Постанова 4813 № 522/19653/21

Номер провадження: 22-ц/813/6812/22 Справа № 522/19653/21 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи за апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. У жовтні 2021 року позивач звернулась до суду із позовом, по якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 184 310 000,00 грн., та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 438 951,51 грн., судові витрати покласти на відповідача. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 16 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого Позивач передав у власність Відповідача грошові кошти у розмірі 7 000 000, 00 (семи мільйонів) дол. США, а Відповідач зобов`язався повернути Позивачу вказану суму грошових коштів. На підтвердження укладення договору Позики від 16.02.2021 року, Відповідачем видано розписку на суму 7 000 000, 00 дол. США від 16.02.2021 року. Даною розпискою Відповідач зобов`язався повернути грошові кошти частинами в наступному порядку: -2 500 000, 00 (два мільйони п`ятсот тисяч) дол. США повернути до 31 квітня 2021 року; -2 000 000, 00 (два мільйони) дол. США протягом 2021 року; -2 500 000, 00 (два мільйони п`ятсот тисяч) дол. США протягом 2021 року. Станом на день подачі позовної заяви - 11.10.2021 року ОСОБА_3 не повернув борг, чим порушив виконання свого зобов`язання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 184 310 000 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 438 951,51 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 11 804 грн. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1)судом першої інстанції було проігноровано, що справжня природа правовідносин сторін це поділ спільного майна подружжя, а не правовідносини за договором позики; 2)судом першої інстанції не досліджено зміст розписки та не встановлювався факт передачі коштів; 3)договір дарування валютних цінностей підлягає нотаріальному посвідченню. Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу. У відзиві адвокат Якових Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сповіщення сторін. У судове засідання, призначене на 31 серпня 2022 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя-учасник колегії Драгомерецький М.М. перебував у відпустці з 12 вересня по 25 вересня 2022 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повне судове рішення виготовлено 26 вересня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 16 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 7 000 000, 00 (семи мільйонів) дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позивачу вказану суму грошових коштів. На підтвердження укладення договору позики від 16.02.2021р. відповідачем видано розписку на суму 7 000 000, 00 дол. США від 16.02.2021 року. Даною розпискою відповідач зобов`язався повернути грошові кошти частинами в наступному порядку: -2 500 000, 00 (два мільйони п`ятсот тисяч) дол. США повернути до 31 квітня 2021 року; -2 000 000, 00 (два мільйони) дол. США протягом 2021 року; -2 500 000, 00 (два мільйони п`ятсот тисяч) дол. США протягом 2021 року. Тобто, у розписці визначено, що останнім днем виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем: повернення першої частини позики у розмірі 2 500 000, 00 дол. США є 31.04.2021 року. Станом на день подачі позовної заяви - 11.10.2021 року ОСОБА_3 не повернув борг, чим порушив виконання свого зобов`язання. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Досліджуючи боргову розписку, судом першої інстанції правильно встановлена справжня правова природа укладеного договору позики. Отже, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується розпискою від 16 лютого 2021 року. У порядку п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦПК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Станом на час звернення до суду з даним позовом відповідачем прострочено повернення першої частини позики, тому позивач має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦПК України. У своєму відзиві відповідач посилається на те, що справжня природа правовідносин - це поділ спільного майна подружжя та грошові кошти відповідачу не передавались. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що розписка, яка складена відповідачем 16.02.2021р., містить реквізити сторін, визначено суму боргу, порядок його повернення, дату складання та підпис відповідача, тобто, свідчить про укладення сторонами саме договору позики та посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Згідно із ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Крім того, наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про неповернення боргу відповідачем. Шлюб між сторонами було розірвано 17 грудня 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 . Отже, на правовідносини сторін у даній справі не поширюються положення СК України щодо поділу спільного майна подружжя, оскільки розписку було складено через рік після розлучення. Крім того, розписка ОСОБА_2 від 16.02.2021р., на яку посилається відповідач, згідно із якої позивач відмовляється від своїх майнових претензій в разі повернення боргу відповідачем, не може свідчити про відсутність факту передачі коштів, та будь-які докази, які б відповідали вимогам вимогам ст.ст. 77, 78, 79 ЦПК України відповідачем до суду не надано. Згідно із ч. 1 ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, навіть за умови перебування сторін у шлюбі станом на дату складання розписки, сторони мали право на укладення договору позики, відповідно до ч. 1 ст. 64 СК України. Крім того, в контексті положень ч. 1 ст. 64 СК України, посилання відповідача на рішення суду першої інстанції № 16 Барселони від 29.03.2021 року, яким було схвалено Регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року, не виключають наявність між сторонами боргових зобов`язань, та не спростовують факт отримання коштів. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Строк виконання зобов`язання за договором позики 31 квітня 2021 року, а тому виконання зобов`язання вважається простроченим з 01 травня 2021 року і саме з цього часу позивач має право на нарахування 3 % річних. Таким чином, 16.02.2021р. позивач надав у борг відповідачу 7 000 000, 00 дол. США, враховуючи до цієї суми 3% річних з 01.05.2021р. по 08.10.2021р. включно, становить - 184 310 000,00 грн. x 3 x 161: 365: 100 = 2 438 951,51 грн., де 184 310 000,00 грн. основна сума заборгованості, 161 кількість днів прострочення. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню також грошова сума яка складається з суми боргу за розпискою та трьох відсотків річних в загальному розмірі 2 438 951,51 грн. В обґрунтування ціни позову, позивачем у позовній заяві зазначено, що сума, що підлягає стягненню з Відповідача складає 184 310 000, 00 (сто вісімдесят чотири мільйони триста десять тисяч гривень 00 коп.), що еквівалентно 7 000 000,00 дол. США за курсом НБУ на момент подачі цієї позовної заяви. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що відповідачем не були виконані зобов`язання по поверненню коштів, суд першої інстанції правильно вважав, що позов є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав Щодо доводів апеляційної скарги стосовно факту передачі коштів, то колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми. Копія розписки міститься у матеріалах справи, огляд оригіналу розписки проводився у суді першої інстанції під час судового засідання 22 лютого 2022 року, що свідчить про те, що борг не повернений відповідачем. Факт того, що вказана розписка виконана ним особисто відповідач не заперечував. Щодо доводів апеляційної скарги, що договір дарування валютних цінностей підлягає нотаріальному посвідченню, то апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду вказаної цивільної справи є саме договір позики та боргове зобов`язання за ним, а не договір дарування валютних цінностей. Таким чином, вказані доводи є неспроможними і не стосуються предмету спору. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судове рішення виготовлено 26 вересня 2022 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк