постанова 4824 № 753/4348/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року місто Київ. Справа 753/4348/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8500/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання : Вєтчінової О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в режимі відео-конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року (в складі судді Леонтюк Л.К. інформація щодо дати складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Коломієць Олени Георгіївни, Департаменту з питань державної реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав,- ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду із позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коломієць Олени Георгіївни (далі по тексту державний реєстратор прав на нерухоме майно УДР ГТУЮ у місті Києві Коломієць О. Г., відповідач-1), Департаменту з питань державної реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - Департамент, відповідач-2), ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач-3) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно УДР ГТУЮ у місті Києві Коломієць О. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 12723382 від 28.04.2014, яким за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з таким рішення, ОСОБА_1 25 червня 2022 року через засоби поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і задовольнити позов. В скарзі вказує на те, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Посилається на те, що 20 квітня 2012 року позивачка за договором позики отримала від ОСОБА_2 кошти в сумі 300 658 грн., що за офіційним курсом Приватного акціонерного товариства «Правекс Банк» (далі по тексту - ПАТ «Правекс Банк») становило в еквіваленті 37 400 доларів США. Позивачка мала повернути кошти в сумі, яка буде відповідати гривневому еквіваленту 37 400 доларів США за офіційним курсом їх продажу у ПАТ «Правекс Банк» на дату здійснення платежу та не пізніше 20 жовтня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 20 квітня 2012 року позивач уклала з позикодавцем договір іпотеки квартири та договір про задоволення вимог іпотеко-держателя. Вказувала, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотеко-держателя сторони домовилися про перехід права власності на квартиру до останнього після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначала, що через невиконання нею умов договору позики позикодавець скористалася правом звернення стягнення на предмет іпотеки та 10 квітня 2014 року зареєструвала право приватної власності на квартиру. Стверджувала, що письмову вимогу від позикодавця про виконання порушеного грошового зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки до 10 квітня 2014 року та після цієї дати не отримувала. Вказує, що державним реєстратором при реєстрації речових прав на нерухоме майно, мало бути прийнято рішення про відмову у державній реєстрації, адже представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не були подані документи у повному обсязі, а саме повідомлення про вручення вимоги погашення боргу з підписом іпотекодавця. Накладну кур`єрської служби доставки, що була надана державному реєстратору на підтвердження факту отримання вимоги про порушення зобов`язання, позивач не могла отримати, адже 14 січня 2013 року вона перебувала на робочому місці, а не за адресою, яка зазначена на накладній. Крім того, з метою встановлення справжності підпису на накладній позивачем було замовлене експертне дослідження зразку підпису. У висновку спеціаліста №29 від 18.09.2017 р. виконаного відокремленим підрозділом «Центр експертизи та оцінки» Приватного підприємства «Консалтинг експерт груп «Діктум-Фатум» встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не нею, а іншою особою». 07 вересня 2022 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Горової Софії в якому просить у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року - залишити без змін. Вказує на те що, посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що державний реєстратор безпідставно визнав надані для перереєстрації нерухомого майна документи достатніми, спростовується тим, що суд першої інстанції встановив наявність повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушень, як і документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення. Ці документи разом з іншими документами для проведення державної реєстрації було подано державному реєстратору, а отже державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на квартиру була проведена з додержанням положень статей Закону № 1952-ІV. Тому рішення державного реєстратора від 10 квітня 2014 року № 5497059 про реєстрацію права власності є законним. Також, відповідач-4 звертає увагу на той факт, що з отриманих в судовому засіданні пояснень встановлено, що ОСОБА_1 поданий позов до ОСОБА_2 про відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко-держателю. Подання такого позову свідчить про визнання нею законності правочину щодо задоволення вимог іпотеко-держателя за рахунок заставного майна. Вважає, що поведінка позивачки щодо оскарження рішення про державну реєстрацію суперечать її поведінці щодо відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог. 12 вересня 2022 подано відзив на апеляційну скаргу представником ОСОБА_2 , яка зазначала, що жодних порушень при зверненні стягнення допущено не було, вимогу про стягнення заборгованості було направлено, та отримано позивачем, а тому суд правомірно відмовив в задоволенні позову. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_4 доводи скарги підтримала. Представник відповідача Департаменту з питань реєстрації Дубровська І.О. заперечувала проти задоволення скарги. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку. що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом рішення таким вимогам відповідає не в повному обсязі. Судом встановлено, що 20 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, відповідно до умов якого остання отримала в позику кошти в сумі 300 658,60 грн, що за курсом продажу доларів США ПАТ КБ «Правекс-Банк» станом на день укладення договору становило 37 400 доларів США. Позика була безпроцентною та підлягала поверненню щомісячними платежами в гривні в сумі, еквівалентній 1 650 доларів США відповідно до курсу їх продажу ПАТ КБ «Правекс-Банк» на день платежу. За прострочення виконання зобов`язання більше, ніж на 3 дні, передбачена пеня в розмірі 10 % від суми простроченого зобов`язання на день нарахування пені за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1479 (т. 1 а. с. 233, 234). Виконання зобов`язання з повернення позики було забезпечено укладеним між сторонами договором іпотеки від 20 квітня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за зареєстрований в реєстрі за № 1480. Нотаріусом накладено заборону на відчуження зазначеної квартири, номер в реєстрі 1481 (т. 2 а. с. 35-40). Відповідно до пункту 3.2. іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання в цілому або в частині, а також в інших випадках, передбачених цим договором та договором позики або чинним законодавством, іпотеко-держатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку передбаченому цим договором та чинним законодавством. Іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, невиконання умов договору позики, у тому числі якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за договором позики, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладені цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов даного договору, а також в інших випадках, передбачених договором позики. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодавцем та іпотекодержателем, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1. договору іпотеки). Згідно з пунктом 4.2. звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду. Сторони можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору. Пункт 4.3. договору іпотеки є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя та визнається сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю у порядку досудового врегулювання, передбаченого статтею 36 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору. Цим договором іпотекодавець надає іпотекодержателю право прийняти у власність предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань або право продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. На підставі цього договору та даного застереження іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд шляхом продажу від власного ім`я предмету іпотеки будь-якій на підставі договору купівлі-продажу у спосіб, встановлений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або прийняття іпотеки у власність згідно з порядком, встановленим статтю 37 Закону України «Про іпотеку». У разі прийняття іпотеки у власність згідно з порядком, встановленим статтю 37 Закону України «Про іпотеку», дане застереження визнається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. За цим договором іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, встановленою на момент такого придбання на підставі оцінки предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Пунктом 6.3. договору іпотеки передбачено, що будь-які повідомлення, які направляються сторонами одна одній в рамках цього договору повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом на замовлення або доставлені особисто на адресу Сторін. Відомості про іпотеку та заборону відчуження були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1 а. с. 244а - 245а). Також, 20 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за зареєстрований в реєстрі за № 1482 (т. 1 а. с. 235-238). За цим договором ОСОБА_6 взяла на себе зобов`язання передати, а ОСОБА_2 прийняти предмет іпотеки у власність. Таке право власності на квартиру згідно з пунктом 4.1. цього договору виникає в іпотекодержателя після виникнення відкладальної обставини, визначеної в п. 6.2. договору, або у випадку несплати іпотекодавцем одного із платежів, визначених згідно з графіком по договору позики. Підписанням цього договору сторони домовились про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавця та позичальника письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги. Необхідною передмовою для виникнення права власності є: державна реєстрація цього договору; документально підтверджене надсилання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного попередження та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги; відсутність на оригіналі договору про задоволення вимог іпотеко-держателя відмітки про його розірвання. Окрім того, сторони цього договору п. 6.2 Договору обумовили, що права і зобов`язання за цим договором виникають з моменту виникнення у іпотеко-держателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання. 10 січня 2013 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. із заявою щодо необхідності звернення до відповідачки із вимогою погасити заборгованість за договором позики від 20 квітня 2012 року, яка станом на 10 січня 2013 року становить: 37 400 доларів США - основна сума боргу, 390 775 доларів США - пеня, та повідомленням про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Заява посвідчена нотаріусом та зареєстрована в реєстрі за № 43 (т. 1 а. с. 222, 223). Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Е. А. надіслала позивачці вимогу про погашення заборгованості за договором позики від 20 квітня 2012 року, яка станом на 10 січня 2013 року становить 428 175 доларів США, з яких: 37 400 доларів США - основна сума боргу, 390 775 доларів США - пеня, та повідомленням про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги (т. 2 а. с. 51, 52). Позивачка отримала вимогу 14 січня 2013 року, про що нотаріусом 02 квітня 2012 року було видане свідоцтво, яке зареєстроване в реєстрі за № 1717 (т. 2 а. с. 54, 55). Відповідно до звіту про проведення незалежної оцінки вартості майна станом на 09 квітня 2014 року вартість квартири АДРЕСА_2 становить 469 079 грн без ПДВ (т. 1 а. с. 197-219). 10 квітня 2014 року ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 , була подана заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (т. 2 а. с. 17). Відповідно до картки прийому заяви № 12330957 (т. 1 а. с. 194) до заяви були долучені: копія довіреності від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 (т 1 а. с. 195), паспорт громадянина України та рнокпп ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 241-242а), паспорт громадянина України та рнокпп ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 215-217), копія договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 20 квітня 2012 року та його оригінал (т. 1 а. с. 218-221), копія нотаріальної заяви ОСОБА_2 від 10 січня 2013 року та її оригінал (т. 1 а. с. 222, 223), копія поштової накладної (т. 1 а. с. 224), копія технічного паспорту на квартиру, що є предметом іпотеки, та його оригінал (т. 1 а. с. 230-232), копія звіту щодо визначення вартості оцінки квартири, що є предметом іпотеки та його оригінал (т. 1 а. с. 197-212), договір позики від 20 квітня 2012 року (т. 1 а. с. 233, 234). Державне мито сплачене в сумі 120 грн (т. 2 а. с. 18). 24 квітня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Коломієць О. Г. прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо здійснення державної реєстрації на предмет іпотеки за ОСОБА_7 у зв`язку із відсутністю договору іпотеки та повідомлення про надсилання вимоги з підписом іпотекодавця (т. 1 а. с. 243). 25 квітня 2014 року ОСОБА_3 були усунуті недоліки, наслідком якого стало прийняття державним реєстратором рішення про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (т. 1 а. с. 243а, т. 2 а. с. 77). За результатами розгляду поданих ОСОБА_3 документів 28 квітня 2014 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві Коломієць О. Г. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 12723382 від 28.04.2014, яким за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 248). Відповідні відомості були внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 248а-249). На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Скляр О. С., право приватної власності на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_8 . Рішення про державну реєстрацію було прийняте 28 грудня 2018 року. Відмовляючи в задоволенні позову , суд виходив з того, що державному реєстратору були подані усі документи, передбачені пунктами 10, 38, 42, 46 Порядку № 868, які є необхідними для проведення державним реєстратором державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , в тому числі і належні докази відправлення та отримання позивачем вимоги про погашення заборгованості. Таким чином, суд виходив з того, що позивач заявила вимоги до належних відповідачів, проте не довела порушення своїх прав. Колегія суддів з таким висновком в повній мірі погодитись не може з огляду на те, що Київським апеляційним судом встановлено, що спір у позивача виник з відповідачем ОСОБА_2 з приводу порушення нею права власності позивачки на квартиру АДРЕСА_3 , внаслідок дій ОСОБА_2 щодо реєстрації за нею права власності на іпотечне майно в порядку звернення стягнення за ст. 37 Закону України "Про іпотеку". Фізична особа, яка досягла повноліття у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернута до державного реєстратора, якого позивач визначила як співвідповідача. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 Департамент з питань державної реєстрації був залучений позивачем, як відповідач, лише з посиланням на те, що в разі задоволення позову, саме цей орган буде уповноважений виконувати рішення суду, що також свідчить про те, що позовні вимоги і до такого відповідача були заявлені безпідставно. Крім того, з матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Скляр О. С., право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_8 . Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України). За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог. У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з ОСОБА_2 договору позики утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за цим договором було звернуто стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке зареєстроване державним реєстратором. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є право-відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. При цьому у статті 575 ЦК України наведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством - ЦК України, Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним - Законом № 898-ІV. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У частині першій статті 12 Закону № 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 898-IV рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. У частині першій статті 24 Закону № 1952-IV перелічено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону № 1952-IV). Також у статті 24 Закону № 1952-IV визначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). Такий позов ОСОБА_1 до власника квартири не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону № 898-IV. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляє, не спростовує невиконання нею умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного нею іпотечного договору, який нею не оспорено ні в цілому, ні в частині, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтю 37 Закону № 898-IV. ОСОБА_1 у своєму позові заявляє, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та внесення записів за останньою про державну реєстрацію права власності. З урахуванням встановлених обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, а також враховуючи, що володільцем квартири, державну реєстрацію права власності на яку позивач просить скасувати є особа , до якої позивач не заявляє жодних позовних вимог, в задоволенні позову до ОСОБА_2 необхідно відмовити через обрання позивачем неефективного та неналежного способу захисту. Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У відповідності до ч. 4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Керуючись вказаними нормами процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року змінити. виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2022 року. Судді: О.В. Желепа В.А. Кравець О.Ф. Мазурик