Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4332/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/4332/22 пров. № А/857/8860/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року, головуючий суддя Лунь З.І., ухвалене у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті 50% підвищення мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 року та виплати компенсації за не виплачену пенсію згідно з п. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у сумі 70482,00 грн. за період від 30.08.2012 року по січень 2022 року включно; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області до нараховувати та виплатити 50% підвищення мінімальної пенсії за віком ( п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення») згідно з п. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2018 року та виплатити компенсацію втрати частини доходів за не виплачену пенсію згідно з п. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у сумі 70482,00 грн. за період від 30.08.2012 року по січень 2022 року включно. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львів від 21.03.2013 року йому призначено надбавки до пенсії і проводяться відповідні виплати в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стверджував, що наявність у нього з 01.01.2018 права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком гарантується Конституцією України. Вказував, що в даному випадку підлягає застосуванню п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 року та виплати компенсації за порушення строків виплати пенсії за період з 30.08.2012 року по день її фактичної виплати; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нараховування та виплату ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 року та виплатити компенсацію втрати частини доходів за не виплачену пенсію за період з 30.08.2012 року по день її фактичної виплати.. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з приводу соціального захисту прав громадян повинні застосовуватись нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет на відповідний рік. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 року у справі №2-а/463/46/13 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити призначення надбавки до пенсії і проводити відповідні виплати позивачу ОСОБА_1 , як реабілітованому громадянину, в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 30.08.2012 року. 26.11.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2018 року відповідно до п. «г» ст.77 та перерахунок стажу відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також позивач просив виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Листом №1300-5305-8/119020 від 24.12.2021 року відповідач повідомив, що на виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області у квітні 2019 проведено виплату боргу в розмірі 3 143,00 грн., в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2018 року №649. Також повідомив, що проводяться нарахування щомісячної доплати до пенсії після набрання рішенням суду законної сили. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до преамбули Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року №962-XII (Закон №962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Згідно статті 3 Закон №962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, на переконання суду апеляційної інстанції, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу слід застосовувати пункт "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не постанову КМУ "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав відповідних осіб. Посилання апелянта на постанову КМУ "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 року, як на нормативний акт, що поширюється на спірні правовідносини є хибним, оскільки положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" мають вищу юридичну силу, та відповідно до принципу подолання ієрархічної колізії підлягають до застосування у спірних правовідносинах. У відповідності до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів ПФУ, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов`язки для пенсійних органів. Крім цього, відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ). Статтею 1 Закону №2050-ІІІ закріплено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Згідно з пунктами 5, 7 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 року (справа № 420/2093/16-а). Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. За наведених обставин, відповідач у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати пенсії, право позивача на яку встановлено судовим рішенням в іншій справі, повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №380/4332/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький