Ухвала КАС ВС № 640/25793/19

УХВАЛА 04 жовтня 2022 року м. Київ справа №640/25793/19 адміністративне провадження №К/990/25045/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Кашпур О.В., суддів - Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/25793/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 29 жовтня 2019 року №48 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань і умінь у застосування закону, відповідності здійснення повноваження прокурора; визнати протиправним та скасувати наказ №1437ц від 12 листопада 2019 року про звільнення з посади; поновити на посаді начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України після 29 листопада 2019 року, у разі створення Офісу Генерального прокурора - на аналогічну посаду в Офіс Генерального прокурора; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з моменту звільнення з 15 листопада 2019 року по дату винесення судового рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 29 жовтня 2019 року №48 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань і умінь у застосування закону, відповідності здійснення повноваження прокурора. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 12 листопада 2019 року №1437ц. Поновлено позивача в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України з 16 листопада 2019 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 листопада 2019 року до дати фактичного поновлення на роботі. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати середньої заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі. 12 вересня 2022 року позивач вчетверте звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Аналіз матеріалів та зміст касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17 в частині відсутності правової визначеності в оскаржуваному наказі та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20 в частині оспорювання кількості набраних балів на етапі атестації. Верховний Суду зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду. Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Окрім цього, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, не є релевантними до цієї справи. Так, у справі №815/1554/17 спірні правовідносини щодо звільнення позивача з посади і з органів прокуратури у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») виникли у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності Законом №113-ІХ. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20 є безпідставним, оскільки позивач кадрову комісію не повідомляв про технічні збої в програмі, або роботі комп`ютерної техніки під час проведення атестації, у той час як у справі, на яку він покликається, відповідні обставини мали місце безпосередньо під час складання іспиту, а отже справи не є подібними. Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання скаржника, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктів 5, 6 розділу І та пункту 5 розділу ІІІ Порядку

221. Проте, Верховний Суд вже неодноразово сформував правові висновки щодо застосування вищезазначених норм, зокрема, у постановах від 28 липня 2022 року у справі №640/22809/19, від 05 травня 2022 року у справі №260/1670/19, від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та інших. Вказане спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та наявність підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає таке. Так, за змістом указаної норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Отже, касаційну скаргу у цій частині необхідно залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, шляхом надання до суду касаційної інстанції нової касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень із урахуванням роз`яснень, які надані Верховним Судом. Окрім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 28 грудня 2021 року, від 21 лютого 2022 року та від 02 серпня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Проте при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. У цьому контексті принагідно зауважити, що частина друга статті 44 та частина перша статті 45 КАС України покладають на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Зловживання процесуальними правами не допускається. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Особа мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції розглянута у відкритому судовому засіданні 17 листопада 2021 року. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 17 листопада 2021 року. Останній день строку на касаційне оскарження припадав на 17 грудня 2021 року, а цю касаційну скаргу подано на пошту 12 вересня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Частиною п`ятою статті 251 КАС України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Дослідивши матеріали касаційного провадження, судом встановлено, що у ньому відсутнє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, а також скаржником не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, передбаченого статтею 329 КАС України. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) нової касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень з урахуванням роз`яснень, які надані Верховним Судом; 2) заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви. Керуючись статтями 248, 329, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/25793/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про поновлення на роботі - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.В. Кашпур Судді: В.Е. Мацедонська О.Р. Радишевська