Ухвала КГС ВС № 18/113-53/81

УХВАЛА 05 жовтня 2022 року м. Київ cправа № 18/113-53/81 Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного господарського суду: Булгакової І. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Міністерство) на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 за скаргою державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі за позовом закритого акціонерного товариства спільного українсько-американського підприємства з іноземними інвестиціями "Укрелектроват" до Підприємства " про стягнення 154268280,35 грн, за участю Прокуратури міста Києва, ВСТАНОВИВ: Міністерство 23.09.2022 (згідно з відміткою на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2021 (про задоволення скарги Підприємства на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 зі справи №18/113-53/81. Дослідивши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з такого. Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Так, предметом касаційного оскарження є ухвала господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 18/113-53/81, ухвалені за результатом розгляду скарги Підприємства на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Абзацом третім пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України встановлено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, порушення яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустився суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цього рішення. Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, тобто як для оскарження судового рішення, зазначеного у пунктах 1, 4 частини першої зазначеної норми, однак касаційна скарга не містить належних обґрунтувань передбачених абзацом другим частини другої статті 287 ГПК України підстав, зокрема, щодо того, в чому саме полягало порушення або неправильне застосування судом апеляційної інстанції і яких конкретно норм матеріального чи процесуального права, з огляду на предмет касаційного оскарження. Водночас Суд звертає увагу скаржника, що наведені окремі посилання на норми ГПК України та Закону України "Про виконавче провадження" у контексті доводів касаційної скарги не може автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як обґрунтування неправильного застосовування судами попередніх інстанцій саме усіх цих норм матеріального права без прямої вказівки на це скаржника. З огляду на викладене скаржнику необхідно з посиланням на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, конкретизувати, які саме норми матеріально чи процесуального права, на його думку, порушені судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень, та в чому саме полягало таке порушення з огляду на предмет касаційного оскарження. Враховуючи, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладеного у пункті 5 частини другої статті 290 ГПК України, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху. Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Порядок і розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон). Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Приписами статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року визначений у розмірі 2 481,00 грн. З огляду на те, що предметом касаційного оскарження у даній справі є ухвала господарського суду міста Києва від 11.10.2021, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022, про задоволення скарги Підприємства на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, то судовий збір за подання цієї касаційної скарги підлягає сплаті з урахуванням вимог підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону у розмірі 2 481,00 грн. Проте скаржником до касаційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. Водночас Міністерство у касаційній скарзі просить відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги у цій справі, посилаючись на те, що останнє є бюджетною установою та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а процедура сплати судового збору за подання касаційної скарги займає досить тривалий час у зв`язку необхідністю погодження та проведення виплат через органи казначейської служби. За приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним. Із системного аналізу змісту зазначеної норми убачається, що положення підпунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення підпункту 3 частини першої статті 8 Закону "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18). Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на викладене, наведені скаржником обставини щодо відсутності коштів та часу, необхідного для погодження та здійснення оплати судового збору через органи казначейської служби, а також те, що предметом спору у справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, не є підставою для відстрочення та/або звільнення від сплати судового збору в силу статті 8 Закону, а тому згадане клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору відхиляється. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що Міністерству необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: - зазначити підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену абзацом другим частини другої статті 287 ГПК України та належним чином обґрунтувати, у чому, на думку скаржника, полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у даній справі (з урахуванням предмета касаційного оскарження); - надати Суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2 481,00 грн на реквізити, які зазначені на вебсайті Верховного Суду у розділі "Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях" із зазначенням обов`язкових реквізитів у призначенні платежу (зокрема, щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга). Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику. На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 зі справи №18/113-53/81 залишити без руху.

2. Надати Міністерству юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби строк для усунення недоліків, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Міністерству юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова