Постанова 4811 № 453/833/21

Справа № 453/833/21 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В.Я. Провадження № 22-ц/811/758/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 12 січня 2022 року в складі судді Курницької В.Я. в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю,- встановив: У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Таргоній В.М. звернувся до суду із позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, просив стягнути 300 000, 00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 електропоїзд ЕР 2Т № 7246 приміського сполучення № 829 Львів-Ужгород, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , проїжджаючи перегін «Лавочне-Бескид» на 1631 км. ПКЗ, в селі Опорець Стрийського району Львівської області скоїв наїзд на громадянку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка від отриманих травм померла. За фактом настання цієї події ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202014030000049 та розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого Сколівського ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області від 28.02.2020 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020140300000049, закрито у зв`язку з відсутністю у діях машиніста ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Відповідно до Довідки про причину смерті ОСОБА_3 причиною смерті є травмування при зіткненні з поїздом, тому між наїздом на загиблу електропоїздом ЕР 2Т № 7246 приміського сполучення № 829 Львів-Ужгород та смертю останньої наявний причинно-наслідковий зв`язок. Позивач ОСОБА_1 є чоловіком загиблої ОСОБА_3 , втративши жінку та людину, з якою він жив однією сім`єю і з якою був надзвичайно близький, втратив моральну та матеріальну підтримку. Позивач одружився із загиблою у 1996 році, отже, до моменту смерті дружини вони прожили разом 24 роки, а це становить більшу частину їхнього свідомого життя. Такий факт свідчить про стійкість життєвих зав`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Крім того, разом у шлюбі вони виховали двох синів. Смертю ОСОБА_3 повністю зруйновано важливий життєвий зв`язок. Відновити попередній стан неможливо, оскільки загибель жінки є невідворотною подією. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом у сільській місцевості, позивач працює для забезпечення своєї родини, тому всі обов`язки з ведення господарства перейняла на себе покійна дружина, отже, позивач втратив людину, яка вела все господарство, до якої завжди міг звернутись за порадою, яка була його надійним тилом, люблячою та дбайливою дружиною. Позивач позбавлений можливості розраховувати на підтримку та допомогу дружини, також позбавлений можливості розраховувати на підтримку і допомогу дружини у майбутньому, оскільки, в похилому віці він залишиться жити сам з усіма відповідними наслідками. Позивача й загиблу об`єднували тісні сімейні зв`язки, а також спільний побут, у зв`язку із смертю дружини вимушені зміни в житті є дуже тяжкими, позивачу потрібно докладати надзвичайних зусиль для організації свого життя. Відновити попередній стан неможливо, оскільки загибель дружини є незворотною та непоправною втратою. З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що смерть ОСОБА_3 повністю змінила життя позивача у всіх сферах, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Оскаржуваним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 12 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_4 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця в дохід держави 2 000,00 (три тисячі) гривень 00 копійок судового збору. Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2022 року у задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про роз`яснення рішення суду - відмовлено. Рішення суду оскаржив відповідач АТ "Українстка залізниця", в особі представників В.Галаса, І.Підгородної. В апеляційній скарзі зазначають, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження № 12019140270001698 від 09.11.2019 не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки матеріали зазначеного кримінального провадження не містять документів на підтвердження тих обставин, що об`єкт підвищеної небезпеки, за участі якого мала місце ДТП, перебував у власності (володінні) відповідача. При цьому, докази отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу у цілому, незалежно від їх доказової сили, у цьому контексті покликаються на практику Європейського суду з прав людини. Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Крім цього, на думку апелянтів, суд першої інстанції не врахував роз`яснень, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» з приводу необхідності врахування засад розумності, виваженості та справедливості при вирішенні розміру відшкодування. Вважає, що суд не врахував аргументи сторони відповідача стосовно того, що у позовній заяві не зазначено у чому полягає моральна шкода, з яких міркувань визначався розмір такої та якими доказами це підтверджується. Також, суд не надав оцінку тому, що загибла порушила Правила безпеки громадян на залізничному транспорті, при цьому, відшкодування моральної шкоди не є матеріальною гарантією, а є процесуальною вимогою, яку необхідно довести, оскільки презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Груба необережність потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди є підставою для зменшення розміру належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування або для відмови у відшкодуванні, у цьому контексті покликається на роз`яснення постанови пленуму та положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України. Звертають увагу на судову практику у схожих правовідносинах та вважають, що суд першої інстанції порушив принцип пропорційності, оскільки стягнуто кошти у значно більшому розмірі. Окремо зазначають, що суд допустив порушення Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, що має наслідком необхідність сплати відповідачем при виплаті моральної шкоди 18 % податку на доходи фізичних осіб та 1,5 % військового збору. Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 12 січня 2022 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Учасники справи позивач ОСОБА_1 та представник відповідача АТ «Українська залізниця» будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду питання по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволеннявраховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, відсутність вини працівників залізниці та закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Судом враховано, що смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок її необережності, а саме порушення загиблим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, зокрема, загибла ОСОБА_3 переходила залізничну колію в темну пору доби, очевидно знаючи про небезпечність перебування на такій, не зреагувала на попереджувальні сигнали великої та малої гучності, чим хоч і допустила необережність, проте матеріалами справи не встановлено, за яких обставин потерпіла опинилась на залізничній колії, як не встановлено і факту свідомого бажання потерпілої настання наслідків у виді своєї смерті, при цьому, оскільки, АТ «Українська залізниця» не наведено достатньо переконливих даних, які б свідчили, що ОСОБА_3 передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП зі смертельним наслідком, наявності ознак умислу в діях ОСОБА_3 не встановлено. Враховуючи наведене, суд констатував, що моральна шкода, що завдана позивачу безпосередньо пов`язана з втратою дружини, внаслідок чого він зазнав та продовжує зазнавати душевних страждань, тому розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення позивачу можливості відновити втрачену психологічну рівновагу, однак не бути джерелом збагачення останнього за рахунок відповідача. Суд зазначив, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, будь яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь який її розмір може мати суто умовний вираз. Таким чином, проаналізувавши суть самого порушення прав позивача, виходячи зі справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 200 000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди буде достатньою для компенсації немайнових втрат, які в інший, не грошовий спосіб, поновити неможливо, та реальною з точки зору виконання судового рішення як складової права на справедливий суд та однієї з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задовольнивши частково позовні вимоги. Також суд вирішив питання розподілу судових витрат. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов`язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 електропоїзд ЕР 2Т №7246 приміського сполучення № 829 Львів-Ужгород, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , проїжджаючи перегін «Лавочне-Бескид» на 1631 км. ПКЗ, в селі Опорець Стрийського району Львівської області смертельно травмував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 22.01.2020 відомості за вказаним фактом були внесені до ЄРДР за №1202014030000049 та розпочато досудове розслідування по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Постановою слідчого Сколівського ВП Стрийського ВП ГУ НП у Львівській області Савчин Р.І. від 28.02.2020 вищевказане кримінальне провадження № 1202014030000049 від 22.01.2020 закрито у зв`язку з відсутністю в діях машиніста ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України (а.с. 15). У постанові зазначено, що громадянка ОСОБА_3 у момент наїзду на неї електропоїзда, переходила залізничну колію. У результаті переїзду кінцівок ОСОБА_3 , дві кінцівки ніг було ампутовано, потерпілу госпіталізовано в Сколівську ЦРЛ, де від отриманих травм остання померла. Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть від 23.01.2020 року №08/20 причина смерті ОСОБА_3 : «пішохід травмований при зіткненні з поїздом чи іншим залізничним засобом пересування» (а.с. 17). Колегія суддів виходить з того, що фактичні обставини справи, які вбачаються із постанови слідчого від 28.02.2020, яка ніким не оскаржувалася, а також які визнаються учасниками справи, доказуванню не підлягають. Позивач по справі ОСОБА_1 є чоловіком загиблої ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 12.02.2008, серія НОМЕР_1 . Шлюб зареєстровано 31.08.1996 (а.с. 16). Також, судом встановлено, що електропоїзд ЕР 2Т № 7246 приміського сполучення №829 Львів-Лавочне у складі вагонів ЕР 2Т № 7246-02, ЕР 2Т № 7246-06, ЕР 2Т № 7246-08, ЕР 2Т № 7246-10, перебуває на балансі Моторвагонного депо Львів, що підтверджується доданою позивачем до матеріалів позовної заяви довідкою від 03.06.2021 № 50, якою також підтверджується, що машиніст електропоїзда ЕР Т2 № 7246 приміського сполучення № 829 Львів-Ужгород ОСОБА_2 прийнятий на роботу у Моторвагонне депо Львів 03.04.2000 помічником машиніста електропоїзда та працює по даний час (дата видачі довідки 03.06.2021), з 01.08.2008 переведений на посаду машиніста електропоїзда. ІНФОРМАЦІЯ_2 на шляху приміського сполучення № 829 Львів-Ужгород, при цьому помічником машиніста їхав ОСОБА_5 (а.с. 8). Звертаючись до суду з позовними вимогами сторона позивача фактично такі зводить до того, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди у зв`язку із загибеллю його дружини, яка загинула внаслідок зіткнення із електропоїздом, тому відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, повинен відповідати за пред`явленими вимогами. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що не погоджуючись із оскаржуваним рішенням представники відповідача покликаються в апеляційні скарзі на судову практику, яка, на їх думку, свідчить про значно менші розміри відшкодування моральної шкоди в аналогічній категорії справ, тобто, на перший погляд, фактично заперечують та просять про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди (у такий спосіб визнаючи хоч часткову, але підставність позовних вимог), який визначений судом першої інстанції, при цьому, в інших своїх доводах, які власне виключають зазначене, доводять про відсутність підстав для задоволення позову, стверджуючи про відсутність моральної шкоди та доказів, які б її підтверджували. Колегія суддів виходить з того, загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. Іншими словами, колегія суддів погоджується із тим, що сам лише факт загибелі дружини позивача, яка наступила у зв`язку із наїздом потяга, як джерела підвищеної небезпеки, спричинив останньому моральні страждання, як чоловіку, що є встановленим та за жодних обставин не може бути спростованим. Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Моральна шкода, відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Колегія суддів виходить з того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в тому числі якщо така шкода завдала смерть фізичної особи), завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується шкода, у тому числі якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що у відповідній частині спростовує доводи апеляційної скарги. За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц). З аналізу встановлених обставин справи та наданих сторонами доказами не встановлено факту свідомого порушення потерпілою ОСОБА_3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Зокрема, АТ «Українська залізниця» не наведено будь-яких даних, які б свідчили, про умисел ОСОБА_3 щодо настання події зі смертельним наслідком для себе, як і не наведено обставин непереборної сили. Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить висновку, що відсутність вини машиніста та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини потерпілого. Таким чином, оскільки у даній справі не встановлено, що подія зі смертельним наслідком, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2, стала наслідком умислу ОСОБА_3 чи непереборної сили, тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди чоловіку загиблої. Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що моральна шкода позивачу завдана смертю його дружини, що спричинило та буде спричиняти йому протягом усього життя душевні страждання. Зазначені обставини дійсно істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з його сторони на організацію свого життя та його матеріальне забезпечення. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню. Частиною 2 статті 1193 ЦК України встановлено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував, що смерть дружини позивача спричинена, у тому числі, у зв`язку з її особистою необережністю, оскільки однією з причин загибелі ОСОБА_3 є недотримання Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Таким чином, особиста необережність загиблої обґрунтовано врахована місцевим судом, як підстава для зменшення розміру морального відшкодування про яке просив позивач та задоволена на рівні 200 000,00 грн. Окремо колегія суддів зазначає, що судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів. Тому розглядаючи клопотання про призначення експертизи суд має його задовольнити саме у випадку, якщо обставини, про з`ясування яких заявлене клопотання, мають значення для справи та якщо їх з`ясування потребує спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо та лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі. Статтею 105 ЦПК України визначено підстави за наявності яких призначення судом експертизи є обов`язковим. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жук проти України" (Заява № 45783/05) від 21.10.2010р. (пункт 25) Суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред`явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду. Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом. У контексті зазначаного колегія суддів виходить з того, що з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, для встановлення обсягу моральних страждань позивача, відповідач не звертався, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов`язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін. Що стосується покликань в апеляційній скарзі на те, що з 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ "Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", то дійсно зміни були внесені до ст.164.2.14 ПК України щодо оподаткування на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. У зв`язку з цим, апелянт просить суд при винесенні рішення у даній справі врахувати вищевказані зміни в податкове законодавство та визначити порядок його виконання із врахуванням обов`язку відповідача щодо сплати податків із сум, що стягуються на користь позивача. Так, згідно з підпунктом "а" п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, чинним податковим законодавством дійсно передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необхідності включення до оподатковуваного доходу платника податків відшкодування моральної шкоди у розмірі визначеному рішенням суду який перевищує чотирикратну мінімальну заробітну плату у контексті спірних правовідносин, є суб`єктивним трактуванням апелянтом норм матеріального права. В свою чергу, колегія суддів роз`яснює, що згідно із ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони, у встановлених законом випадках, суд який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Відтак, у випадку необхідності, із заявою про встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення, відповідач АТ "Українська залізниця" може звернутися до суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року). Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 12 січня 2022 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 04 жовтня 2022 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк