Постанова 4855 № 620/250/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/250/22 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення виплати нарахованої йому пенсії після її перерахунку згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 у справі 620/8315/21 з 12.12.2019, з обмеженням її максимального розміру; - зобов`язати відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату перерахованої йому пенсії згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 у справі 620/8315/21, в повному обсязі, без обмежень її максимального розміру, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року позов було задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що обмеження пенсії максимальним розміром встановлене ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", яка є чинною і неконституційною не визнавалася. При цьому, апелянт посилається на практику застосування цієї норми Верховним Судом у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19. Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до положень Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб''. ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області» видано позивачу довідку про розмір його грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду ГУПФУ в Чернігівській області здійснило позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області», з обмеженням її максимального розміру. Вважаючи, що відповідач необґрунтовано застосував обмеження максимальним розміром пенсії, позивач звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області з відповідною заявою. Листом від 15.12.2021 відповідач повідомив, що пенсія позивачу перерахована з дотриманням вимог чинного на даний час законодавства. Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернуся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України. Сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" при перерахунку пенсії позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон України №2262-ХІІ). Обмеження щодо максимального розміру пенсії з`явилось у статті 43 Закону України №2262-ХІІ з 01 січня 2008 року. Так, пунктом 29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» статтю 43 Закону України 2262-ХІІ доповнено частиною 5, якою закріплено, що максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наведені зміни рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними. 01 жовтня 2011 року набув чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі- Закон України №3668-VI). Стаття 2 цього закону передбачає, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 2 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №3668-VI закріплено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Підпунктом 8 пункту 6 цього розділу частину 5 статті 43 Закону України №2262-ХІІ викладено у новій редакції, а саме: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.» З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" порядковий номер вказаної норми права було змінено з частини п`ятої на частину сьому. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIІІ цю норму доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення цієї правової норми визнано неконституційними. Отже, з 20 грудня 2016 року відповідна частина статті 43 Закону України №2262-ХІІ, яка обмежувала максимальний розмір пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, відсутня як правова норма. Надаючи правову оцінку доводам відповідача про застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону України №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії, які неконституційними не визнавались, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей закріплено у частині 5 статті 17 Конституції України. Отже, зазначені особи мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина 1 статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Отже, норми - принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 чітко вказано: «<...> обмеження максимального розміру пенсії <...> особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України». Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України (пункт 3 цього рішення). Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 4 цієї правової норми закріплено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Таким чином, застосування відповідачем положень ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" по відношенню до військовослужбовців в умовах визнання неконституційними змін, що запроваджені п. 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону, фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України. Підсумовуючи наведе, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними. На неправомірності обмеження максимального розміру пенсії наголошував також і Верховний Суд у постановах від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17. Посилання відповідача на рішення Верховного Суду у справі 580/234/19, колегія суддів відхиляє, оскільки спір ній стосується отримання пенсій іншого виду та за іншими законодавчими актами. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують, колегія суддів вважає, що вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко